Далекі зорі, думки прозорі,
Безмежний спокій наводить тугу,
В душі заховалось бажання волі,
Білий день перейшов у чорну смугу.
Десь там, в темноті жевріє надія,
Сон підносить свідомість до вищих матерій...
Це момент забуття, це час божевілля,
Це безумство у формі німих істерик.
Тиха ніч поглинає потік зі звуків,
Завмирає життя, але плинуть хвилини,
Знов політ в небеса за відсутності рухів.
Лиш Земля під ногами несеться невпинно...
Чорний морок поволі зникає на сході,
Мрії гаснуть повільно у мареннях ночі.
Час вертатись у дійсність, творити майбутнє..
Новий світ, новий день...Відкриваю очі.
за новий день!
ага.. 
