Так довго тягнеться ніч, по дощовій краплині,
Небо затоплює сум і назавжди, віднині
Перешиваю життя без упереджень та крою
І тепло згадую дні, які не поряд з тобою.
Мене влаштовує тінь, я ховаюсь за нею,
Від недоречних питань, що просякли брехнею.
А дощ змиває пітьму, дарує нову надію
Не те, щоб нею живу… я нею важко хворію…