Жив - був чарівник невідомо де
Та не це є головне.
Він любив робити все,
Так, щоб ніхто не розумів, що то за творіння є.
Усі та всюди -
Насміхались з нього люди.
Чарівник не дививсь на сміх,
А робив, що міг.
Вночі, коли дивак спати ліг
Увірвались злодії...
Він налякано: "Хто? Що? Злодії? Благаю!!!
Не вбивайте! Я не маю...
Якби мав, то би віддав
Всі скарби, які збирав."
Потім чарівник взяв паличку - чаравницю
І злодіїв перетворив у птицю.
І з тих пір усі та всюди
Чарівника славили люди,
А король йому вдарунок дав коштовний камінець
На цьому й казочці кінець.
Тож не смійся із чужих творінь,
Коли сам не маєш досконалих вмінь.
(Один із перших написаних мною віршів 2003р.)