Усе міняється і люди міняються – в цім винен час,
А хтось згада, а хтось забуде, усе мине, пролине час.
Та день за днем і мить замиттю кудись ідем, когось шукаєм,
Та коли справді віднайдем, не знаєм істини й блукаєм.
Блукаєм в роздумах, думках,та істини ніяк немає.
І знову й знов кудись ми йдем,і знову й знов усе втрачаєм,
Не розумієм, що колись всі друзі стануть ворогами,
І те, для чого варто жити,для нас залишиться незнаним.
Ми знову й знов кудись ідем і день у день все більш втрачаєм,
І тих людей, що люблять нас,ми ігноруєм і не знаєм,
А, може, це була любов, що називалася коханням,
А було треба лиш одне –поозиратись навкруги
І серед справ всіх повсякденних притулок серцю віднайти,
Знайти любов, бо – це й надія і страх ,і сила – це мета,
Бо без любові не живу я , а лиш блукаю без кінця.
