Залишаєш світла свого частину.
Даруєш, назад забирати не будеш.
І пишеш нову про любов картину.
Сюжет із життя, його не забудеш.
Гамма емоцій на ній, палітра подій.
У витвір старанно душу вкладаєш,
Але без минулих, нездійснених мрій:
Під зоряним небом чудес не чекаєш.
Більше не просиш щоб міцно й навіки,
І вже не лякає втрати можливість,
Більш не тотожні слова "люди" й "ліки".
Та й лікуватись потрібна сміливість.
Ти просто спокійно усе залишаєш...
І пензлі, і фарби, і серця свого частину.
Виходиш без гніву. Не дорікаєш ...
І далі нову починаєш писати картину.
