У Грицька була Коза,
Надто вже красива.
Не Коза, що дереза,
Дуже вже спесива.
Довгі ноги, гострі роги,
Любить довго спати.
Щось робити - нема змоги,
Щоб красу не втратить.
Любить їсти, погуляти,
Що тут скажеш - молода.
Може свята влаштувати,
Дуже рада всім гостям.
У двороі завжди гармидер:
Гості тут, і гості там.
Для красуні це все звичне,
Іншим це не по зубам.
Чутка тут пройшла селом:
Будуть Козу сватать.
Це летить, як бурелом,
Коза ж ця багата!
Це почув старий ведмідь:
Гарна мені пара.
Хто повірить цій брехні,
Хіба старість - вада?
Як господар це почув,
Став, неначе хмара!
Слину з злості він ковтнув,
За що мені кара?
Козу з двору він прогнав,
Нащо чорт рогатий?
Не казав це, а горлав,
Чув - ведмідь жонатий.
Кізка довго жила в лісі,
Дуже так страждала.
Нема пити, нема їсти.
Жить лишилось мало...
Чи прийде Коза до воза,
Пожувати сіна?..
Хто про це сказати в змозі,
Буде думка цінна...
Гарно! Повчально! Так воно і в житті буває....хай хтось подумає... 
