Ти моя берізка кароока,
Я Твій дуб в порепаній корі,
Я без Т́ебе дико одинокий,
Наче хижий звір в сліпій норі.
Я без Тебе в цім житті жорстокім
Стільки збив незайманих доріг,
Ти моя надія кароока,
Ти мого кохання оберіг.
Може щастя Ти моє примарне,
Може все це видумав я сам,
А насправді небо й далі хмарне
І молитись годі небесам.
Ти така прекрасна й бездоганна:
Ніжне тіло, втомлені вуста,
Що земля тікає під ногами
І нема над прірвою моста.
Твої руки лебедині крила,
А мої – мозолями черстві
І така непереможна сила
У Твоєму хрупкому єстві.
Може десь привабить Тебе сивий
Затінок моїх широких віт,
Тільки де черпати мені сили,
Щоб моєю стала Ти навік.
Ти жар-птиця в пишнім ореолі,
Я життям побитий чорний крук,
Але страшно хочеться неволі,
Сплетених на шиї Тв́оїх рук.