"Треба поспішати" - подумав Жіль, глянувши на екран мобільного телефону.
Взявши з полиці шкіряний мішок, він витяг з нього цнотливий, жодного разу не використаний, ніж, з гравіюванням на лезі та посрібленим руків'ям. На диво ніж виявився напрочуд легким, майже невагомим, і зовсім не відчувався у руці. Написи на лезі, в світлі полум'я, видавалися живими. То видовжувались, то ставали крихітними, наче комахи.
Підійшовши до столу, вкритому темно-червоним сукном, Жіль ще раз глянув на бліде тільце хлопчика, яке завмерло на ньому. На перший погляд малий був цілковито вкритий татуюваннями, наче індіянський воїн. Але за мить ставало зрозуміло, що цей орнамент намальовано темною фарбою, невизначенного відтінку, та являв собою набір символів, серед яких траплялися і піктограми планет, і алхімичні позначення різних елементів, і хто дна що ще.
"Час починати" - пошепки промовив чоловік. Піднявши над головою руку з ножем він почав монотонно бубоніти закляття давно померлою мовою. Прочитавши кілька речень, Жіль поклав вільну руку на груди хлопчика і завмер. Блискавка ненависті і розочарування пройняла його з голови до ніг. Тіло хлопчика було незвично холодним. Малий був мертвим.
Опустив занесену руку, Жіль мовчки розвернувся, і не кинувши й погляду на мертву дитину, вийшов з кімнати. Те, до чого він йшов стільки часу, до чого так старанно готувався, зазнало краху.
"Мабуть помилився в розрахунках, коли готував снодійне" - подумав він, і зачинив за собою двері...
(продовження, сподіваюсь, буде)
ID:
312358
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.02.2012 19:01:19
© дата внесення змiн: 08.02.2012 19:01:19
автор: Satarialist
Вкажіть причину вашої скарги
|
