Ой, мороз, мене украй
Не морозь, лети
Птахою у інший край.
Не потрібен ти
Ні мені, ані усім
Тим, з ким наяву
На великім світі цім
Я собі живу.
Зараз же геть забирайсь!
Вже настав твій час
Йти і більш не повертайсь
Ти повік до нас!
Викликаєш же лишень
Ти впродовж життя
В нас вночі, а також вдень
Темні почуття,
Не даєш спокійно жить,
Добре працювать,
Щоби грошей заробить,
Також – спочивать,
Як спочинку час пробив,
Та в тих, хто лишень
Неутомливо робив
Цілий божий день.
І дорослі, і малі –
Кожен прагне жить
Не з тобою, а в теплі
В світі цім щомить,
А не влітку й навесні
Лиш. Тож забирайсь
Та ні наяву, ні в сні
І не наближайсь
Ти до нас всіх, щоб повік
Й сліду не було
Більш твого, а щоб весь вік
Гріло нас тепло.
Євген Ковальчук, 09. 12. 2020
