Донькам — Людмилі та Поліні.
Вже тьмарять розум згадки розмаїті,
безплідні дні, пропущені пости...
Все, що мені лишилося у світі —
коханим дітям скарб заповісти.
Не схожий скарб на металеве срібло —
за це пробачте: красти не зумів.
Життя пройшов не криючись і рівно,
ні перед ким не скалячи зубів.
Якби Господь дав змогу жити знову,
тоді б у пункті з назвою Ніде
я більше цінував би добре слово,
а поза словом — душу і людей.
У вас є час, на різні дні розбитий,
та загалом життя іде на те,
щоб тільки ледь навчитися любити,
а ще ж, буває, тягне й на пусте!
Працюйте! До нестями, до знемоги
і пам'ятайте істину оцю:
сумнівний хміль легкої перемоги —
дешева дяка хитрому в'юнцю.
Отож, ніколи не смітіть словами,
плекайте душу і живіть з людьми,
аж поки вщухне, стелячись над вами,
останній зойк самотньої сурми.
---
Чудовий мудрий вірш! 
Толковий вірш. 
