Ти говориш, як учений, проте не знаєш, що вчений – це той, хто розуміє природу тіла і душі, хто не тужить за тілом взагалі – ні за живим, ні за мертвим. (Бг.-гіта 2.11).
Хвилина пробивається через зачинене вікно,
Крізь сум ми епохально йшли назустріч смерті,
Боялись, та йшли думаючи, що світ буде завжди,
А порох кісток розмивали гіркі сльози…
Рейси сірих вагонів тягнуться під зміну настрою,
Сутінки усміхаються білому погляду,
Вовча ненависть стягує рожеву шкіру воїнів,
А ті, що бояться, думають – світ буде завжди…
На дереві шнур для Содоми, Гамори, Аврори,
Безлика свідомість на хвилі телепатичній.
Не вижило серце, згноїла страшна бактерія,
Тих, хто боявся і думав, що світ буде завжди…
Висохла літня капля простого терпіння,
Терновий вінок добрався до моря крові.
І злим демагогам ввижається тінь суїциду,
А Він не сумує, бо світ з Тої Істини – вічний…
