Як ти живеш, бабусю, звідки в тебе стільки мудрості,
ти школу сто мільярдів мільйонів років, як закінчила?
Я вчуся, онучку.
Я вчуся в дерев терпеливості й витривалості.
Я вчуся у птахів кмітливості й постійності.
Я вчуся у хмар, жити в тиші і плинути думками.
Я вчуся бачити розумом і очима розуміти.
Я вчуся слухати і розрізняти.
Я вчуся радості, а також смутку.
Я вчуся проходити, не лишаючи старечого сліду.
Я вчуся втрачати і відпускати.
Я вчуся контролювати свої дії і чужі вчинки.
Я вчуся починати справи знову, якщо не досягла успіху.
Бабусю, я не розумію, навіщо тобі саме зараз оце все?
Тому що, дивлячись на моє тіло, яке втрачає здатність активно жити, потрібно вчитися тому, на що раніше я не тратила час, це все не було потрібним для здорового організму. Щоб розуміти свій імпульсивний біль, помірне життя вночі, смак кожного дня, треба шукати підходящі варіанти.
Я зрозуміла, що треба любити, по іншому, нехай без мрій і планів.
Бувають моменти, коли навіть нерухоме тіло танцює, а серце спокійне, це значить я відчуваю любов зовні. Це твої щоденні слова «бабусю, я тебе люблю», дають можливість відчувати, що в цьому світі я ще комусь потрібна і треба вчитися чи хоча б пристосовуватися до нових відчуттів.
Доро́га моя, внучку, скінченна, мені лишилося трішки шляху.
Цей відрізок мені треба пройти з гідністю, а значить треба багато вміти.
16.04.2024