На відстані схлипу за вікнами казится злива -
Громи, блискавиці, розірване клаптями небо.
Спалахує ніч перелякана, темна, вразлива,
Шукає спокою, але віднаходить плацебо.
Я дихаю важко, заплющивши злякані очі,
Рахую громи, наче залпи якоїсь гармати.
А злива ніяк зупинятись, стихати не хоче,
І я від безсилля до ранку не стану вже спати.
А ранок настане у коконі сірої хмари,
Сплетаючи струмені зливи в холодні канати...
Помітку зроблю, коли стану писать мемуари,
Як страшно було мені зливу цю перечекати.
Чекаю промінчик, чи клаптик яскравого неба -
Блакитний мені подарує тендітну надію...
Багато дощу, так багато його вже не треба...
Але упокорюсь...
Чекаю...
Чекати я вмію...
