У вікно, місячними очима, зазирала тиха, тепла ніч. На кухні, за столом, сидів старий Макар. Перед ним стояв дідівський стакан і дві пляшки горілки: одна порожня, а друга наполовину повна. В баночці, з-під шпротів, тліла цигарка, над якою крутився тоненький струмок білого диму. Поруч стояло засалене блюдце з шматком черствого хліба. Біля газової плити сидів чорно-білий кіт і пильно стежив за своїм хазяїном. З крана дзвінко капала вода.
В стакан полилася горілка. Макар випив і, не кривлячись, почав жваво оглядати кухню. Крім кота нікого не було. Знов налив, знов випив і знов почав оглядатись довкола. Під столом не було, під стільцями теж, лише кіт з зеленими очима.
- Чого дивишся, ніби в припадку? – запитав він Барсика. Кіт навіть вусом не моргнув. Макар знов випив. Під столом нема, під стільцями теж. Він почав прислухатись. В тиші набридливо капала вода. Макар не стримався, підвівся на ноги, щоб міцніше перекрити кран, і, зробивши два кроки, полетів на підлогу, вдарившись головою об тумбочку. Якусь мить він лежав ніби непритомний, але невдовзі почали з’являтись ознаки життя. Він повільно відкрив очі і взявшись рукою за голову ледь вимовив:
- Оце загримів.
Старий підвівся і, злегка хитаючись, знов роздивився всі кутки тісної кухні. Нічого не побачивши, крім свого кота, який так і сидів, ніби статуя, Макар пішов на своє місце.
- Ти мені хоч що-небудь скажеш? - знервовано гаркнув старий до хатнього звіра сідаючи за стіл. Кіт заблискотів великими очима, але ні пари з уст. Раптом із-за холодильника вискочив волохатий чорт і виляючи хвостом запитав:
- Макар, хіба ж коти розмовляють?
- Ах ти - свиняче рило! - з неймовірною радістю защебетав Макар. - Я думав, що вже не з’явишся.
- Як же не з’явитись! – відповів чорт сідаючи за стіл. – Я, так як і ти, горю бажанням зіграти декілька партій.
- А де всі інші? – запитав Макар блиснувши карими очима.
- Ти ще стакан випий і вся дружня компанія тут як тут.
Макар швидко налив, випив і перевівши дихання почав довкола роздивлятись. В дверях з’явився чорт з головою цапа, а з-під стола виліз чорний бичок. Макар розвів руками і, щиро посміхаючись, ледь не заспівав:
- Нарешті всі в зборі!
Чорти з поклоном привітались і повсідались за стіл. Свиняче рило витяг колоду карт і почав тасувати. Макар, не спускаючи щасливої посмішки з уст, запитав у чорного бичка:
- Як там поживає чорноволоса відьма?
- В монашки подалася! – відповів той, чухаючи погризене вухо. Макар від здивування відхилився назад:
- Ба! І що тепер робитимеш?
- Я вже все зробив. Однієї ночі зайшов до неї в келію, в людському образі, бачу – молиться на колінах. Підійшов ззаду і ніжно провів по спині гарячими руками. Відчувши мене, вона забула всі молитви і підкорилася почуттям.
- Відтоді в монастирі і живе, - додав цап потираючи борідку. – Скоро монахом стане.
- Це ненадовго, - пропищав свиняче рило і роздав кожному по три карти. – Хто програє, той отримає ось цією пляшкою по голові. Всі погодились.
Чорний бичок першим відкрив карту. Випала шістка. В Макара висвітився туз, у свинячого рила валет, а цап перевернув короля.
- Хе-хе! – гордо захрипів Макар, гребучи до себе перший виграш.
Чорний бичок знов першим висвітив карту і знов шістку.
- Тобі, як завжди, везе! – насміхаючись сказав цап і поклав десятку. Свиняче рило перевернув вісімку і злегка посміхнувся. В Макара знов випав туз.
- Ніхто в тобі й не сумнівався, - невдоволено пробуркотів цап. Макар гордовито задер кирпатого носа й загріб виграш.
- Кидай вже свою шістку, - звернувся цап до чорного бичка. Той з якимсь піднесенням перевернув третю карту і всі гуртом засміялись.
- Тільки до справжнього чорта липнуть три шістки, - сказав бичок піднімаючи доверху копито.
- Це точно! - покивав сивою шевелюрою старий Макар.
- Хай йому грець! – загорланив цап перевернувши сімку. Свиняче рило висвітив туза і витріщив очі від здивування. В Макара знов випав туз від чого злість заблискотіла в очах цапа. Чорнявий міцно стиснув зуби й болісно видавив:
- Зараз будуть колотить.
Свиняче рило, не довго думаючи, схопив пусту пляшку й тріснув бичка по голові. Той скривився. Наступним вдарив Макар і передав естафету.
- Хто так б’є! – закричав цап встаючи з місця. – Дивись, як треба!
Він замахнувся й так лупнув бичка, що пляшка розлетілася на маленькі шматки. Скло задзвеніло по всіх кутках. Чорнявий похитнувся і з тріском пав ниць.
- Апокаліпсис! – вигукнув кіт лупаючи очима.
- Заговорив, собака! – закричав Макар сплеснувши в долоні. Свиняче рило, дивлячись на Барсика, почухав потилицю. Тут під столом почувся стогін бичка. Всі кинулись до нього й посадили на стілець.
- Оце удар! Оце я розумію! – хвалився цап своїм вчинком.
- Ось ти програєш, - почав Макар до цапа, - то візьму і зроблю з твоєї шкіри кожуха.
- Ага! - відповів цап сідаючи за стіл. – Не знаю, як там кожух, а от коли ти помреш, то з твоєї шкіри такого жупана пошию, що вся бісівська рать мені заздритиме.
- Пошиєш, пошиєш, - відповів Макар посміхаючись. Свиняче рило знов роздав карти і зайшов сімкою. Цап перевернув даму й злегка випрямився. Чорний бичок висвітив шістку й схопився за голову. Всі знов засміялись дивлячись на другу пляшку. В Макара випав король. Цап аж затремтів від злості:
- Немає на тебе справжнього гравця.
- Звісно ж немає! – гонористо відповів Макар забираючи собі виграні карти.
- Е-е ні! – закивав головою цап.
- Не говори так, Макар, - з серйозністю в очах прошепотів чорний бичок.
- Чому ж не говорити, коли я - непереможний?! Чи, може, в пеклі є така рогата худоба, що мені не по зубах?
- Так, є. – тихим голосом сказав свиняче рило.
- І хто ж це такий? – крикнув Макар стукнувши кулаком по столу.
- Не варто говорити його ім’я в слух. – сказав чорний бичок пройнявшись морозним страхом. – Це князь третьої ієрархії пекла. Сосуди гніву під його крилом. Саме він вигадав ігри, які існують в творінні.
Макар нахилився до чорнявого й тихо запитав:
- Скажи на вухо його ім’я.
Бичок теж нахилився й щось прошепотів. Макар пройнявся злим вогнем і підвівшись на ноги загарчав скрегочучи зубами:
- І де ж цей Веліал?!
Бісів ніби кип’ятком ошпарило. Вони з диким страхом порозлітались в різні сторони, що духу після себе не залишили. Раптом в дверях з’явився молодий чоловік з красивими рисами обличчя. Очі мав голубі, волосся довге й світле, а на тонких устах царила легка посмішка.
- Щось хотів? – запитав він Макара приємним голосом.
- Так, - ледь відповів той, повільно підіймаючись з місця.
- Можна пройти?
- Так.
Веліал пройшов і сів за стіл. Макар, не відриваючи від нього очей, теж сів. Між ними пробігла тиша.
- Роздавай! – вигукнув князь. Макар ніби прокинувся, взяв карти й почав тасувати.
- Я, звичайно, все життя за жінками пробігав, але визнаю, що ти красень, – сказав старий, зиркаючи на нього з-під лоба.
- Дякую, – відповів Веліал. – А чому ж на жодній не одружився?
- Не знаю? Мабуть гидко жити з постійною бабою.
- Гидко? Чи страшно бути відповідальним?
- Гидко! - знервовано відповів Макар роздаючи карти. Веліал просвердлив його холодним поглядом не спускаючи посмішки з уст.
- Що будемо робити з тим, хто програє? – запитав князь.
- Вигадай що-небудь ! Все одно тобі приймати удар. – впевнено відповів старий.
- Я люблю, коли щось ріжуть: руки, горлянку…
Макар звів бровами:
- Добре. Хто виграє, той відрізає пальця.
Вогняний блиск промайнув в очах князя.
- За тобою, мабуть, все відьмацьке кодло сохне? Так? – запитав Макар блиснувши щирою посмішкою. Веліал голосно засміявся і в знак згоди покивав головою.
- А що це в тебе за прикраса на плащі? Якась муха…
- Ця муха є свідченням найвищого ордена, - відповів Веліал.
- Ордена чого? Тамплієрів? – сказав Макар і покотився від сміху. Веліал нічого не відповів і перевернув першу карту. Старий так і залився сміхом:
- До вас, бісів, тільки шістки й липнуть!
- Так, липнуть, - відповів князь тримаючи приємну посмішку.
Тут Макар перевернув свою карту і поблід як привид.
- Шістка?
Не довго чекаючи, Веліал знов перевернув карту. Знов випала шістка. Макар одразу випрямився і теж висвітив карту:
- Знов шістка? – ще сильніше поблід старий, ховаючи тремтячі руки під стіл.
- Невже не очікував? – запитав князь, змінивши посмішку на суровий погляд.
- В мене такого ще ніколи не було, - відповів Макар переводячи подих. Веліал потягнувся рукою до останньої карти і перевернув туза. Старого ніби громом вдарило. В очах на мить потемніло, а на лобі виступив холодний піт.
- Не змушуй мене чекати, - твердо сказав князь, опустивши праву руку під стіл. Макар важко ковтнув слину і висвітив останню карту.
- Туз! – закричав старий, стукаючи кулаками по столу. – Туз! Туз!
- Роздавай, - перебив його біс, злегка посміхнувшись.
- Ні! Краще ти роздавай, бо я завжди собі погану карту підтасовую.
Веліал спокійно взяв колоду, добре перемішав і декількома майстерними рухами підготував нову гру.
- Це ж треба, - сказав Макар, дивуючись таким фокусам.
- Заходь першим, - сказав князь блиснувши холодним поглядом. Макар обтер піт на лобі й перевернув туза. Радість так і підкинула його на стільці. Веліал висвітив даму. Макар випрямився і перевернув наступну карту.
- Шістка? – прохрипів він сухим голосом відчуваючи, як серце відійшло в п’ятки.
- Король. - спокійно сказав Веліал перекинувши свою карту. Макара ніби струмом вдарило. Він відчув як похолоділа його рука, а пальця ніби ножем різнуло.
- Тягни останню карту, всесильний гравець. – сказав князь твердим голосом і знов опустив праву руку під стіл. Макар стримуючи тремтіння потягнувся до карти і перевернув її. В схвильованих очах заблискотіла шістка. Обличчя старого витяглось і поблідло як у смерті. Веліал дунув на свою карту і перевернувся туз. Макар так і скорчився в три дуги, дивлячись на князя крізь раптові сльози.
- Ложи пальця. – твердо сказав біс. Макар навіть не ворухнувся.
- Ложи пальця! – гаркнув князь, як дикий звір. Макар стиснув губи, до яких вже встигли дотекти краплинки сліз, і положив вказівного пальця на центр стола.
Веліал різко скочив з місця і, блиснувши важким мечем, рубонув жилясту руку біля самого ліктя. Гаряча кров бризнула старому в очі.
Макар прокинувся лежачи на підлозі. Кіт сидів біля його руки й лизав пальця. Гравець різко підвівся на коліна й налякано схопився за праву руку.
- На місці. - прошепотів він і тричі перехрестився. Його погляд тривожно пробігся по кухні. Все було на своїх місцях. В тиші дзвінко капала вода. Макар подивився на свого кота, що спокійно сидів навпроти, й тихо сказав:
- Мабуть перепив.
- Мабуть. – відповів Барсик.
11.11.09.
Оценка поэта: 5 вражає вдале поєднання фантастики з реальністю... твір несе у собі повчальний характер
Астарот відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Приємно чути істину з Ваших уст! Так саме цим і хотів чомусь повчити, хоча сам і не вчитель А поєднання фантастичного та реального-це мій улюблений стиль, що має назву магічний реалізм!
Талант? Где? 
Пасиб! Рад, что осилила и рад, что приятно было читать...и даже тебе... 
Це не передати!!! 
Чудово! Захоплююче! 
