Повіяв буйний грізний вітер…
Набігли хмари темні дощові,
Дерева почали рипіти,
Піднявся порох догори з землі...
А ранком сонце так світило,
Мов закликало кожного надвір,
Люб’язно наче говорило:
"Я грітиму ще довго, ти повір!"
Втішало нас його проміння,
Припала до душі нам ця пора.
Були хмаринки – як видіння,
Який з них дощ, хіба таке бува?
Та до обіду все зростали –
Зробилися великі кораблі,
Над нами пристань відшукали,
Пливли по небу, стали тут собі.
Компанію ще склав їм вітер,
Якого навіть чути не було,
Стемніло, почало гриміти,
Пішов тут дощ, зненацька понесло…
Та віримо – це ненадовго,
Пройде негода неприємна ця.
Ще вийде сонце – це природно
Радітиме на дворі дітвора!
09.09.2010р.
