Чи винен він хвилинок, що передчасно виник
у голосі будення, у галасі думок?
Тягучі віровчення, як вирішальний чинник,
в липкій гіркій печалі, немов води ковток.
Уголос і крізь серце цідити кожне слово
читать, як вчив священник читати молитви,
плекати у собі, вивчати поступово,
Щоб всі пусті тривоги прогнати з голови.
Ніхто й мені не винен. Ні вічність, ні хвилину.
Немає для молитви зручнішої пори.
Коли удвоє серце, а кров на половину,
любов в собі носити - дванадцять мінус три.
