життєва сипучепіскова круговерть
затягує у в'язке болото обов'язків:
дещо я взяла сама
інше підкинули рідні, друзі, колеги, вороги...
напочатку
поки ще мала сили
я впевнено крокувала вперед
ще й встигала роззиратися
бо світ навколо вкрай звабливий!
а зараз
змучена й нав'ючена
ледь-не-ледь плентаюсь
хоч і дивлюсь — та не бачу
ні навколишньої краси
ні перепон, берегів, грабель...
а тільки й треба було
що свого часу промовити одне-єдине слово:
НІ
Non Nien Não
Нахи Хапана Анійо*
я й казала
подумки
натомість з губ злітало покірливе ТАК
я не встигала його вполювати
і воно вмощувалося мені на плечі черговим тягарем
скільки це ще триватиме?!
коли я навчуся відмовляти?
можливо,
цього разу?
я посаджу в серці зерня впевненості
зігрію вогнем сміливості
поллю сльозами співчуття
збудую огорожу
щоб перехожі не затоптали маленький росток
перші пуп'янки
зав'язі
плоди
ще дрібні та зелені
але я почекаю, доки вони виростуть, набудуть кольору/міцності/сили
і тоді зберу свій врожай — багатий та бадьористий
на наступне неприємне прохання
замість мільйонного ТАК
я, нарешті, дам гарбуза
бо треба вміти відмовляти красиво!
______
*хінді, суахілі, корейська мова
