Травнева ніч настоює вино
На цвіті яблуневому і листі.
Тебе й мене, і Всесвіт заодно,
Згребла весна у неводи сріблисті.
Невидимо свою амурну сіть
П'янкий дурман підтягує все ближче...
А темрява конвоїром стоїть
Під куполом зіркового шатрища.
Пташиний хор обрушив свою трель
На жертву полонителя оркестром.
Здавайся, неприступна цитадель,
Своєму завойовнику-маестро.
Заручників не випустить пітьма
З обіймів оп'яняючої ночі.
Свій невод тягне травень, і нема
Потрапити до нього неохочих.
