Я сьогодні ненароком підслухала зорі,
Як вони в небесній тиші (уявіть!) співали,
Як їх пісня, Інша, Вища, лилася в просторі,
Як вони, забувши спокій, місяць вихваляли:
"Місяць! Місяць! Друг! Господар!
Покровитель! Поводир!
Ночі темної володар!
Брат величний світлих зір!
Ми співаєм, прославляєм
І вклоняємось тобі,
Щоб світить в людському краї
Не доводилось в журбі!
Щоб із сонцем разом в парі
Зігрівали день і ніч!
Щоб ховали світлі хмари
Вас від зла і протиріч!"
Я сьогодні ненароком підслухала трави,
Як вони під жовтим листям тихо говорили,
Як злітало в небо слово, чисте, нелукаве,
Як вони, забувши холод, до сонця молили:
"Сонце! Сонце! Ніжна мати!
Тепла зоре в ясний день!
Ти навчила нас чекати
Не проспіваних пісень!
Ти навчила нас любити,
Не здіймаючись з колін,
Ти дала нам наші квіти…
Тож хвала тобі й уклін!"
Я сьогодні ненароком підслухала душу,
Як вона від мук і болю нестерпно страждала,
Як вразлива і тендітна, ставала недужа,
Як від злісної образи безслізно ридала.
Заспіваю душі пісню, розкажу про трави,
Пригорну і заспокою, розкажу про зорі,
Попрошу, щоб сонце гріло, тепле і ласкаве,
Розділю із нею смуток, печалі і горе.
Я сьогодні намагалась підслухати долю.
Не почула… Повернулась зігрівати душу.
Бо не треба мені знати про можливі болі,
Я, як тінь, як друг і зорі, бути поряд мушу.
ID:
124329
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 01.04.2009 05:47:44
© дата внесення змiн: 01.04.2009 05:47:44
автор: К@труся
Вкажіть причину вашої скарги
|
