у твоїм мовчанні довголітнім
я з’явилась, наче на біду,
ну а стала найтеплішим літом,
й думала, нікуди не піду.
календар жував латаття днів,
плакав гірко, як мала дитина.
виростала злість чомусь в мені:
ти ж моя і не моя людина.
щось лишила серед твого серця
й зникла, наче папороті цвіт.
виливалась злість у двох озерцях:
то чому ж мовчав ти стільки літ?
Марина Забуранна
