* * *
Цих непотрібних слів банкет
вночі перетворився в тризну,
так боляче, до драматизму
обрушився фантазій лет.
Фрагментом з казки діалог
твердив – далеко ще розлука,
кохання безкінечну муку
лишив поет на епілог.
Ночами відлітали в сон,
щоб розділити зустріч знову,
звучав медовий шепіт мови,
й рікою ніжність в унісон.
Тепер, досадних спорів ґвалт
зірвав ілюзії одежу,
надія подалась за межі,
лишився дум шалений шквал.
Фінальне мовити «прости»,
при цьому викреслити мрії,
нехай любов з небес зоріє,
самій… піти…
