Де той час як я вечір любив?
Де той вітер що мрії носив?
Шепотів я деревам в саду,
Ви сховали,а я віднайду.
Чом ти місяцю, друже ясний
Невеселий, а трохи сумний?
Чи забув, як ночами колись
Так благали її посміхнись?
Де подівся нічний зорепад,
Що засипав дорогу назад?
Тепер ранок безмежно люблю,
Він надію дає по життю.
Перші промені кличуть-Вставай!
Серце, душу свою відкривай!
Ще до ночі у нас цілий день,
Тож зплетемо вінок із пісень.
А як вечір на землю впаде,
Він когось для знайомства знайде.
Вітер мрії комусь принесе,
Бо цей час хтось чека понад все.
29.11.24р. Олександр Степан.