В моє село, де рідна хата,
Зовуть назад усі стежки,
Тут проживали батько й мати,
Дитинства мого йшли роки.
Ростуть тут клени й осокори,
А вздовж дороги ясени,
Стрункі берізки білокорі,
Схилились верби до ріки.
Прииспів:
А край села стоїть хатина,
В садку посохли яблуні,
Над тином ще росте калина
Й цвітуть ще вишні навесні.
Старенька хата похилилась,
Зтьм’яніло світло у шибках,
Квітки, що мама посадила
Десь загубились в споришах.
Ступлю на рідне я подвір’я,
В саду до вишні прихилюсь,
Щемливим болем серце мліє…
Й за душі рідних я молюсь.
Прииспів:
А край села стоїть хатина,
В садку посохли яблуні,
Над тином ще росте калина
Й цвітуть ще вишні навесні.
Як гарно , та дуже сумно. Таке наше життя ,.. Спасибі за чудову поезію!
Жаль, що вимирають села, заростають стежки до батьківських хатин, ми не вічні, скоро заростуть і їх могили...
