Якщо ти озирнешся тут,
Якщо послухаєш ти люд,
Якщо побачиш в цій юрбі
Багато різного, тоді
Ти безнадійний фантазер.
Ти соціальний оптиміст.
Якщо ти ще й і їхній мер
Не слід шукати в цьому зміст,
Кричати: «Годі!». Це клопоти
Серед всього цього болота
Вгодити їм усім. Хоча
Рубати легше то з плеча.
Це не зарадить справі, втім
Таке корисне саме тим,
Що приховає всі нещастя,
Проблеми, біди та напасті.
На «тимчасово», звісно, та
Життя коротке, це лиш гра.
Для когось дійсно це лиш гра…
Якщо ти любиш двох людей,
Що сперечаються про все
Завжди, кругом, постійно. Цей
Конфлікт не скінчиться ніде,
Ніколи, нізащо. Проте
Якщо ти любиш їх обох,
Ти справжній цар, ти геній, Бог
Якщо ти любиш всіх…Але
Ти їх не любиш лиш за те,
Що вони є. Так легше, бо
Як без емоцій вже ніяк,
Як розум вішаєш на гак,
Раз так зробили вже давно,
То ставишся до всього так,
Як ти вважаєш за потрібне.
І ставлення до того гідне,
Хто прямо зв’язаний з тобою,
Хто їв те саме, що ти їв,
Хто жив десь там, де ти і жив,
Хто вижити з тобой зумів.
Їм і повага вся. Це слушність.
Це лицемірство. Малодушність.
Це малодушність, це лише
Постійність, як клеймо, кліше.
І зачекай лише, коли
Вони знайдуть в твоїм лиці
Отого ворога, якого
Не вистачало їм так довго.
Не провокуй до цього, син.
Тоді, можливо лиш тоді
Єдині, схожі як один,
Постануть цілі, як одні.
ID:
248706
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 22.03.2011 00:59:24
© дата внесення змiн: 22.03.2011 08:25:27
автор: Romeo Wreck
Вкажіть причину вашої скарги
|
