Насип мені, зимо, в серце
Лапатого білого снігу,
А душу закуй у кригу,
Немов лісове озерце.
Хай холод полонить розум,
Як віхола криє простори.
Хай спиняться на повторі
Всі спогади від морозу.
І око нехай не вгледить,
Немов силуети в завії,
Все те, що в пам’яті тліє,
З віджитих уже сюжетів.
Розкришяться, як бурулька,
Що впала з високої стріхи,
Надія, віра, утіха
І спогадів мильні бульки.
Можливо, тоді забуду
Я тепле бабусине літо:
Жовтаве колосся жита,
Веселого пса-приблуду,
І рук материнських ласку,
Що ніжна, як сонце у серпні,
І діда слова відверті,
І батькову тиху казку.
Лиш знаю: це неможливо.
Тебе попросив я даремно.
Тож знову вклонюсь доземно
Тим спогадам незрадливим.
Хай душу вони тривожать,
Хай серце на вогнищі палять, –
Я дякую їм за пам’ять
І жити без них не зможу.
Жовтень 2023 року
