Зустрілась мені в жовтневій порі,
Приблизно о восьмій за часом,
Дівчи́на, в якої знизу й вгорі
Усе здавалось прекрасним:
І плечі, і губи, і дотик долонь,
І стегна, які не забути.
Якби ж тільки знав я, що нам у вогонь
Вона підливає отруту.
Якби ж тільки знав я, що так полюблю
Достоту справжнісіньку відьму.
Отруту її давно вже не п'ю,
А й досі ввижаю, мов рідну.
