Cолдатcьким Матерям (До річниці виводу військ з Афганістану)
Від материнських сліз аж серце зводить,
Пригадуючи як це все було...
У лютому розплакалась природа...
Віддалене від метушні село.
Біля вікна сидить старенька мати,
Вдивляється у даль через паркан...
Увесь свій вік не втомиться чекати
Синочка, що забрав скупий Афган.
Призвався молодий, здоровий, сильний,
Коли розлогий терен зацвітав...
Писав, що край чудовий і красивий,
А потім, раптом, безвісти пропав...
Увесь цей довгий час не слабне віра,
Можливо після вибуху забув
Свій рідний край, взяв бусурманську віру...
Хай так, аби живим, здоровим був...
Отак біля вікна сидить старенька,
Не знає ні пошани, ані пільг.
Бідує в самоті. Та вірить ненька
От-от синочок перетне поріг.
Гарний,Вікторе вірш,мій брат був в Афгані,бачила ці мамині очі,рік ми іі оберігали,та на другий рік материнське серце відчуло де він,ото ми мали.............
Віктор Нагорний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,в мене багато друзів Афганців. Я і сам дивом не попав...
