-=Пам’ятi нeзнайомого зeмляка,
який загинув на португальськiй землi. =-
О життя! Як любив я тебе до безтями!
I людей я любив, i тягнулося серце до Бога,
Та мене ти послало мандрувати чужими свiтами,
I нiколи простою не була та далека дорога.
Я старався, як мiг, до копiйки складав копiйчину;
I при тому за "дякую" всiм i завжди помагав.
А на думцi завжди свiтлий образ доньки i дружини -
Це для них я покуту на чужинськiй землi вiдбував.
Все так добре було. Вже на зустрiч надiя ожила.
В мрiях бачив село i на стежку свою повернув...
Не побачив лиш я, як бетонна плита полетiла
I як зойкнули троси обiрванi я не почув!
Вмить злетiла душа, грiшне тiло лишивши лежати.
От i все! Прощавай, моє миле, кохане життя.
Не зайду я нiколи своїми ногами до хати
I на землю нiколи не буде менi вороття.
За життя не нажив ворогiв. Лише друзi
Пiдхопили мене i понесли в останню дорогу
На мою Україну, де заплаче калинонька в лузi
I де тiло востаннє до батькiвського ляже порога.
Все зробили, як слiд. Всюди люди чужi помагали:
Не взяли нi копiйки - за добро вiдплатили добром.
I стрiлою на схiд страшну ношу машина помчала, -
Розступились кордони перед чорним жалобним хрестом.
Ось i Польщi кiнець. Вже за пагорбом ген Україна,
Але митник чомусь невдоволено зморщив чоло:
- Нащо везли сюди? Поховати було, де загинув!..
Тут в паперах помилка. Вертайтесь, щоб вас не було!
Пiв доби простояли. Просили так, нiби за сина,
Що на рiднiй землi хочем друга свого поховать.
- Нi, - сказав офiцер, - це не дуже поважна причина!
...Та, пропущу вже вас, лиш пiвсотнi менi треба дать!
Цей зелений папiр не обпiк йому руки - не вперше.
Лиш душа стрепенулась моя - чим же я согрiшив?
Чим кому не вгодив? Що й коли, може, де не довершив,
Ради чого я вiрив i життя ради чого прожив?..
Як ти держиш, Земля, на собi тих сучасних Iудiв,
Що за пригорщу срiбних навiть матiр свою продадуть?
Де подiлася совiсть, та хоча б спiвчуття ваше, люди!?
То хоч Бога побiйтесь - вам на небi сповна вiддадуть.
О життя! Як любив я тебе до безтями,
А ти жалило часто, як хитра, пiдступна оса...
Мої милi, коханi, я навiки прощаюся з вами -
Знову чорна, як ворон, наздогнала мене полоса.
ID:
188339
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 08.05.2010 01:13:10
© дата внесення змiн: 08.05.2010 01:13:10
автор: Salvador
Вкажіть причину вашої скарги
|
