* * *
Хіба ж не все одно, без тебе чи з тобою
в прийдешній день сама я повсякчас іду.
Ти – є, й тебе – нема! І пустка за любов’ю.
Безмовність почуттів – каліцтво слів і дум.
Хіба ж не все одно, без тебе чи з тобою,
вночі чи серед дня вповзає самота.
Для неї я стаю покірною рабою,
і слово – сущий хліб, прошу мов сирота.
Хіба ж не все одно, без тебе чи з тобою
і те «не все одно» – не байдуже мені.
Тримає хтось мене своєю ворожбою –
живи – не висувайсь, і досить метушні.
Хіба ж не все одно, без тебе чи з тобою,
сховала від людей, як в мушлю почуття.
І ну його усе – з журбою і з хвальбою,
Пора іти самій у світле майбуття.
