ВІД АВТОРА
Шановні друзі всі події описані в цьому творі основані на реальних подіях, які мені довелося пережити 8 березня 2011 року.
Новела
8 березня
ДЕНЬ ПОЧАТКУ БОРОТЬБИ
АБО ДЕНЬ ДЛЯ СПОВІДІ…
Обкомам, крайкомам и ЦК нацпартий ПРОВЕСТИ Международный
коммунистический женский день как МАССОВУЮ политическую
КАМПАНИЮ под лозунгом дальнейшего ВОВЛЕЧЕНИЯ ЖЕНЩИН
в социалистическое строительство, подъема
стахановского движения РАБОТНИЦ, ИНТЕЛЛИГЕНТОК и
КОЛХОЗНИЦ, мобилизируя их НА успешное ВЫПОЛНЕНИЕ и
перевыполнение ПЛАНОВ…
Постановление ЦК ВКП(б), “Правда”, 8 марта 1937г.
ЦК ВКП(б) выражает твердую уверенность в том, что ЖЕНЩИНЫ
будут и ВПРЕДЬ в передовых рядах борцов за высокие
темпы развития социалистического хозяйства,
за быстрейшее преодоление трудностей, за выполнение
и перевыполнение нового пятилетнего плана,
за дальнейшее повышения материального
благосостояния народа и ОТДАДУТ СВОЮ
ЭНЕРГИЮ И ТВОРЧЕСКИЕ СИЛЫ НА ДЕЛО
процветания Отечества…
“Правда”, 8 марта 1947 г.
________________________________________________
Сповідаємося Тобі, Господові Богові і Творцеві моєму, Єдиному, що, в Пресвятій Тройці Тебе славимо і Тобі вклоняємось – Отцю і Сину, і Святому Духові, у всіх своїх гріхах, які заподіяв я в усі дні життя мого і в усякий день і час аж до останнього часу словом чи ділом, чи думкою і всіма моїми почуттями душевними і тілесними.
У всіх цих і багатьох інших гріхах я каюсь і смиренно благаю Тебе: з милості Твоєї прости мені всі гріхи мої і розріши мене від них усіх, бо Ти Милосердний і Чоловіколюбний. Амінь.
________________________________________________
ДРУГА ЧАСТИНА
ІІ.
ПОЛУДЕНЬ
Ріка Стрипа, неподалік від міста Бучачи, Тернопільська область.
- Скільки вона пролежала в воді?
- Важко поки сказати. Обставини нам поки не відомі. Міліція досі ще не прибула. Обвалилась під кригу, ось втому місці, ближче до середини, влізла на кригу. Пролізла метрів двадцять, тут її і знайшли.
- Який стан.
- Стан важкий. Просто диво, що вона залишилась живою. Поки ще зарано робити прогнози, але ніжні кінцівки підлягають ампутації.
м. Київ
П’ять років поспіль…
Моральність. Громадяни дуже люблять моральність. Вони закриваються в своїх домівках, сідають в кухні, запалюють цигарку, розливають самогон і починають переконувати самих себе в своїй правоті, чесності та порядності. Їх хлібом не годуй – моральність подавай! Вони без перестану критикують аморальне телебачення, але дивляться його безперестану і вдень і вночі. Вони гніваються на аморальну жовту пресу, але буквально з’їдають її, не запиваючи. Вони поносять все сучасне, але самі не від чого не відмовляються, а навпаки укомплектовуються до зубів.
Зате моральність їм подавай.
Повагу їм подавай.
Любов їм подавай.
Стосунки їм подавай.
Зв’язки їм подавай.
Гроші їм давай, в чистім вигляді, на підносі, як переможцям телевізійних програм та лотерей.
Шизофренія. Світ охопила світова шизофренія.
І я теж хворію цією хворобою.
Ось зараз нащо це я сам себе обманюю. Невже я не знав, про те що побачив? Невже я не чув про це? Все бачив і чув і навіть читав. Але то було якось не так. Це відбувалось десь далеко і не зі мною. Коли дивився про це по телебаченню, то думав: ох, якби вони мені зустрілись, ох я їм би задав. А в житті все навпаки. Сховався і засунув свій язик подалі, щоб не почули. Навіть нікого не покликав тоді.
Який же трус і брехун, не можу навіть відвертим сам з собою бути. Загрався ти, ой як загрався. Все твоє життя – це суцільна гра, яку ти сам створив і заволікаєш людей, щоб вони тебе славили. Бо тільки тобі відомі правила гри і тому ти завжди виграєш.
Що ж у мене таке? Що я взагалі собою уявляю?
Ніщо.
Не лише в матеріальному плані чи в життєвому становищі, а й усьому. Я знаю всього потрохи, а загалом нічого, якщо зануритись глибше. Я вмію все робити, а разом з тим нічого. Що я дійсно вмію, так це задурювати голови людям, а рано чи пізно обман викривається, і людина бачить, що я таке насправді, і відходить, бо вже немає довіри до мене.
Я шмаркач.
А моя благодійність, чого вона дійсно варта. Цією роботою я тільки прикриваюсь та PR собі роблю. Багато чого я роблю їде не від душі, особливо останнім часом.
Як тільки цікаво морочити голови людям, але від цього сильно серце старіє.
ІІІ.
ВЕЧІР.
м. Київ
Навіть не знаю, що спонукало мене прийняти таке рішення. Але якась внутрішня сила тоді тягнула мене, знов подивитись на цю безногу жінку, і тому через деякий час я знову опинився на залізничному вокзалі.
Вона сиділа на тому ж місці, голова опущена до низу, однією рукою трималась за живіт, інша слугувала опорою, щоб не впасти. Стаканчик повний, вона протягнула руку від живота і висипала дрібноту до переднього спеціально пошитої кишені.
Я продовжував дивитись на неї, а моя голова ось-ось розірветься від потоку думок: Що робити? Нічого? Так чому я тут? Що буде далі? Скільки їй років? Де живе? Чи є у неї рідні? А чи я зможу? Якщо ні, то чого…? Чи є спостерігачі? Мабуть за нею спостерігають?
Що далі?
Що далі? Цим хтось в державі опікується? Про що це я…
Н і ч о г о н е з м і н и ш!
Н і ч о г о н е з м і н и ш!
Н і ч о г о н е з м і н и ш!
Я вже збирався йти, аж раптом побачив, як скривилось її обличчя від болю. Її охопив біль. Допоможіть хто не будь їй. Невже ніхто не помічає.
А сам стою…
Зробив непевний крок до неї.
Боже допоможи. Як страшно. Але чому так страшно, невже перед тобою, якесь чудовисько.
Перед тобою людина.
Л Ю Д И Н А – створіння Бога
Л Ю Д И Н А – яка потрапила в біду.
Л Ю Д И Н А – яка чекає твоєї допомоги.
Швидку. Треба викликати швидку.
Зробив ще крок.
Безнога жінка двома руками схопилася за живіт, простогнала і впала як колода на бік, втративши опору.
З місця, там де мали б починатись ноги, з сходинки на сходинку і далі по тротуарній плитці потекла жовта рідина.
Жовтий струмок помітили перехожі, почали перестрибувати, плювати, реготати, а деякі з молоді почали фотографувати, мабуть з метою розміщення цікавих фото на сайтах. Незадоволений двірник почав розмітати жовту калюжу. Він щось їй казав, погрожуючи мітлою, але вона не чула. Не чув і я, ніби це був сон.
А вона лежала. Вона лежала і дивилась.
Дивилась на мене.
Біль від повноти січового міхура пройшов, але обличчя переказилося від іншого болю.
Я зробив впевнений крок!
ПРИЙШОВ ЧАС ДІЯТИ.
Я МОЖУ ЦЕ ЗМІНИТИ.
ІV.
НІЧ.
Тернопільська область, місто Бучач.
Лікарня.
- Хто їх сюди постійно пускає. Третя година ночі. Черговий! Черговий негайно виведіть з лікарні цих осіб. Та скільки можна робити зауваження. Чому сторонні люди у відділенні. Хто їх пускає? Я цих циган вже бачу не перший раз. І покличте мені охорону…
Через хвилину шум в коридорі стих. Тепер вона може нарешті побути наодинці зі своїми думками, в палаті вона одна. Треба ще раз обдумати пропозицію циган. А хіба є варіанти? Кому я така потрібна? В тридцять п’ять років з двома дітьми і без ніг. Як годувати дітей? Як їх поставити на ноги? На ноги, на ноги… О боже мої ніженьки, як тепер мені далі жити? Життя не має. Я вже не жилець. Прикрила долонями очі, з яких потекли сльози. Дітки, мої рідненькі, як же нам далі жити. Кому ми такі потрібні? Кому потрібна ваша мамка?
Тепер я жебрачка, тільки цим я зможу заробити на життя.
V.
РАНОК.
м. Київ
Ранок.
Як я тільки люблю ранок. Ранок це-початок, початок чогось нового, ще досі невиданого, недослідженого, невиміряного і незнаного. Коли дивишся на новий день зранку, то він завжди може стати чудовим, і цілий тиждень, і цілий місяць, і цілий рік, та що там рік, цілу вічність тебе чекає життя.
Життя! Я так люблю життя. Це ніби нове народження або нове відродження. Це коли все ще попереду, і в тебе є шанс виправити помилки, які ти встиг наробити вчора, є час попросити вибачення у всіх кого образив.
У тебе є шанс спасти свою душу.
Сьогодні я запізнюсь на роботу. Вчорашні пригоди закінчились тільки о третій годині ночі. Тільки коли остаточно пересвідчився, що вона у безпеці зміг піти додому.
Особу було встановлено. Її звуть Олена, проживає у Тернопільській області, місто Бучач. Вже п’ять років, як її шукають рідні. Шкода батько не дочекався, рік тому помер.
Той нещасний випадок на річці все змінив в її житті. А потім обманом потрапивши до пастки шахраїв з числа циган, вона перетворилась на "вуличний бруд", який всі намагаються обминути, не наступити, щоб не забруднитися, або не помічати, щоб не зіпсувати собі настрій.
На третій рік свого жебрацтва вона змирилась, але після того як її і ще двох таких як вона повернули з Москви до Києва з’явилася надія повернення додому. А потім ще два роки. Два важких роки. Стало навіть гірше ніж було у Москві. Цигане побоювались втеч і тому влаштовували тотальний контроль.
Ніхто не знав про її тяжку долю, ніхто не цікавився чому вона такою стала... Ніхто не запитав - що трапилось в її житті - що вона так принизилась?
Чому вона стала жебрачкою?
Вона стала сильною, і плакала тільки залишившись на самоті, але життя її не зламало.
* * *
"Станція "Вокзальна". Шановні пасажири не затримуйтесь у дверей, швидше виходьте з вагону…"
Це моя станція, я швидко виходжу.
Продавці преси вже давно розклали і успішно продають свою продукцію. Діставши дві гривні, купую газету з портретом Президента України на першій сторінці, поряд заголовок "Звернення до жінок…"
Як міг забути, сьогодні восьме березня. Жіноче свято. Ось чому "матуся" наказала своїм бійцям на "козирні" місця ставити жінок. Дуже тактично.
Матуся… матуся.
А це що за видовище біля магазину, що за стовпотворіння? Ох ці хлопці в міліцейських кашкетах і вони тут. Тут як тут. Напевно щось трапилось.
Ноги самі мене несли. Після вчорашніх подій, я відчував якусь внутрішню силу. Навіть десь в глибині душі прокинувся герой. Приємне відчуття. Дуже приємне відчуття.
-Прошу всіх відійти! Не заважайте роботі міліції!
Молодий лейтенант міліції відганяв зівак від…
Від чого? Що там трапилось?
-Молодий чоловік а Вам чого?,- це вже до мене.,- ви що Варвара?
-Яка Варвара?,- здивувався я.
-Якій нос відірвали?,- вже з грубістю відповів міліціонер.
У лейтенанта є відчуття гумору, але чи доречний цей гумор зараз… Зазирнувши за плече лейтенанта, я побачив тіло, що непорушно лежало обличчям догори. Мертве тіло молодої жінки.
Це жінка.
Знову жінка. Одна рука була оголена, хтось ніби спеціально відірвав рукав. Друга рука була ампутована. Одягнена в старий мотлох.
Відкритті очі дивились в небо.
Очі!
Очі!
Такі знайомі очі.
На обличчі ніби застигла посмішка підкреслюючи відчуття…
Відчуття свободи.
У кожній людині є природне відчуття свободи. Відчуття незалежності. Це природно бути вільним.
Це природно бути вільним, коли живий, а чи природно бути вільним коли мертвий?
-Все побачив?-, продовжував лейтенант. - Цікаво?
Мій погляд впав на її руку, на місце що біля зап’ястя, це була пляма від опіку, і було випалено.
Випалено цифру.
Цифру вісім.
Рука мимоволі потягнулося до кишені і в долоні опинилася
річ коричневого кольору, яку я прихопив з того клятого фургону. Цю річ бачили всі хто хоч раз відвідував театр, або кінотеатр, здавав верхній одяг до гардеробу і взамін отримував жетон з номерком гачка. Це жетон і теж з номером - номер вісім. На зворотному боці видавлено слово, або ім’я – "Марта."
Марта – вісім.
Вісім – марта.
ВОСЬМЕ "МАРТА"
ВОСЬМЕ БЕРЕЗНЯ.
Боже провидіння чи збіг?
- Це вам не кіно,- мене вже силою відтягували два сержанти.
- Я знаю як її звуть! Я знаю як її звуть! Я знаю як її звуть! – кричав я, - її звуть Марта!
- Ви гадаєте нам це цікаво?
* * *
Марту відвезли.
Куди?
Я не знаю куди? Куди відвозять і де ховають таких як вона?
Але це вже не має значення. Вона мертва, а значить вільна.
Дійсно це природно бути вільним коли мертвий.
Вокзальне життя продовжило бурлити. Диктор залізничного вокзалу ледве встигає робити оголошення. Люди все прибували і прибували, ніби вони з під землі з’являлись. Багатоголосся юрби народжувало особливий вокзальний шум. Обтяжені клунками люди кудись поспішали.
Поспішали…
Поспішали…
Поспішали…
Місто живе. Відлік їде.
З восьмим березня тебе Марто…
10.03.2011 року м. Київ
ID:
257020
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.05.2011 15:21:46
© дата внесення змiн: 01.05.2011 15:21:46
автор: UA
Вкажіть причину вашої скарги
|
