Одному из наивеличайших поэтов тысячилетия В.С. Высоцкому
Допиваю медовуху,
Бо зрання пече нестерпно
Чи не з того, що придуха
Цілу ніч трощила ребра?
Мабуть, вчора забагато
Я хильнув пісень знайомих
Та під ранок сіруватий
Дихав ледве від утоми!
У прожовклому альбомі
Нескінченна панахида.
Фотографії знайомі
І залежана обрида,
Що тоді не зняв кашкета,
Бо не міг з труною поряд
Супроводити Поета
І заплакати від горя.
