Зранку чекатиме постіль зім'ята,
Речі розкидані поспіхом, чай
що охолонув, й буденність триклята
день проковтне, як себе не навчай.
Справа за справою в'яжуться в низку,
плани розсипляться – вже не збереш.
Радий би цілій добі, не огризку,
місце усьому знайти врешті решт.
Вишкреби з серця всі згадки про спокій,
вдай, що ніколи цього не було,
погляд занур у мережі глибокі,
вниз прогорни і спускайся на дно.
В світі забувши про власну присутність,
Пробурмочи всім про тяжкість життя.
Кінчики пальців втрачають відчутність,
мозок тверезе втрача сприйняття.
Знову гортай, обирай варіанти
в різноманітті людей, їхніх рис
вгледівши бруд, світло, вади й таланти –
Дім не показуй з-за власних куліс.
Постіль зім'яту, не вимиту склянку,
просто відсунь, замаскуй, не бери.
З'їла буденність цей день до останку,
Бачать всіх наскрізь нас тільки згори.
