Чи легко людині, яка кохає, сказати в лице освідчення?
- Колись у мене була дівчина. Я її кохав безмежно. Наші почуття були такими чистими, що гірська кришталева вода не могла іти ні в яке порівняння із цим коханням. Ми робили усе разом, і ніщо не кололо моє серце так, як її образа на мене. Я відчував, що через роки пронесу у пам’яті її очі, уста, прекрасне волосся.
- Невже, ви не розумієте? Мені начхати на Ваше минуле, я лише поцікавилась.Я, правду кажучи, вперше зустріла таку особистість, як Ви. Мені соромно і важко таке казати, але я закохалась у Вас.
- Можливо, варто перейти на ти? Мені цей офіціоз і повага сковують мислення. Нам лише по 18 років…
- Гаразд.
Дівчина почала трепетно теребити у руках серветку, яка через декілька секунд перетворилась у пожмаканий вологий клубочок. Трішки подумавши і видихнувши повітря, хлопець продовжив свою розповідь:
-…кохання ніколи ще не було таким солодким, як в ті дні. Вона була на сьомому небі від щастя, а мене щоночі кидало у піт, коли я усвідомлював, що вона не поряд. На все мені було байдуже, лише вона…
Особа, яка сиділа навпроти оповідача захоплено слухала, ловлячи кожне слово, яке вилітало із уст юнака, і,безперечно, не усвідомлювала, про що він говорить. Вона не розуміла глибини сповіді, а лише насолоджувалась його присутністю. Він був надзвичайно гарний:високого зросту, із незабутнім поглядом. Біля нього могла бути лише справжня красуня, і вона була, але не усвідомлювала з ким зараз знаходиться поряд…
-…мені часто закидають, що я себелюб, неймовірний егоїст. Визнаю, це справді так, але тоді я, як ніхто кохав її, повір!
- Я вірю (замріяний шепіт).
- Бог створив мене для особливої місії…Він дав мені красу і усі якості, які можуть створювати любов. Я дійсно кохаю, я живу життям людини, яку кохаю, але Всевишній знає для чого мене послав на Землю. Хірургічним скальпелем він легенько перерізає ту нитку, яка так тісно зв’язувала мене з коханою. Моя голова тріщить, пухне…Мене верне, мені стає нецікаво із людиною. І оскільки я особа пряма, я кажу все людині в лоб.
…вона не витримала, бо вона кохала, а мою нитку Бог перетяв…Ось і вся моя місія. Я прийшов у життя багатьох, щоб вони збудували своє щастя після того, як я їх покину. Всі знаходять свою половинку після мене невдячного, який «розігрував» їх. А насправді я кохав, щиро кохав. Бог не врахував лише одного:
Він ріже мої нитки, які я ось уже кілька років поспіль намагаюсь з кимось зв’язати. Він ріже, і ріже, і виходу нема…Я нещасний,бо ділю і жертвую своє щастя на всіх. Всі радіють, бо у порівнянні зі мною – потворою,яка покинула їх у найромантичніший сезон стосунків, тепер поряд людина, яка немає стільки бензину та сірників, щоб вмить все спалити і піти за мости, які палають і ось-ось розсиплються. (мовчанка) Лише я півжиття в дурнях. Сам…один,як палець…
Оце моя самопожертва на благо інших. Якщо ти читала Хорхе Луіса Борхеса*,то зрозумієш як мені важко. Тесей вбив Астерія без зусиль, бо Мінотавр сам пішов на меч…не в силах витерпіти самотність…
- Еге ж, - романтично, кокетливо сказала дівчина.
- Ти читала? (око юнака примружилось) Я відповім, ти не читала!..Тобі байдуже! Ти чергова лялька!!! Я йду з твого життя ще до того, як прочинив в нього двері! БУВАЙ!
Чашка зі столу голосно брязнула об підлогу і розлетілась на дрібні частинки…
Хлопець рвучко витягнув із гаманця сотню і кинув на стіл. Вона сиділа непорушно; люди в кафе переглядались між собою. Тільки задзеленчали дзвоники на дверях за ним…
І дай, Боже, щоб разом із чашкою розбилось його прокляття…
Примітки: Хорхе Луїс Борхес - «Дім Астерія»
ID:
269048
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.07.2011 15:58:16
© дата внесення змiн: 07.07.2011 15:58:16
автор: Андрій Конопко
Вкажіть причину вашої скарги
|