Ми двоє уночі, і місяць повний,
Я плакати почав, а ти сміявся.
Була тоді твоя зневага царська,
мій докір бився, як в тенетах голуб.
Ми двоє уночі. Кристали скорбу,
ти сліз своїх невидимих цурався.
Я в болісній агонії звивався,
ти млявим серцем грав виставу горду.
Удвох у ліжку, ранок і обава,
лила зоря кривава без упину
в роти потоки крижаної лави.
Балкон закритий, сонячне проміння,
і в моє серце, убране у саван,
корал життя втикає своє гілля.
Federico García Lorca. Noche del amor insomne
Noche arriba los dos con luna llena,
yo me puse a llorar y tú reías.
Tu desdén era un dios, las quejas mías
momentos y palomas en cadena.
Noche abajo los dos. Cristal de pena,
llorabas tú por hondas lejanías.
Mi dolor era un grupo de agonías
sobre tu débil corazón de arena.
La aurora nos unió sobre la cama,
las bocas puestas sobre el chorro helado
de una sangre sin fin que se derrama.
Y el sol entró por el balcón cerrado
y el coral de la vida abrió su rama
sobre mi corazón amortajado.