* * *
Полощеться ранок в серпанку нічнім,
безсоння зі мною блукає в обнімку.
Знущаються рими убогі, свічні,
і вітер з дощем вибиває лезгинку.
У мріях і яві єднання нема,
розлуку не скину ніяк з п’єдесталу.
Кохання? О, ні, цілковитий обман.
Любити тебе все ж колись перестану.
Коханий, шановний і мудрий – не мій,
сьогодні зі мною, на завтра самотність.
До мене шляхи вибрав не по прямій,
лишив запасний, а точніше, зворотній.
Любов – не любов, без простого «чекай»,
і світ без надії стає чорно-білим.
Ти пристрасним віршем мене приласкав,
а в осінь ступили удвох не зуміли.
Історія пише нам правду про рай,
окремо лягають рядочки віднині.
Я вчуся життю, осягаю мораль,
наївність втрачаю в траві по крихтині.