" ...Там поблизу струмка
маленькі народились вуженята..."
Н.Білоцерківець
Вужі здихають під камінням
я бачила о п ятій ранку
на березі Стрия.
Давайте заголосим голосіння
бо цього світанку
ми одні його рідня.
Я знайшла його
лежачим під камінням
схожого на загублену
шнурівку від подертого взуття.
Здався він мені таким самотнім
і ще самотнішим ніж я.
Дві самоти зустрілись
на межі провалля
і можливо, навіть,
молились в унісон.
Я згадала смерть
її безжалля...
і життя здалось -
то Божий сон
Ще довго кидала
каміння в воду.
Горами плив
ранішній туман.
Вже хтось висунув
з намету одну ногу
ось і прокинувся
мандруючий мій клан.
І входили ми у стан афекту
і під гітару голосили
ми пісні.
Вужівську душу відправляли
в небо,
а гріхи самотніх
спливали по ріці
