Даруй героям Боже, кожному і кожній,
Хто захищає нас, від ворога в ці дні,
Відчути вдома з часом, почуття тотожні,
Які дісталися сьогодні і мені…
Нехай залишаться у пам’яті ті миті,
Коли в луганському окопі під дощем,
Я так надіявся війти в відкриті двері,
Садку дитячого і розділити щем.
Хай я пригадую, думки тих днів сурових,
Той сумнів серця мого, що шептав мені,
Чи ще колись побачу блиск очей знайомий,
Чи лиш залишуся, двохсотим на війні?
Твій нині перший випускний, моя Софійко,
Скупу сльозинку щастя твій дідусь змахне…
Можливо, ще колись я навіть крикну, «Гірко!»,
Якщо мене Господь на світі збереже.
А поки шлях новий, цікавий…Скоро в школу,
Хай і навчання пролетить, неначе мить,
І прийде час твій випускного, свято знову…
А в мене в грудях серце вкотре защемить.
І знову в сукні будеш ти немов принцеса,
А в дідусевім оці затремтить сльоза…
Хай тільки кожен вже додому повернеться,
І чим скоріше ця закінчиться війна.
