Так страшно не було ще ніколи,
Життя пусте, німе, і зрозуміле,
Ах, вернутись би до школи..
і забути те що за роки вже наболіле.
Душа пече, і серце швидко б'ється
в житті не так вже легко щось дається,
проблеми не перескакую, ледве перелажу,
і мрію свою невідступну, наче по голівці гладжу.
Виношую під серцем, великим оптимізмом пещу
що все ще буде, це тільки початки
а потім головою б'юся в закутки..
Що я говорю, сам собі і лещу..
Кожен день, як під копірку
ні краплі радості чи сміху,
колись говорив, готовий зняти зірку,
А тепер би пістолет.. і в голові зробити дірку...
Та ні, я ще поживу, поборюсь!
Хоча я лиш існую..
повністю, з головою ще занурюсь
у те що люблю і поки що ціную!
Ціную дружбу і кохання,
хоча і тут сама лиш зрада і страждання,
цінував би вірність..
та це лиш другому, низький уклін, покірність..
В житті потрібно бути сильним, впертим
щоб проламатись через всі незгоди..
А резон..? все одно прийдеться впасти мертвим,
і характер наш не робить ніякої погоди.
Навіщо жити і когось любити?
щоб потім сумувати...
за тим що прийдеться матір хоронити,
і пізніше з міцним сном її ж і забувати.
Люди нещасні істоти
в житті яких, лиш проблеми й скорботи
в яких тільки одна мета..
дізнатись.. Життя - яка твоя ціна?
Гарний вірш, до речі, й актуальний. Вас, певно, зрозуміє кожний.І одне особисте прохання: як знайдете сенс цього життя, дізнаєтесь його справжню ціну - напішить про це вірша...
oleg lytvin відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую за коментар, ваш коментар перший і для мене дуже важливий і приємний, сподіваюся найти себе в цьому світі і тоді обовязково напишу про це вірша.