* * *
І знову ти мимо, що ж…
Мов звісився меч Дамоклів.
Періщить холодний дощ,
і думи безжальні мокнуть.
Ти вірші не став в вину,
за ревнощі слів воздасться.
Брелок без ключа шануй,
як пам’ять про ваше щастя.
Навіщо сам суд звершив,
підрізав на старті злети?
Сказав би лиш: «Не пиши,
забудь про чужі сюжети».
В облозі зневіри гірш
вдаються художні твори.
Народжений в муках вірш
від тебе не мав опори.
Прозорі не всі штрихи,
й таємні листи не знищиш.
Забрала чиїсь гріхи
колись за буйки запливши?
Вона не поет… а ти…
сьогодні нікчемний слідчий.
Діагноз «adios, лети»,
мікстурою з букв хай лічить.
