Колись приходить час,
Коли не треба слів,
І тільки водоспад
Незмінних почуттів,
Як дощ, нахлине.
Й здається, що душа
У небесах летить,
І думаєш одне:
Що ця щаслива мить
Ніколи не загине.
Та думкою ніколи
Не скажеш про бажання,
Й шукаєш знов слова,
Щоб виразить кохання;
І знов зникає,
Й ховається в глибинах
Стражденної душі
Твоя печаль щаслива,
І тільки лиш вірші
Із серця виринають.
Та як би ти хотів
Вернутися ізнов
У ту щасливу мить,
Де тільки лиш любов...
Та все минає -
І бачиш ти у сні
Відлуння тихих днів,
Й вона скаже тобі:
"Мені не треба слів -
Я й так тебе кохаю..."
