Коли приходить розуміння,
То розриває серце біль.
Ціною власного прозріння –
Любов утоплена в крові.
І не спинити кровотечу,
І не загоїть в серці ран.
Сумління слово втіхи шепче,
А відчай лагодить капкан.
Куди реальність незбагненна
Наївну душу заведе?
Втікать від себе – бракне сили,
А виходу нема ніде.
Сторонній скаже: «Безнадія…
Де боротьба? І де протест?»
Я відповім, нехай радіє,
Що не його тягар і хрест…
О, скільки можна опиратись?!
Зализувать свої жалі?!
Я ладна на поталу здатись,
Ніж бути вік свій у борні.
Не подолань і буйних злетів,
А спокою душа жада,
І ніжних, лагідних куплетів,
І днів прозорих, як вода.
І щоб взаємність зігрівала
Серця закохані щомить…
Але такого в світі мало,
Все більше, «любить - то болить»!
02.12.2008 Айрин.
Знайшов тебе і тут. Аришо, безвиході не може бути. Вихід завжди є. Це має підтримувати нас у тяжких випробуваннях. Віддаю належне твоєму таланту, хоча з приводу змісту готовий дискутувати.
Айрин 2010 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже рада тобі, Друже мій Ігоре, вихід звичайно є, та його нечасто сприймає серце моє. А з приводу - подискутувати, я буду рада, пиши. З повагою і дружніми обіймами. Ариша.