* * *
Ми зачиняємо наглухо двері!
Ті, що нікуди уже не ведуть.
Там похоронені мрії химерні,
в тій порожнечі нікого не ждуть.
Дні відпливають в розколини ночі,
пам’ять нагадує про етикет,
смуток глузує, до жертви охочий
і з самотою святкує банкет.
Доля за спиною свічкою грає,
розум обточують рештки інтриг.
Промені наче й негоду долають,
та повсякденність отруює їх.
Я намагалась достукатись, марно.
Болем віддзвонював зимний метал.
Сном відгукнувся бездушним, кошмарним
суджень твоїх апатичний оскал.
Мій добровільний вразливий відлюдник,
світ куди зник ти, не вартий гроша!
Духом воскресни і щезне облуда.
Двері відкрий… Зачекалась душа.
12.12.2012
