Коли великих в рай відводять,
на всіх присутніх варять плов.
Маленькі ж люди так відходять —
без зайвих квітів і промов.
Не брязне піп кадилом навіть,
коли згада про їх життя.
Чи ввійде спалахом у пам'ять
комусь їх щем і каяття?
Навік покине плавні наші
німий орач цілинних площ.
Дешевий хрест поточить шашіль,
зрівня могилку з часом дощ.
Проте, буває, що вдається
й такому шлях на п'єдестал:
якщо не вб'ється, не зіп'ється
і не зігнеться там, де встав;
село очолить, храм збудує,
наробить хліба й добрих справ
і перед Богом відзвітує,
що менше інших пив і крав;
що мужем був і гарним татом,
а злим і заздрісним — не був...
Таких я знав не так багато,
та й то — кількох уже забув.
---
Чудовий мудрий вірш! 
