И снова я на том изломе
Стою, где мы с тобой тогда
Споткнулись на недобром слове
И разлучились навсегда.
Чего в помине нет – не помню -
Все смыла времени река.
И только ноющею болью
Висит щемящая тоска.
Бесплодно тянется за нами
Непроходимою межой.
И только ты – еще родная,
Но ставшая уже чужой…
Оригинальный текст
Анатолій Мироненко
***
Я знов стою на тому зломі.
Де ми давно-давно колись
Спіткнувшись на лихому слові,
На віки вічні розійшлись.
Чогось нема вже,щось забуто,
А решту виїла роса.
І тільки смуток, тихий смуток
Між нами щемно провиса.
І тільки, дика і безплідна,
Через усе життя межа.
І тільки ти – така ще рідна!
І ти – така уже чужа.