спершу буде сад
сад помаранчу і тихого плачу
сад білих квітів і кришталевий вітер
сад де осмислиш біль і скуштуєш переспілий золотий виноград
далі буде болото
болото багна і поту
болото зелених гротів
де кожен страх відкриває портал ти біжиш тванню ховаєшся у кущах
але ти полюбиш його
і полюбиш трясовину через яку важко втриматись на ногах
наступним пустир
сіре небо бронзове дно
короткий проміжок часу
де ти ніхто і ніде
якась незвідана сили веде тебе
ти в небезпеці але й в повній тиші
тебе ніхто не знайде але й ніхто не полишить
потім - руїни
щось напівлюдське напівдике
щось у чому застрягли крики
полум'я і віна
але й пісня вітру покірного свистуна
руїни де застрягла легенда
де ти - вірш втраченого поета
руїни які прекрасні своїми бідами
руїни що так шануються казковими друїдами
гори і голі скелі
ти пройдеш до них через пустелю
землю просвітлених і нещасних
пісок завжди буде символом часу
ти знайдеш воду і будеш радіти
ти втратиш воду і будеш страждати
але ти вийдеш звідти до початку сезону дощів
гори стануть тобі болем в колінах
у спині, пальцях і стегнах
ти - стогін серед їх вічної тиші
ти настільки ніхто що ти навіть вільний
повільно дряпатись кам'яним схилом
спочити на мохах і серед ожини
торкнутися язиком ялівцю
відчути бажання віддатись творцю
перейшовши гори ти потрапиш до лісу
він вкриє тебе тінню й теплом
ти почуєш як дерева говорять зі світлом
як повітря тримає у собі спів чагарів
як в тобі щось яскраве горить
як ти біжиш між сосен і грабів
як тебе більше ніхто не образить
ліс захисник твій
твій найтерпиміший пращур
ти для нього лиш олень лисиця чи ящірка
він пригорне тебе сховає в дуплі
повір, більше й не потрібно тобі
прокинувшись зранку побачиш море
море біло-синє і загадкове
море творіння митця з трьома душами
море глибоке і незворушне
тобі вирішувати чи йти тобі далі
чи зостатися серед спокою і легкої печалі
ти прокинешся у ліжку своєму
то був сон
а може й ні
однак він більше не належить тобі
