- Васильку, за нами стежать. Біля нашого будинку постійно нишпорять двоє невідомих осіб. Нервово курять і про щось шепочуть. Я боюся... - молода дружина дисидента Стуса міцно обійняла свого чоловіка за плечі та заплакала.
- Не плач, моя Ластівко. Що нам крилатим до їхнього мороку. Вони за мною шпигують. Я їм як кістка в горлі. Випробовують мою нервову систему та не знають, що вона, мов кремінь, тверда. Щоправда іскрить деколи від гніву внутрішнього...- втомлений фізично і морально бунтівник повільно ліг на диван.
- Краще дай мені поїсти чогось доброго, бо голодний як вовк. Сьогодні на будову привезли рідкий розчин бетону й треба було швидко його виробити, поки не застиг остаточно...Отак і людина. Мусить хутко виконати своє призначення на Землі допоки ще є резерв часу...- іронічно посміхнувся худорлявий мислитель.
- Ти й справді виглядаєш вовком серед лицемірів - мисливців...- заплакана Валентина, трохи оговтавшись, вже подавала гарячу їжу на стіл.
- Не мисливці - вони, а сексоти. Майже усі хочуть прислужитися, сліпо виконуючи волю лукавого. Знаєш, в мене ще стільки роботи. Хочу перекласти німецького класика Рільке. Мене захопив його символізм, його натуралізм світосприйняття...
- Ой Василю-Василю, що з нами буде ? - вкотре занепокоїлися супутниця незламного борця.
- Попелюшко моя хороша, в Тебе є твій Принц - Захисник. Він зараз в опалі, але, вірю, прийде той час, коли будеш гордитися ним. Я не дам нікому кривдити Тебе. Мусимо пройти разом випробовування долі. Її не вибирають, а приймають за належне. Зі своїх демократичних принципів я ніколи не зійду. А там далі що буде те буде...
- Може не їдь до Львова. В мене погане передчуття...- стривожена жінка знову обійняла плечі коханого.
- Я мушу, я пообіцяв моїм львівським друзям. Мені й справді цікаві народні традиції, колядки, щедрівки, вертеп. Там будуть прогресивні персони нашого руху опору.
- Тихіше, Васильку, стіни вуха мають...- попередила перелякано Валя і від знемоги теж лягла на диван.
- Та ну їх !..Надовго не затримаюся, якихось два тижні, і повернуся.Посміхнися люба. Нас чекають великі справи...- Стус закрив очі, гучно захропівши. Важка праця далася взнаки. Турботлива дружина зняла з нього верхній одяг, підклавши подушку під голову.
Добігали кінця останні дні 1971 року. Дрібна січка зі снігу більше дратувала, аніж тішила. Ожеледь, холод, поривчастий вітер, людські обличчя інтуїтивно шукали захисту від проблемної погоди. Незабаром Василь вирушить до Львова для святкувань Різдва Христового в атеїстичному аморальному устрої. Додому він не повернеться. Попереду "Арештована коляда 1972". Майже усіх її учасників як "буржуазних національних елементів" відправили до тюрем. Правив бал лукавий, маніакально боячись справжніх народних традицій, місцевих обрядів. Куди там штучно створеному трудівнику "світлого завтра" та ще й з грізним молотом чи гострим серпом до духовного споконвічного... От хамство підле зробити - це завжди будь-ласка.
Почався період активного придушення національного самоствердження. Радянщина хотіла стерти з пам'яті українців будь-які згадки про власну історію, про них самих як окремий колись гордий етнос.
Ех Богдане-Богдане, коли б Ти глянув згори у цей похмурий час , і що то воно вийшло із твоєї Переяславської ради...
"Терпи, терпи - терпець тебе шліфує,
Спалить твій дух - тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
Ніхто не зіб'є з власної тропи.
На ній і стій, і стрій - до скону,
Допоки світу, сонця - стій і стій.
Хай шлях - до раю, пекла чи полону -
Усе пройди і винести зумій..."
Валентина Попелюх - дружина, соратниця і муза Василя Стуса. Поет присвятив їй десятки натхненних віршів. Із 20 років подружнього життя вони разом були тільки 7. Скільки довелося цій мужній жінці пережити за радянської окупації через ув'язнення чоловіка. І витримала усі поневіряння й дожила до глибокої старості. Померла Валентина Василівна вже під час широкомасштабного вторгення рашистів у березні 2022 року. Тепер у кращих світах поєдналися їхні світлі душі після довгої розлуки.
