Акварелі осінні замішані з медом -
Дощ не змиє, а зробить лише яскравіше.
Жовтень був і лишається метром-естетом.
Він обожнює музику, фарби і... тишу.
То малює портрети чарівного лісу,
То заграє свій блюз на старім саксофоні.
То сплете оберіг із багаття і хмизу
Пані осені - знатній, поважній персоні .
Будуть пити вино, будуть слухати тишу.
Жовтень буде ховати закохані очі -
Таємницю його за дужками залишу,
Бо відкритись красуні мій жовтень не хоче.
Тільки осінь без слів все давно розуміє
І чекає від красеня першого кроку.
Але жовтень тривожить кохану не сміє -
Може тільки торкнутись руки ненароком.
Зашаріється осінь від того торкання,
Та, потупивши погляд, збереться додому -
Ну, чому він вважає нерівним кохання,
І не хоче повірити серцю палкому?
Акварелі осінні омиті сльозами,
Та стають яскравіші від того, на диво.
Смуток п'е моя осінь гіркими ковтками -
Геть зажурена, та дивовижно красива...