Коли поезія торкається душі,
Вона мов барвами веселки грає,
Співають у ранкових росах спориші
І серденько вже спокою не знає.
Воно співає в такт веселим нотам,
І ллється переливами мелодія,
І вже на сум немає в мене квоти,
Звучить, звучить вірші'в моїх рапсодія.
О насолодо! О моя любове!
Яке це щастя спить тебе до дна!
Ти з Музою моєю в тихій змові,
Щомиті відчуваю – не одна.
Зі мною Муза, і моє натхнення,
Ранкове сонце, і вечірні зорі,
Всевишнього святе благословення,
Й цілунки по'други моєї – Долі.
Мене ранкова тиша обіймає,
Приємний легіт рими в вірш несе,
Аврора на Пегасі виїжджає
І відхиля небажані кліше.
А серце! Вже не зна воно споко'ю,
Й Евте'рпа* квіти нахиля мені до ніг…
Рядочки я згортаю у сувої,
Що стали в чергу вже на мій поріг.
А потім розгортаю потихеньку,
Вкладаю рими і мелодику у ряд,
Цілую й обіймаю їх, рідненьких,
Й до читача виводжу на парад.
Евте'рпа* – це одна з 9 муз, дочка Зевса та Мнемосіни; покровителька музики та ліричної поезії.