Залишилось лиш те, що вже було.
І тільки він зміг наростить живіт.
Серед голодних немов щастям замело!
Лежить вимуркує старий мій сірий кіт.
Такий веселий. І в очах зелених
Знаходжу розуміння, пахоть, світ.
І лиш тоді, коли мовчить за мене,
Пригадую, що це старенький кіт.
Ось так летять роки. Зима міняє осінь.
Думок та почуттів ,як завжди, невпрохід.
Приходять та відходять ці дивні стоголосі.
Лишається мій вірний, сіренький старий кіт.
