| Сторінки (6/580): | « | 1 2 3 4 5 6 | » |
Из одной взят сюжет трагедии, другая иногда упоминается в пьесах.
Тексты оригиналов — из сборника ‘The Book of Old English Ballads’ by George Wharton Edwards, 1896.
На всякий случай я еще раз прошу прощения за мою наглость: переводы сокращенные, вольные и, конечно же, очень любительские. Но — было интересно и старалась. :-)
Мне самой больше нравится, как получился первый перевод: во втором, как мне кажется, больше фраз, которые «где-то уже были» (но, если этот так, то вышло не нарочно).
King Leir and his Three Daughters
King Leir once ruled in this land
With princely power and peace,
And had all things with hearts content,
That might his joys increase.
Amongst those things that nature gave,
Three daughters fair had he,
So princely seeming beautiful,
As fairer could not be.
So on a time it pleas’d the king
A question thus to move,
Which of his daughters to his grace
Could shew the dearest love:
«For to my age you bring content,»
Quoth he, «then let me hear,
Which of you three in plighted troth
The kindest will appear.»
To whom the eldest thus began:
«Dear father, mind,» quoth she,
«Before your face, to do you good,
My blood shall render’d be.
And for your sake my bleeding heart
Shall here be cut in twain,
Ere that I see your reverend age
The smallest grief sustain.»
«And so will I,» the second said;
«Dear father, for your sake,
The worst of all extremities
I’ll gently undertake:
And serve your highness night and day
With diligence and love;
That sweet content and quietness
Discomforts may remove.»
«In doing so, you glad my soul,»
The aged king reply’d;
«But what sayst thou, my youngest girl,
How is thy love ally’d?»
«My love» (quoth young Cordelia then),
«Which to your grace I owe,
Shall be the duty of a child,
And that is all I’ll show.»
«And wilt thou shew no more,» quoth he,
«Than doth thy duty bind?
I well perceive thy love is small,
When as no more I find.
Henceforth I banish thee my court;
Thou art no child of mine;
Nor any part of this my realm
By favour shall be thine.
«Thy elder sisters’ loves are more
Than well I can demand;
To whom I equally bestow
My kingdome and my land,
My pompal state and all my goods,
That lovingly I may
With those thy sisters be maintain’d
Until my dying day.»
Thus flattering speeches won renown,
By these two sisters here;
The third had causeless banishment,
Yet was her love more dear.
For poor Cordelia patiently
Went wandring up and down,
Unhelp’d, unpity’d, gentle maid,
Through many an English town:
Untill at last in famous France
She gentler fortunes found;
Though poor and bare, yet she was deem’d
The fairest on the ground:
Where when the king her virtues heard,
And this fair lady seen,
With full consent of all his court
He made his wife and queen.
Her father, old King Leir, this while
With his two daughters staid;
Forgetful of their promis’d loves,
Full soon the same decay’d;
And living in Queen Ragan’s court,
The eldest of the twain,
She took from him his chiefest means,
And most of all his train.
For whereas twenty men were wont
To wait with bended knee,
She gave allowance but to ten,
And after scarce to three,
Nay, one she thought too much for him;
So took she all away,
In hope that in her court, good king,
He would no longer stay.
«Am I rewarded thus,» quoth he,
«In giving all I have
Unto my children, and to beg
For what I lately gave?
I’ll go unto my Gonorell:
My second child, I know,
Will be more kind and pitiful,
And will relieve my woe.»
Full fast he hies then to her court;
Where when she heard his moan,
Return’d him answer, that she griev’d
That all his means were gone,
But no way could relieve his wants;
Yet if that he would stay
Within her kitchen, he should have
What scullions gave away.
When he had heard, with bitter tears,
He made his answer then;
«In what I did, let me be made
Example to all men.
I will return again,» quoth he,
«Unto my Ragan’s court;
She will not use me thus, I hope,
But in a kinder sort.»
Where when he came, she gave command
To drive him thence away:
When he was well within her court,
(She said) he would not stay.
Then back again to Gonorel
The woeful king did hie,
That in her kitchen he might have
What scullion boys set by.
But there of that he was deny’d
Which she had promis’d late
For once refusing, he should not,
Come after to her gate.
Thus twixt his daughters for relief
He wandred up and down,
Being glad to feed on beggars’ food
That lately wore a crown.
And calling to remembrance then
His youngest daughters words,
That said, the duty of a child
Was all that love affords—
But doubting to repair to her,
Whom he had ban’sh’d so,
Grew frantic mad; for in his mind
He bore the wounds of woe.
Which made him rend his milk-white locks
And tresses from his head,
And all with blood bestain his cheeks,
With age and honour spread.
To hills and woods and watry founts,
He made his hourly moan,
Till hills and woods and senseless things
Did seem to sigh and groan.
Even thus possest with discontents,
He passed o’er to France,
In hopes from fair Cordelia there
To find some gentler chance.
Most virtuous dame! which, when she heard
Of this her father’s grief,
As duty bound, she quickly sent
Him comfort and relief.
And by a train of noble peers,
In brave and gallant sort,
She gave in charge he should be brought
To Aganippus’ court;
Whose royal king, with noble mind,
So freely gave consent
To muster up his knights at arms,
To fame and courage bent.
And so to England came with speed,
To repossesse King Leir,
And drive his daughters from their thrones
By his Cordelia dear.
Where she, true-hearted, noble queen,
Was in the battel stain;
Yet he, good king, in his old days,
Possest his crown again.
But when he heard Cordelia’s death,
Who died indeed for love
Of her dear father, in whose cause
She did this battle move,
He swooning fell upon her breast,
From whence he never parted;
But on her bosom left his life
That was so truly hearted.
The lords and nobles, when they saw
The end of these events,
The other sisters unto death
They doomed by consents;
And being dead, their crowns they left
Unto the next of kin:
Thus have you seen the fall of pride,
And disobedient sin.
О короле Лире и его дочерях
Король великий, гордый Лир
когда-то правил здесь.
Умел в стране хранить он мир,
долг играм предпочесть.
И счастлив в старости своей —
отец трех дивных дочерей.
Вот как-то раз решил король
красавиц испытать:
кто большую ему любовь
сумеет показать.
«Быть должен дорог вам отец,
но чье щедрее из сердец?»
«Отец — Регана говорит —
всех выше мною чтим!
Я сердце вырву и в крови
сложу к ногам твоим!
Верней смогу себя убить,
чем старость Лира оскорбить!»
«И я — ей вторит Гонорелл —
в любви не уступлю.
Исполню все, что б не велел,
все тяготы стерплю.
Готова в рабстве черном жить,
чтоб благу твоему служить!»
«Сколь счастлив вами ваш отец,
как вы добры, верны!
Признанье младшей, наконец,
хотим услышать мы».
И речь Корделии слышна:
«Я дам лишь то, что я должна».
«Жестокосердное дитя!
Ты говоришь «должна»!
Из слов холодных вижу я:
любовью ты бедна!
Все земли сестрам отдаю,
тебя с проклятьем прочь гоню!»
И вот Корделию с сумой
от двери к двери шлют.
Нет города в земле родной,
что дал бы ей приют.
Король французский все узнал,
своей женой ее назвал.
Щедра награда для любви,
куда дороже — лесть.
Король намерен дни свои
у дочерей провесть.
Сперва у старшей он живет,
весь бывший двор к себе зовет.
Остаться долго он не смог:
дочь неверна была;
ту свиту, что отец сберег,
себе отобрала.
Привык он с сотней пировать —
теперь и трех не насчитать.
«Вот какова любовь твоя —
сильней не может быть!
Что добровольно отдал я,
то принужден просить!
К другой я дочери пойду —
забуду с ней свою беду!»
Но лишь умножила печаль
его другая дочь.
«Клянусь, отец, мне очень жаль,
но не смогу помочь.
Коль хочешь поселиться здесь —
тебе объедки в кухне есть».
И отвечает Лир в слезах
злой дочери своей:
«Да будет в лировых делах
урок для всех людей!
Что ж, к старшей я теперь вернусь,
к ней жить на милость попрошусь».
Но старшая отца не ждет,
взашей прогнать велит;
другая от своих щедрот
уже не одарит.
И просит между их дверей
тот, кто страною правил всей.
И младшей дочери слова
припомнились ему.
Ее судьба — его вина,
искупит ли вину?
От горя раны ум приял,
великий Лир безумен стал.
И кудри белые свои
и трепет, он и рвет…
И щеки от ногтей в крови,
и к небу стон идет…
В горах, в лесах рыдает Лир,
и с ним немой рыдает мир…
Идут из Франции войска,
отважные в строю.
Корделия докажет так
отцу любовь свою.
Его беда страшней своей,
злорадство неизвестно ей.
Немало храбрых молодых
тогда война взяла,
и королева среди них —
то, что должна, дала.
Исполнила дочерний долг,
чтоб Лир на трон вернуться мог.
Когда несчастный Лир узнал,
что дочь взяла любовь,
на грудь Корделии он пал,
и не поднялся вновь.
Так дочь себе он возвратил,
так в скорби жизнь он отпустил.
Бароны суд произнесли,
и властию своей
они на плаху обрекли
тех верных дочерей.
И перешли они во прах —
гордыни грех наказан так.
Перевод 25.04.2014
To Will, my Parents and Master Michael Kozakov, the Player
Примечание: да, действительно, в тексте баллады старшую дочь Лира зовут Реганой, а среднюю — Гонерильей. В пьесе Шекспира Гонерилья — старшая дочь, а Регана — средняя. Я сначала хотела поменять их местами и в переводе баллады, чтобы было как в пьесе, потом решила, что лучше, если будет видно различие.
King Cophetua and the Beggar-Maid
I read that once in Affrica
A princely wight did raine,
Who had to name Cophetua,
As poets they did faine.
From natures lawes he did decline,
For sure he was not of my minde,
He cared not for women-kind
But did them all disdaine.
But marke what hapned on a day;
As he out of his window lay,
He saw a beggar all in gray.
The which did cause his paine.
The blinded boy that shootes so trim
From heaven downe did hie,
He drew a dart and shot at him,
In place where he did lye:
Which soone did pierse him to the quicke,
And when he felt the arrow pricke,
Which in his tender heart did sticke,
He looketh as he would dye.
«What sudden chance is this,» quoth he,
«That I to love must subject be,
Which never thereto would agree,
But still did it defie?»
Then from the window he did come,
And laid him on his bed;
A thousand heapes of care did runne
Within his troubled head.
For now he meanes to crave her love,
And now he seekes which way to proove
How he his fancie might remoove,
And not this beggar wed.
But Cupid had him so in snare,
That this poor begger must prepare
A salve to cure him of his care,
Or els he would be dead.
And as he musing thus did lye,
He thought for to devise
How he might have her companye,
That so did ‘maze his eyes.
«In thee,» quoth he, «doth rest my life;
For surely thou shalt be my wife,
Or else this hand with bloody knife,
The Gods shall sure suffice.»
Then from his bed he soon arose,
And to his pallace gate he goes;
Full little then this begger knowes
When she the king espies.
«The gods preserve your majesty,»
The beggers all gan cry;
«Vouchsafe to give your charity,
Our childrens food to buy.»
The king to them his purse did cast,
And they to part it made great haste;
This silly woman was the last
That after them did hye.
The king he cal’d her back againe,
And unto her he gave his chaine;
And said, «With us you shal remaine
Till such time as we dye.
«For thou,» quoth he, «shalt be my wife,
And honoured for my queene;
With thee I meane to lead my life,
As shortly shall be seene:
Our wedding shall appointed be,
And every thing in its degree;
Come on,» quoth he, «and follow me,
Thou shalt go shift thee cleane.
What is thy name, faire maid?» quoth he.
«Penelophon, O King,» quoth she;
With that she made a lowe courtsey;
A trim one as I weene.
Thus hand in hand along they walke
Unto the king’s pallace:
The king with courteous, comly talke
This begger doth embrace.
The begger blusheth scarlet red,
And straight againe as pale as lead,
But not a word at all she said,
She was in such amaze.
At last she spake with trembling voyce,
And said, «O King, I doe rejoyce
That you wil take me for your choyce,
And my degree so base.»
And when the wedding day was come,
The king commanded strait
The noblemen, both all and some,
Upon the queene to wait.
And she behaved herself that day
As if she had never walkt the way;
She had forgot her gowne of gray,
Which she did weare of late.
The proverbe old is come to passe,
The priest, when he begins his masse,
Forgets that ever clerke he was
He knowth not his estate.
Here you may read Cophetua,
Through long time fancie-fed,
Compelled by the blinded boy
The begger for to wed:
He that did lovers lookes disdaine,
To do the same was glad and faine,
Or else he would himselfe have slaine,
In storie, as we read.
Disdaine no whit, O lady deere,
But pitty now thy servant heere,
Least that it hap to thee this yeare,
As to that king it did.
And thus they led a quiet life
During their princely raine,
And in a tombe were buried both,
As writers sheweth plaine.
The lords they tooke it grievously,
The ladies tooke it heavily,
The commons cryed pitiously,
Their death to them was paine.
Their fame did sound so passingly,
That it did pierce the starry sky,
And throughout all the world did flye
To every princes realme.
Король и нищая
«Young Adam Cupid, he that shot so trim,
When King Cophetua loved the beggar-maid!»
Mercutio
Жил-был король Кофетуа —
от нас далеко жил.
Коль летопись моя права,
он в Африке царил.
С природой спорить он желал,
девиц и женщин презирал,
упрямо брака избегал —
по мне, он был чудак.
Но как-то, глянув из окна,
он видит: нищенка одна,
в лохмотьях серых и грустна …
Судьба свершилась так.
Тот самый прыткий сорванец,
что нас здоров губить,
его задумал наконец
Венере подчинить.
Без жалости стрелу пустил,
как целил — в сердце поразил,
боль хладнокровный ощутил,
какой еще не знал.
«Неужто впрямь такому быть,
чтоб мне внезапно полюбить,
ведь я любовь привык дразнить
и все-таки — пропал?»
И вот для короля весь свет —
у нищенки в окне.
От хвори избавленья нет,
и прежний лед — в огне.
«Да будешь ты моей женой,
разделишь трон и власть со мной,
иль смертный срок настанет мой —
нелепый мне конец».
Во двор идет ее искать,
любимой нищенку назвать —
девице той не угадать,
с кем станет под венец…
«О, государь! Живи в веках! —
раздался нищих крик. —
Не позабудь о бедняках,
призри рабов твоих!»
Мошну с деньгами он швырнул,
к своей избраннице шагнул,
все гам счастливый захлестнул —
для нищих добрый час…
Одна она тиха стоит
и за подачкой не бежит,
смутясь, на короля глядит —
и нет милее глаз!
«Не устрашись, моя душа,
знай: суженый я твой.
Жить будем вместе, не греша, —
ты станешь мне женой.
Мой рай, мой мир — теперь в тебе,
не встретил лучшей на земле,
искать уж не придется мне —
хочу быть лишь с тобой!
Тебя я в пурпур наряжу,
венцом с любовью награжу,
служить вельможам прикажу
тебе — любви самой!»
Король и нищая вдвоем
рука в руке идут,
и, веря зрелищу с трудом,
приветствует их люд.
Ее в покоях поселил,
своей невестой объявил,
для свадьбы день определил —
вот страсти нам пример!
Была прекрасная робка —
ведь перемена велика —
сказала лишь, душой мягка:
«Я благодарна, сэр!»
Король Кофетуа не лгал,
и в день известный он
женой законною назвал
свою Пенелофон.
Лохмотья серые сняла,
уборы царские взяла,
что цвет весенний, расцвела —
в них будто родилась…
Но чудо тут невелико —
простой удел забыть легко,
когда взлетела высоко —
не развратила б власть …
Что мне о парочке сказать?
Вот как Амур силен!
И короля сумел связать
с девицей нищей он.
Не презирай любви, дружок:
ее божок — могучий бог
и, верно, мне внушил он долг
тебя предупреждать.
Уж раз к тебе я им влеком,
не находи смешного в том,
не то — как угадать, по ком
вдруг станешь помирать.
А тот король Кофетуа
с супругой в счастье жил.
Коль летопись моя права —
и гроб с ней разделил.
И плакал знатный человек,
и яркий мир для дам померк,
народ скорбел сильнее всех —
замены не имел.
Их слава к небу поднялась,
по миру с ветром разнеслась,
и эта песня родилась —
что я тебе пропел.
Перевод 26.04.2014
[youtube]https://youtu.be/BIDkKtsxYsk[/youtube]
Опубликовано на бумаге: Ржевская В.С. Баллады и сказки – Хмельницкий, Издатель ФЛП Стасюк Л.С., 2018. – О короле Лире и его дочерях - С. 31-34. Король и нищая - С. 35-39.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789035
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.04.2018
Детский весенний стишок
Сойка, сойка, где была?
Где была, что там нашла?
В утреннем была лесу,
В просыпавшемся часу.
Разленилась там весна,
Разлеглась, свежа со сна.
Так не в радость ей вставать,
Снова труд вчерашний брать.
Но, как я кричать взялась,
Хоть ворча, но поднялась
И идет она за мной
Да глядит на хвостик мой.
17.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786679
рубрика: Поезія, Сказки, детские стихи
дата поступления 09.04.2018
Я - не очень религиозный человек, но Благовещение у меня - любимый религиозный праздник. В силу жизненных обстоятельств. Поэтому надо было попробовать написать о нем стихи, но пока что вышли вот такие. Если первое стихотворение звучит слишком торжественно, это впечатление должно смягчать второе.
Когда подумаем: ценой огромной
Нам перемена к лучшему дана -
О девушке мы вспомним, с силой скромной,
Которая известье приняла.
Внезапное и чудное сказали:
Нужна она, чтоб благо миру дать...
Но трудное ей счастье обещали:
Чтоб всем спастись - сначала ей страдать.
На множестве картин - она и вестник,
Принесший ей почтение свое.
Беседа человечества с небесным;
Его привет, согласие ее.
Художники смущение и скромность,
Волненье и понять стремленье в ней
Передают, и главное - покорность
Пред радостью, бед многих тяжелей.
Сын победит - с рассветом непременным,
Но долги взгляды матери во тьму...
Ей дали благо. Испытанье веры
Немалое прибавили к нему.
Но выдержала. Помогала вера
Для двух событий связь установить.
Ведь видела: взошла звезда средь неба.
Увидит: побежденной смерти быть.
И люди величают со смиреньем
И просят о заступничестве впредь...
Терпение ее - то часть свершенья
Его, Кто тьму пришел преодолеть.
1-4.04.2018
Какая тонкая рука на книге...
"Родишь ты сына..." Смысл картины - в миге.
Могучий гость почтительно склонился
Перед хозяйкой тихой. "Пусть свершится!"
06.04.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786473
рубрика: Поезія, Стихи к Праздникам
дата поступления 07.04.2018
Разговор в дороге
- Нам с темными сражаться временами...
- Гляди, какое солнце перед нами!
03.04.2018
Свой английский перевод
A Dialogue on the Way
- Our struggle through the dark has long to run...
- Look forward and admire: here comes the sun!
30.04. 2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786472
рубрика: Поезія, Поэтическая миниатюра
дата поступления 07.04.2018
Простуватий лицар
(англійська балада)
Ось їде лицар, ґречний пан,
довкола ласо позирає.
Дівча прямує через лан,
замріяне, собі співає.
"Прекрасна! О, не поспішай! —
відважний рушив враз до бою.
Якби мені належав край,
я б царював удвох з тобою.
Ще можновладців не зборов,
та пристрасть поділити маю:
ми вдвох пізнаємо любов,
інакше просто тут сконаю!"
Коханій намір він відкрив,
в усі усюди подивився.
Як головою не крутив —
належного не бачить місця.
"Якби із паном я дійшла
до батькового дому ладно,
свою любов йому б дала
я на шовкових простирадлах".
Він на коня посадовив
ту дівчину, віз із собою,
і всю дорогу так чинив,
як ніби їхав брат з сестрою.
Її доправив дотемна.
І вдома за надійні мури
мерщій сховалася вона —
лишився за дверима дурник.
"Але ж був наш зелений лан,
високі трави нас вітали.
Ти згаяв мить, хоч був їй пан, —
хіба ж тобі я "ні" казала?
Але ж був наш зелений ліс,
розкішні квіти нас би вкрили.
Та ти мене сюди довіз —
хіба тобі забракло сили?"
Із вірного меча свого
іржу стирає сумно лицар:
"Пропасниця візьми того,
хто раз один повірить жінці!"
Як справжню хто любов зустрів —
з чекання матиме утому.
Кохайтесь хоч серед ланів —
але не зраджуйте потому.
Переклад 6.04.2014
Один з перших моїх перекладів і перекладів українською. Дещо довільний.
Оригінал:
Child 112
The Baffled Knight
Version A
a. Ravenscroft's Deuteromelia, or, The Second Part of Mustek's Melodie, or Melodious Musicke, etc., E 4, London, 1609. Ritson's Ancient Songs, 1790, p. 159.
Pills to Purge Melancholy, III, 37, 1719.
Yonder comes a courteous knight,
Lustely raking ouer the lay;
He was well ware of a bonny lasse,
As she came wandring ouer the way.
Then she sang downe a downe, hey downe derry (bis)
'Ioue you speed, fayre lady,' he said,
'Among the leaues that be so greene;
If I were a king, and wore a crowne,
Full soone, fair lady, shouldst thou be a queen.
Then she sang downe a downe, hey downe derry (bis)
'Also Ioue saue you, faire lady,
Among the roses that be so red;
If I haue not my will of you,
Full soone, faire lady, shall I be dead.'
Then she sang downe a downe, hey downe derry (bis)
Then he lookt east, then hee lookt west,
Hee lookt north, so did he south;
He could not finde a priuy place,
For all lay in the diuel's mouth.
Then she sang downe a downe, hey downe derry (bis)
'If you will carry me, gentle sir,
A mayde vnto my father's hall,
Then you shall haue your will of me,
Vnder purple and vnder paule.'
Then she sang downe a downe, hey downe derry (bis)
He set her vp vpon a steed,
And him selfe vpon another,
And all the day he rode her by,
As though they had been sister and brother.
Then she sang downe a downe, hey downe derry (bis)
When she came to her father's hall,
It was well walled round about;
She yode in at the wicket-gate,
And shut the foure-eard foole without.
Then she sang downe a downe, hey downe derry (bis)
'You had me,' quoth she, 'abroad in the field,
Among the corne, amidst the hay,
Where you might had your will of mee,
For, in good faith, sir, I neuer said nay.
Then she sang downe a downe, hey downe derry (bis)
'Ye had me also amid the field,
Among the rushes that were so browne,
Where you might had your will of me,
But you had not the face to lay me downe.'
Then she sang downe a downe, hey downe derry (bis
He pulled out his nut-browne sword,
And wipt the rust off with his sleeue,
And said, Ioue's curse come to his heart
That any woman would beleeue!
Then she sang downe a downe, hey downe derry (bis)
When you haue you owne true-loue
A mile or twaine out of the towne,
Spare not for her gay clothing,
But lay her body flat on the ground.
Then she sang downe a downe, hey downe derry (bis)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2018
Так тишина нужна…А вот не стало…
Не та, которая — последний холод,
А та, где — разговор цветов и поля,
Без восклицаний, медленная, радость.
Куда ушла? Обиделась: прогнали.
В свой час из доброй обернулась скучной.
В замену ей пришел тяжелый грохот,
Что не была она пустой, напомнил.
Когда и звать отчаются, вернется.
Что выслушать мешало, прошлым будет,
И вызреет тот голос в ней, в котором
И тишь, и новый гром себя узнают.
28.08.2018
Это все для меня очень серьезно. Но как раз самую большую серьезность обычно пародируют, поэтому я решила сделать это сама.
Так колбаса нужна…А вот не стало…
Не та, которая — одно названье,
А та, где — вкусовое наслажденье
И пожиранья медленная радость.
Куда ушла? Гурманы разобрали.
Вмиг из доступной обернулась редкой.
В замену ей — лишь мерзкие сосиски,
Что не тошнило от нее, напомнят.
Когда котлету буду есть, вернется.
Обед альтернативный прошлым будет,
И ощущу я в ней тот вкус, в котором
Рай — и тоска по брошенной котлете.
28.08.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785541
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.04.2018
[i]Папе в подарок. :-)[/i]
Ты тоскуешь по старой крепости
И рисуешь в памяти башенки.
Ты желаешь прошлому верности,
Любишь хроники, как и басенки.
Долго славная, долговечная
Окружает венцом возвышенность.
В ней легенда и факт повенчаны,
Подвиг жив в ней, жива обыденность.
Без нее не хватало б важного
Сохранившему ее городу.
Развлеченье гостей налажено,
Любопытны они и молоды.
Но покажется тесной малостью
По сравнению с юной хрупкостью.
Так ли крепости много — в старости?
Прошлых мудрость берем с их глупостью.
Так отбросить ли беды бывшие
И презреть завершенные повести?
Но, поспешно разрушив лишнее,
О своей же жалеешь строгости.
А представим-ка: крепость кораблем —
Не разрушась, оставшись целою, —
Подлетит до неба и станет в нем,
Обновляя обыкновенное.
Где есть чудо — там нет нелепости.
В поисках основ — совершения.
Ты нуждаешься в старой крепости
Ради нового устроения.
30.03.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785411
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 31.03.2018
В небе над Полтавщиной — щенок ушастый:
Над селом заметен профиль в вышине.
Облака, играя, прибавят часто
Выдумок к тому, что живет на земле.
В вытянутой лапе цветок он держит
Как в руке, и счастлив любоваться им.
Не встречал цветов пес на небе прежде,
Очарован новым подарком таким,
И не ест — глядит…Облака довольны
Сложенной на время выдумкой своей:
В небесах щенок, цветком умиленный,
А внизу — улыбки проезжих людей.
23.02.2014
(Захотелось поэкспериментировать с формой. :-) Картинку такую в облаках я, действительно, видела).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784329
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 25.03.2018
Утро поздней весны
Снег шел, как мучил; сердил, наскучил,
Как плащ тяжелый — все новый, новый…
Вновь ясно. Солнце на снег ступило
И сразу снегу вину простило,
Что задержался, невежа, долго,
Что зол прохожий, трудна дорога.
Весна в калитке — с ручьем, с улыбкой
Ждет: «Глянь на Зиму, ведь как красива!»
И поздно свой перезвон заводит;
И ярко небо, и снег уходит.
Из-за весеннего опозданья
Продлилось зимнее любованье.
19.03.2018
P.S. Весна в том смысле поздняя, что наступает поздно. :-)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784158
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 24.03.2018
Необходимое ненужным притворится,
Чтоб от вниманья лишних защититься.
Но "лишних" нет в действительности тоже:
Чужой - чужим представиться так может.
27.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784131
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 24.03.2018
Перевод английской уличной баллады XVII века. Оригинал баллады звучит, например, в комедии Бена Джонсона «Варфоломеева ярмарка».
Песня развивает тему общественной опасности уличных и других воров.
A Caveat Against Cutpurses
With a warning to all purse-carriers, shewing the con-
fidence of the first , and the carelesnesse of the last.
With necessary admonitions for them both, lest the
Hangman get the one, and the beggar take the other.
TO THE TUNE OF, Packington’s Pound
My masters, and friends, and good people, draw near,
And look to your purses for that I do say;
And though little mony in them you do bear,
It costs more to get than to lose in a day;
You oft have been told, both the young and the old,
And bidden beware of the Cut-purse so bold;
Then, if you take heed not, free me from the curse,
Who both give you warning for and the cut-purse.
Youth, youth you hadst better been starv’d by thy nurse,
Than live to be hang’d for cutting as purse.
It hath been upbraided to men of my trade,
That oftentimes we are the cause of this crime.
Alack and for pitty! why should it be said,
As if they regarded or places or time?
Examples have been of those that were seen
In Westminster-hall, yea, the pleaders between;
Then why should the judges be free from this curse
More than my poor self is, for cutting a purse?
Youth, youth, &tc.
At Worster, ’tis known well that even in the jale,
A knight of good worship did there shew his face.
Against the foul sinners in zeale for to raile,
And so lost, ipso facto, his purse in the place:
Nay, once from the seat of judgement so great,
A judge there did lose a fair pouch of velvet.
Oh Lord! for thy mercy how wicked, or worse,
Are those that so venture their necks for a purse!
Youth, youth, &tc.
At playes and at sermons and at the Sessions,
‘Tis daily their practice such booty to make;
Yea under the gallows, at executions,
They stick not the stare-abouts’ purses to take;
Nay, one without grace, at a better place,
At Court, and in Christmas, before the Kings face.
Alack then for pitty! must I bear the curse,
That only belongs to the cunning Cut-purse?
Youth, youth you hadst better been starv’d by thy nurse,
Than live to be hang’d for cutting as purse.
But oh, you vile nation of Cut-purses all!
Relent and repent, and amend, and be sound,
And know that you ought not by honest men’s fall
Advance your own fortunes to dye above ground:
And though you go gay in silks, as you may,
It is not the highway to heaven, as they say.
Repent then, repent you, for better for worse,
And kiss not the gallows for cutting a purse.
Youth, youth you hadst better been starv’d by thy nurse,
Than live to be hang’d for cutting as purse.
The players doe tell you in Bartholemew Faire
What secret consumptions and rascels you are;
For one of their actors, it seems, had the fate,
By some of you trade to be fleeced of late:
Then fall to your prayers, you that are way-layers!
They’re fit to chouse all the world that can cheat players;
For he hath the art, and no man the worse,
Whose cunning can pilfer the pilferer’s purse.
Youth, youth, &tc.
The plain countryman that comes staring to London,
If once you come near him he quickly is undone;
For when he amazedly gazeth about,
One treads on his toes, and the other puls’t out;
Then in a strange place, where he knows no face,
His mony is gone, ’tis a pittifull case.
The divel of hell in his trade is not worse
Than gilter, and diver, and cutter of purse.
Youth, &tc.
The poor servant maid wears her purse in her placket,
A place of quick feeling, and yet you can take it;
Nor is she aware that you have done the feat,
Untill she is going to pay for her meat;
Then she cryes and she rages amongst her baggages,
And swears at one thrust she hath lost all her wages;
For she is ingaged her own to disburse,
To make good the breach of the cruel Cut-purse.
Youth, &tc.
Your eyes and your fingers are nimble of growth,
But Dun many times hath been nimbler than both;
Yet you are deceived by many a slut,
But the hangman is only the Cut-purses cut.
It makes you to vex when he bridles your necks,
And then at the last what becomes of your tricks?
But when you should pray, you begin for to curse
The hand that first shewd you to slash at purse.
Youth, &tc.
But now to my hearers this counsel I give,
And pray, friends, remember it as long as you live,
Bring out no more cash in purse, pocket or wallet,
Than one single penny to pay for the ballet;
For Cut-purse doth shrowd himself in a cloud,
There’s many a purse hath been lost in a crowd;
For he’s the most rouge that doth crowd up, and curses,
Who first cryes, «My masters, beware of your purses!»
Youth, youth you hadst better been starv’d by thy nurse,
Than live to be hang’d for cutting at purse.
Printed for W. Gilbertson.
Кошелек
(Старинная английская) Песня против (уличных) воришек
с предупреждением всем обладателям кошельков, указующая на самоуверенность первых и беспечность последних.
С необходимым предостережением тем и другим, чтоб палачу не достался первый и плут не облапошил второго.
Перевод посвящается ворам, отметившимся в моей биографии.
Прохожий, друг добрый, сюда подойди
И крепко под песню кошель свой держи!
Пускай он не туг — береги от беды:
Даются трудней, чем крадутся, гроши.
Юнец и отец наскучат вконец,
Твердя, как опасен вор — хитрый наглец.
Коль не уследишь ты, не мне то в попрек:
Прошу и беречь, и не красть кошелек.
Вор, вор, лучше б в детстве сгубил тебя рок,
Чем в петлю ты лез за чужой кошелек!
Меня и собратьев так часто бранят:
Под пение наше, мол, деньги крадут.
Прискорбно, но пусть и других обвинят,
Места и занятья важнее учтут!
Могу вам сказать: сподручно, слыхать,
И в Вестминстер-холле истцам воровать…
И суд бы проклятий избегнуть не мог:
Не реже и там уведут кошелек.
Вор, вор, лучше б в детстве сгубил тебя рок,
Чем в петлю ты лез за чужой кошелек!
Раз в Вустере дело случилось в тюрьме:
Один добродетельный вздумал мешать
Злодеям дурным слать проклятья судьбе —
За это был должен кошель потерять.
Судья не дремал, в суде восседал —
И бархатный, сидя, кошель утерял…
О Боже! от правды Твоей как далек
Рискующий шеей, чтоб взять кошелек!
Вор, вор, лучше б в детстве сгубил тебя рок,
Чем в петлю ты лез за чужой кошелек!
В театрах, в церквях и в собраньях — крадут,
Берут каждый день, не страшатся петли:
Попался один — к месту казни придут
Возьмут, не стыдясь, у зевак кошели…
В дому, на крыльце, в саду, во дворце,
И даже при светлом монаршем лице…
Меня не браните! не мне то в попрек,
Что хитрый ворюга увел кошелек…
Вор, вор, лучше б в детстве сгубил тебя рок,
Чем в петлю ты лез за чужой кошелек!
К тебе обращусь, воровская страна:
Признайся, покайся, впредь праведной будь!
Знай, честных падением ты не должна
Вымащивать вверх себе висельный путь!
Ты шутишь пока, меняешь шелка,
Но в небо дорога тебе далека…
Покайся, исправься, покуда есть срок,
Себя не сгуби за чужой кошелек!
Вор, вор, лучше б в детстве сгубил тебя рок,
Чем в петлю ты лез за чужой кошелек!
Актеры в спектакле вам скажут в лицо,
Какая вы мерзость и меж подлецов,
Затем, что потешник из братии их,
Стал жертвой проказ ваших братцев лихих.
Молитесь упорно, зароют вас скоро!
Тот плут из плутов, кто обставил актера!
Вестимо, в обмане тот всех превозмог,
Кто смог у обманщика взять кошелек!
Вор, вор, лучше б в детстве сгубил тебя рок,
Чем в петлю ты лез за чужой кошелек!
Вот сельский простак прибывает в столицу,
По милости вашей он в ней разорится.
Пока он богатства ее озирает,
Один подкрадется, другой руку тянет…
Ах, город большой, здесь всем я чужой,
И деньги украли — что будет со мной?
И дьявол не топчет столь темных дорог,
Как гнусный ворюга, чья цель — кошелек.
Вор, вор, лучше б в детстве сгубил тебя рок,
Чем в петлю ты лез за чужой кошелек!
Служанка кошель бережет свой под юбкой,
Укрытье — ничто для руки вашей юркой.
Не сможет, как трюк ваш хорош, оценить,
Пока ей за хлеб не придется платить.
И плачет, орет, обнаружив утрату:
За раз, мол, посеяна вся ее плата.
Из денег своих возмещать ей должок,
Подаренный тем, кто увел кошелек.
Вор, вор, лучше б в детстве сгубил тебя рок,
Чем в петлю ты лез за чужой кошелек!
Но, как не юлите, а будет и вам —
Судьба нос утрет и ловчайшим ворам.
Вас ваша же *** еще оберет,
Палач за кошель с вас уплату сдерет.
Уж час невелик, надет воротник,
И плутням конец — что поет ваш язык?
О нет, не молитвы — набор злобных строк:
Будь проклят, кто выучил взять кошелек!
Вор, вор, лучше б в детстве сгубил тебя рок,
Чем в петлю ты лез за чужой кошелек!
Прохожий, мой друг, ты совету поверь,
Запомни его, на себе не проверь:
Кошель, коль выходишь, бери ты не полный,
Монетки для мелкой покупки — довольно.
Скопленье людей — успех для чертей,
Вас воры окутали тучей своей…
А главный пройдоха вас песней привлек,
Кричит он: «Мой друг, береги кошелек!»
Перевод 13.12.2017, 18, 17.01. 2018
И в Вестминстер-холле истцам воровать … — имеются в виду королевские суды в Вестминстер-холле.
Орфоэпический словарь показал двойное ударение в слове «петля».
Словарь синонимов показал «превозмочь» как один из синонимов «превзойти».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772311
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 20.01.2018
[i]Замеченные глупости и неточности в явлениях природы и поведении животных просьба списать на сказочный жанр. [/i]:-)
[b]
Сказка
о волшебных лошадях[/b]
На горе, на той, где сейчас видны только две башни - одна как большой палец, а другая, повыше ее, чуть короче, чем должен быть указательный - стоял когда-то замок князя-чародея.
Мне говорили, да, наверное, и вам, что чародеев в мире в старину было куда больше, чем знаменитых чародеев, так как они опасались, что слава может повлечь за собой неприятности. Прежде всего они не хотели, чтобы им мстили за чужие дела, а еще - чтобы их знания были использованы во зло. Но этот князь был из чародеев, умевших вести себя так, чтобы об их искусстве было известно, но это им не вредило. Друзья и люди его страны чтили его еще больше и готовы были помогать и служить ему против врагов, которые за то же самое еще больше его ненавидели.
Однажды под стенами своего замка он сразился с другим князем - также знавшим волшебные тайны, но обманувшимся в своей цели и служившим неистинным духам. Каждый - во главе своего войска, они сражались между собой и дошли до той степени волнения, когда можно было прибегнуть к заклятиям против врага и слово подействовало бы вернее оружия. Тогда князь, пришедший со злом, стал читать заклинания, чтобы обратить противника в камень, но князь из замка опередил его и, останавливая этим битву двух воинств, обратил в коня - вороного коня с горячим дыханием и глазами, как два зеркала густой ночи, сияющими лукавством.
Увидев это, войско врага рассеялось и ушло от стен непокоренного замка, оплакивая поражение, но и радуясь своему спасению. Мертвые были погребены, пленные после переговоров отпущены за условленный выкуп, и только зачарованный конь единственным пленником остался служить своему победителю. Он был хитер и опасен, он думал об освобождении и мести, и князь знал это, но сила князя превосходила силу побежденного врага, а за счет побежденного еще возрастало его могущество. Вороной носил князя по всей подвластной стране, и по земле, и, хотя был он без крыльев, по воздуху. Но в небеса князь поднимался на этом коне только ночью, взлетая сперва верхом на площадку, что была на высочайшей из башен его замка; вернувшись под утро, он сам уводил коня в нарочно устроенное внизу башни стойло. Врага, прежде губившего его воинов и желавшего его смерти, князь теперь кормил из своих рук и поил особым зельем, будто вороной летучий конь был для него любимейшим, но князь был уверен, что пока продолжается так, враг не выйдет из его власти, не будет вдали умышлять против него и не пошлет ни убийц в его замок, ни войско к его границам.
Семья князя знала, как он управляется с вороным конем, и его дочь, девушка-проказница, любопытная и постепенно учившаяся у отца его искусству, мечтала, что однажды отец возьмет и ее в полет, а то и позволит полететь на странном скакуне самой. Она расспрашивала и наконец просила. Чтобы успокоить ее, отец пожелал добыть другую волшебную лошадь, но смирную, которая не была бы так опасна.
Он приготовил еще одно волшебное зелье, на вид чистое, как самая чистая вода, и звездной ночью в тот час, когда звезды всего ярче, вынес его в серебряной чаше на площадку высочайшей из башен своего замка. Зелье, до сих пор казавшееся только водой, ответило звездам сиянием, и одна звездочка (так повествует местная летопись, которую читали бабушки и матери перед тем, как говорить с детьми перед сном), одна, должно быть, самая любопытная, но ясная и веселая звездочка спустилась к чаше, к самой ее поверхности, то ли напиться, то ли присмотреться. И поджидавший наготове князь обратил ее в лошадь - белую лошадь с гривой, ласкающей руку, что ее коснется, и глазами, как две черные ягодки, пробуждающие на сердце сладость.
С тех пор князь на вороном коне и дочь на белой, как белая голубка, лошади часто летали вместе ночами - не по делам князя, а на прогулки. Сперва князь держал в руке повод лошади, на которой сидела его дочь, но вскоре дочь князя стала править ею сама. В просторных полях они проносились над землей так низко, что кони их едва не задевали земли копытами, но все же не сминали ни травинки; над самыми высокими вершинами гор они поднимались немного, так, что снега, отдыхающие облака, видели там совсем близко, но все же могли смотреть на них свысока; они не чувствовали холода, так как ими владели чары, но княжне казалось, что это только восторг полета горячит их. Когда они были в небесах, звезды приветствовали их, при их приближении вспыхивая ярче, а затем умеряли свечение, и красота эта выглядела так празднично, что за ней нельзя было сразу угадать печали звезд, видевших свою подругу невольницей человека. Когда они летали над морскими водами, морские дива поднимались со дна, чтобы посмотреть на них, сами удивляясь, и в ночном пути всадников над водой, любовавшейся своей ширью, трепещущие жадные огни провожали их.
Дочь князя понимала, что отец щадит ее. Она научилась ладить со своей белой лошадью и считала это теперь слишком легким; ей хотелось летать на отцовском коне. То она думала, что вороной стал после выучки у ее отца слишком смирным и ей, не рискуя, удастся с ним справиться, то, напротив, ей казалось - то есть, это бывало ее тайной мыслью, которую она гнала, чтобы вновь возвращаться к ней, - что неплохо было бы, если бы вороной для всех, кроме отца, оставался норовистым и, значит, ей второй после отца удалось бы укротить его. То она отказывалась от этих мечтаний и думала, как любит свою белую лошадку, чудеснейшую на свете, и как хорошо приручила ее. А то она начинала думать, что отец, верно, жесток к вороному, что побежденный враг не мог не измениться сердцем, походив в конском обличье и под седлом победителя, и что она не раз замечала, как взгляд вороного призывает к жалости, хотя в другое время она видела на его конском лице только ум и обидную дерзость.
И однажды ночью, когда отец был занят на позднем государственном совете и потому отменил их задуманную прогулку, княжна взяла из уже известного ей тайника ключи от покоя в нижнем этаже башни, где был рядом с ее белой лошадкой заперт и вороной жеребец. Она спустилась к нему, и пленник спокойно принял ее робкие прикосновения, как будто они были ему совсем привычны. Княжна в первый же раз надела на него сбрую, думая, что проедется немного по двору шагом. И, конечно, вороной пошел под ней тихо, а она, обрадовавшись, захотела пустить его быстрее. И князь, которому с самого начала сегодняшнего совета было не по себе, услыхал крики и лишь на мгновение, но увидел, как его враг в образе вороного коня уносит его дочь вдаль по воздуху.
Вот когда князь-отец, великий чародей, почитаемый ближними и дальними за мудрость и благородство, пожалел о том, что не убил он своего многолетнего врага в бою, не запер навечно, не превратил в камень, который можно было бы расколоть, в дерево, которое можно было бы срубить и сжечь. Зачем был он так уверен в своем превосходстве, зачем, зная ненависть и коварство врага, захотел поставить его прямо себе на службу и еще увеличить свои силы за счет его униженного озлобления?
Сперва отец хотел с войском пойти на страну черного князя, но ведь дочь была теперь у того во власти! Тогда решил отец отправиться один под видом странника и вызволить дочь хитростью. Он думал взять с собой лошадь дочери, белую лошадь, превращенную из ясной звезды и остававшуюся теперь одну в запретных стойлах. Хоть и созданная для девушки, изящная с виду, она была достаточно сильна, чтобы выдержать его, а если надо - и двоих, объединяя в себе внешний облик, данный ей на земле, и сердце, пришедшее с неба. Князь спустился к ней, поглядел на нее, и ее грусть ответила его грусти.
И так он прочел ее просьбу в своей душе: отпусти меня! Ты захватил меня против воли, но я никогда не навредила ни тебе, ни твоей дочери и служила вам с лучшей верностью. Отпусти - в небе, на предназначенном мне месте, я послужу вам еще лучше!
Князь подумал, что, действительно, он виноват перед этим лишь наполовину своим созданием и что, может быть, похищением дочери он наказан за эту вину. Он не очень верил, что звезда поможет: он не хотел доверять обещаниям и скорее поверил бы в обман, чем в помощь. Но он думал, что, отпустив пленницу, он покается и будет учтено к его удаче его покаяние. Он тотчас же вывел белую лошадь на двор без сбруи, обнял ее, а отпустив из объятия, хлопнул ее холку. Лошадь пропала из виду, а звезда возвратилась на небо.
Оставил князь дела государства на жену и советников, а сам отправился в дорогу. Все дни, что шел он - а шел он два дня - погода была ясной, ни разу не встретил он разбойников, а когда раз он шел ночью, узнал свою звезду из всех в небе: она стала ярче, чем прежде, и, ободряя, светила ему.
И понемногу он захотел верить ей. Но он не знал, что дочь уже идет к нему навстречу.
Вот что было с его дочерью - о том, что с ней было, в том краю, куда прилетела она, поют песни.
Взлетев на небо на вороном жеребце и поняв, что он ее похищает, княжна сперва испугалась, но она так сердилась на обманувшего ее врага, что не могла бояться долго. Она приняла бой. Красоты сменялись вокруг нее, но чувства красоты у нее уже не было. Восторг был, как ни странно, не меньший, чем когда они летали с отцом, но восторг не взгляда и движения, а горячего дела: она старалась удержаться на коне, чтобы потом освободиться от него.
Держась крепко и стремясь собраться с мыслями, княжна заставила себя вспоминать заклинания, которым успел выучить ее отец. Увидев внизу синюю реку, спокойно текущую среди зеленого луга, нестерпимо захотела она пить, и тотчас же пришло ей на ум заклинание, вызывающее жажду: ради другого заклинания, жажду утоляющего, отец выучил дочь прежде ему. И слова, в которых было мучившее ее в те минуты желание, она стала читать своему врагу, упорно повторяя, - короткие стихи на языке ее страны, но прошлых поколений.
Вороной конь опустился к воде и, пока он оставался у реки, поглощенный питьем - дольше, чем показалось его торопившейся пленнице, - княжна соскочила с него и бросилась бежать через луг к краю леса. На лесном пороге заметила она домик.
В том доме жил лесничий, молодой человек, и прошлой ночью ему приснилось, что его невесту принесет вороной конь на его берег. Он улыбнулся сну и не поверил, хотя кроме того, что охранял лес, сочинял песни и стихи.
Но все же он не стал колебаться и выжидать, когда услышал женский зов о помощи за своей дверью и увидел незнакомую красавицу у себя на пороге. А когда он услышал другой, вкрадчивый голос, который просил отдать ему дочь, убежавшую после ссоры, он ответил обличением лжи и отказом, а на повторные просьбы - молчанием.
Вскоре после лесничий и княжна услыхали мерную речь черного князя, исполненную гнева и становившуюся все громче. Он читал заклятья, призывая на дом, чей хозяин воспротивился ему, пожар и падение. Показалось, что от этих слов уже содрогаются стены и что в очаге, прислушиваясь к властному голосу, просыпается и растет огонь.
Что было делать? Княжна еще не знала от своего отца слов, способных отвратить эти проклятия. А лесничий - тот и вовсе не знал никаких заклинаний. Но он вдруг понял, что нужно им делать: заглушить. И тогда он запел сложенную им песню об одном прошлом событии, весть о котором поразила его, - о подвиге его князя, при помощи волшебной силы повергнувшего врага и выигравшего жестокий бой словом. Эта песня была похожа на многие песни о героях, - ведь разные герои становятся похожи, когда переходят в песни, - но было в ней искреннее восхищение вдохновившим ее чудом. А княжна обрадовалась, что этот добрый, как видно, мужественный и (она решила) красивый юноша поет о ее отце, прославляя его, и стала подпевать.
Они и не сразу заметили, что проклятья за дверью смолкли. А когда отворили дверь, увидели на земле только большой, черный и треснувший посредине камень.
Через два дня пути на третий и еще не выйдя из пределов своей страны, князь встретил дочь и лесничего на дороге.
Втроем пришли они в его замок. И еще долго после многие прохожие говорили, что высочайшая из башен замка указывает, где в небе по ночам является особенно приветливая звезда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772236
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 19.01.2018
Сейчас любой - чуть-чуть творец.
Грусть, как и лень, отбросьте:
Вновь строим сказочный дворец,
Где каждый год мы - гости.
История и сказка в нем
Без тесноты живут вдвоем.
В нем королева и король,
В ряд с ангелами - птички
Устроят музыку порой,
Как надо - необычно.
В нем Карлсон и дирижабль.
(Вот не летают - это жаль).
Среди шаров и фонарей
В нем многих рассмотреть сумей -
Принцесс нарядных и зверей,
Здесь - снеговик, там - чародей...
И вместе с внучкой зимний дед:
Другим без них подарков нет.
Поселим с годом молодым
Десятки лет мы прежних
И прежним часть обид простим:
Нетрудно - для надежды.
Что ж, наш дворец возобновлен.
В воротах праздника мы ждем.
29.12.2017
C Новым годом! Большое спасибо, что дочитали это до конца и что иногда сюда заходите.
З Новим роком! Дуже дякую, що дочитали це до кінця і що іноді сюди заходите.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769034
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.12.2017
Я позволила себе сделать вольные переводы, чтобы они узнавались (но, конечно, не слишком вольные: иногда получилось, напротив, очень близко к оригиналу).
Тексты оригиналов были взяты из старинного издания: ‘POEMS,
PLAYS AND ESSAYS, BY OLIYER GOLDSMITH, M. B’ BOSTON:
CROSBY & AINSWORTH, 1865.
The Clown’s Reply
John Trott was desired by two witty peers
To tell them the reason why asses had ears;
‘An’t please you,’ quoth John, ‘ I’m not given to letters,
Nor dare I pretend to know more than my betters;
Howe’er from this time, I shall ne’er see your graces —
As I hope to be saved! — without thinking on asses’.
Ответ шута
Два пэра, причислив себя к острякам,
спросили: «Джон Тротт, к чему уши ослам?»
«Помилуйте, — Джон им в ответ, — как дознаться?
Не смею я с высшими знаньем тягаться.
Вопроса смутившего уж не оставлю.
Вас вспомнив, милорды, ослов и представлю».
Перевод 13.12.2017
Сэр Джон Тротт (Sir John Trott, 1st Baronet (ca. 1615 – 14 July 1672)) — английский политик, заседавший в Палате Общин с 1660 по 1672 гг.
ON A BEAUTIFUL YOUTH STRUCK BLIND BY LIGHTNING
Sure, ’twas by Providence design’d,
Rather in pity, than in hate,
That he should be, like Cupid, blind,
To save him from Narcissus’ fate.
О красивом юноше, которого ослепила молния
Когда так Провиденье судит,
Скорее дарит, чем казнит:
Как Купидон, слепым он будет,
Любви Нарцисса избежит.
Перевод 14.12.2017
STANZAS ON WOMAN
When lovely woman stoops to folly,
And finds too late that men betray,
What charm can soothe her melancholy,
What art can wash her guilt away?
The only art her guilt to cover,
To hide her shame from every eye,
To give repentance to her lover,
And wring his bosom, is—to die.
Станcы о женщине
Коль красота глупить склонится,
А после знает: милый лгал,
Чем в скорби ей развеселиться?
Где способ, чтоб вину смывал?
Один лишь есть — вину ей сбавить,
Со смелым вновь предстать лицом,
Дружка покаяться заставить …
Найдется — с жизни он концом.
Перевод 14.12.2017
SONG
Intended to have been sung in the Comedy of She Stoops to Conquer, but omitted, because Mrs. Bulkley, who acted the part of Miss Hardcastle, could not sing.
AH me! when shall I marry me?
Lovers are plenty; but fail to relieve me:
He, fond youth, that could carry me,
Offers to love, but means to deceive me.
But I will rally, and combat the ruiner:
Not a look, not a smile shall my passion discover:
She that gives all to the false one pursuing her,
Makes but a penitent, loses a lover.
Песня
Должна была исполняться в комедии «Она уступает, чтобы победить» («Унижение паче гордости»), но была опущена, так как миссис Балкли, исполнявшая роль мисс Хардкасл, не могла петь.
Когда ж невестой быть и мне?
Поклонников много, да все не подходят.
Вот кавалер, хорош вполне, —
Сулит он любовь, но, клянясь, за нос водит.
Но встречу его недотрогой я злой.
Заставлю себя страсть держать утаенной.
Кто искренна с жуликом — будет у той
Раскаянья горечь, исчезнет влюбленный.
Перевод 14.12.2017
SONG
from the Oratorio of the Captivity.
The wretch condemned with life to part,
Still, still on hope relies;
And every pang that rends the heart
Bids expectation rise.
Hope, like the glimmering taper’s light,
Adorns and cheers the way;
And still, as darker grows the night,
Emits a brighter ray.
(Это — текст, отдельно приведенный в сборнике, по которому я переводила; в саму ораторию была включена другая редакция песни:
To the last moment of his breath
On hope the wretch relies;
And e’en the pang preceding death
Bids expectation rise.
Hope, like the gleaming taper’s light,
Adorns and cheers our way;
And still, as darker grows the night,
Emits a brighter ray. ).
Песня
из оратории «Плен»
Кому вот-вот идти на казнь,
Надежды не бросал.
Ему больнее сердце рань,
Чтоб ей он руку сжал.
Она, как свет худой свечи,
Путь скрасит для людей:
Чем гуще будет мрак в ночи,
Светить тем ярче ей.
Перевод 14.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769006
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.12.2017
Городской снегопад
Представлю я зиму как чистое поле,
Где год устающий найдет свою долю.
А зима изменчива, другой явиться хочет:
Снег прибережет, дождями старый год промочит.
Как город представлю ее, раздраженный,
До праздника краски какой-то лишенный.
Есть картинки, украшенья...но как будто рано.
Если радостные чувства есть, пока их мало.
А снег, как по пестрому белым повалит,
Заполнит разрыв, недостаток исправит.
И в такие дни заметней потолок у мира:
Небо, гневно или щедро, ближе подступило.
07.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765678
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 12.12.2017
Український переклад свого віршика, [url="http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726806"]ось цього[/url].
Блазень перед дзеркалом
Я блазень: званий чи нав'язаний;
Я пересміюю буття.
Я веселити зобов'язаний,
Та й сум найглибший знаю я.
Не вірте в те, що дуже добрий я
І не назвіть між мудреців.
То низка вигадок без сорому,
Цікавість лиш збудить я вмів.
А чим цікавий я — сміливістю,
Бо незвичайне я зроблю.
І силу збільшив — невразливістю:
Глузують з мене — я терплю.
Добро і зло у рукаві моїм
Ношу й на вибір їх даю:
Одних скупаю я у злі густім,
Добром я інших напою.
І навіть друзів я засмучую,
Розгніваю хоч раз і їх.
Чогось второпати не здужаю —
І мій немилосердний сміх.
Тому не кваптесь вихвалять мене,
Співать, що я — герой значний:
Моє згадайте глузування зле —
І я буваю несмішний!
Дотепником постану я дрібним,
Як без завад блищить герой.
Але, як шляхом рушить він не тим,
До ніг підсуну шлях — знов той.
Пораду вам я слушну хочу дать,
Як до моїх дійти прикрас:
Потрібно забажати принцом стать —
Напевно буде блазень з вас.
Ви жартувать здобудьте навичку,
То зможете долати вись...
Щось нині я зробивсь повчальником,
Іще розважу вас колись.
18.11.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2017
Український переклад власного російського віршованого переказу ([url="http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726885"]ось цього[/url]) відомої англійської казки.
[b]Казка про щастя Діка Віттінгтона, лорд-мера Лондона[/b]
Дік Віттінгтон, лорд-мер котів, -
Бовван, вхід до тюрми пильнує,
А був - зразком тих бідарів,
Кому щастить...Про це скажу я.
За Едуарда-короля
Хлопчина в Лондоні з'явився.
Шукав, де сита є земля,
Блукати надголодь стомився.
Дік думав: злото тут живе
Лежить, щоб з вулиці - і брати...
На жаль, це марення дурне:
І Лондон зна, як бідувати.
Тож у купця-багатія
На кухні миє Дік, скубає...
Кухарка злая, мов змія,
Він терпить - тільки не звикає.
Один товариш, не з людей -
Приманена до хати киця.
Надасть рятунок від мишей
Йому насправді помічниця.
Про сум із нею говорить -
Не те, щоб марне розмовляння:
Вона у відповідь мовчить,
Мов відає найглибші тайни.
Втім, як хазяїн споряджав
Свій корабель, щоб торгувати,
Дік продавати кішку дав,
Також щоб грошиків дістати.
(Негарно якось він вчинив -
Беріг, але віддав одразу.
Та поголос його щадив:
Мовляв, скорився Дік наказу.
Хотів хазяїн посприять -
Бо юнака в сім'ї жаліли -
І здумав запропонувать
Бодай дрібну, та частку в ділі.)
Ось корабель на курс свій ліг -
До дивних берегів мандрівка...
До кухні повертає Дік,
Образи знов ковтає гірко.
До речі начудити вмів:
Дочку хазяйську полюбити.
Панянкам що - до служників,
І що з безумством цим робити?!
Дік - хлопець гордий, не черв'як,
Безглуздої не хоче страсті.
Як тут картає доля так,
Деінде пошукає щастя.
До ранку ще з господи втік,
Не визнавав, що туги повен.
На камінь сів...Аж міста клик:
Співають наче ззаду дзвони.
"Дін-дон! - стривай! Дін-дон! - вертай!
Настане час, біду забудеш.
Шляхів собі вже не шукай:
Ти в Лондоні лорд-мером будеш!
Там, звідкіля піти хотів,
Не знаючи, як біль здолати,
Хазяїном між хазяїв
Ти вийдеш короля стрічати".
"Ет, дзвін-базіка! Я - й лорд мер!
Либонь, хитрує успіх вправно!
Але, як вже обрав мене,
То повернусь, тікать не стану."
Новин діждав він, ще й яких:
Що корабель туди дістався,
Де миші - то найгірше з лих,
І досі кіт не зустрічався.
І так зрадів тамтешній цар,
Що золотом платив за кішку.
Її вітали аж до хмар,
Обожнили, і не в насмішку.
От Дік з господарем своїм
З'єднать бажають капітали;
Дік - залицяльник той один,
З ким панночка не нудьгувала...
Сер Річард, як роки спливли,
Колишні позабув печалі.
За вірність він та за труди
Став сером при звитяжнім Гаррі.
Хто скаже: от себе забув
І зрікся геть життя старого.
Хто скаже: от упертий був
І працею досяг значного.
Усе це правда...Та творить
І милість він умів у чині...
А я цю повість говорить
Бажаю з іншої причини.
Не всіх нас закликає дзвін,
Віщуючи кінець напасті,
Та в час злий вір, що сплине він
І переміниться на щастя.
11.11.2017
Примітки
Сер Річард Віттінгтон (близько 1354 - 1423 рр.) був лорд-мером Лондона у 1397-1299, 1406-07 та 1419-20 рр; крім цього він був купцем, що позичав гроші королям Англії Річарду II, Генріху IV и Генріху V, членом парламенту і шерифом Лондона.
Бовван, вхід до тюрми пильнує - статуя Річарда Віттінгтона з кішкою прикрашала знамениту лондонську в'язницю Ньюгейт. Прозова казка пов'язує будівництво Ньюгейта з іменем лорд-мера Віттінгтона. Іноді в цьому можна почути нотку засудження: колишній бродяга збудував тюрму, куди кидали в тому числі за бродяжництво. Історичний Віттінгтон, видимо, не був у юності сиротою-злидарем, як сказано у казці; тюрма Ньюгейт була відремонтована на гроші, що залишилися по його смерті.
За Едуарда-короля - мається на увазі Едвард III. (Умовний оповідач живе десь у перші роки царювання Генріха VI, тому він гадає, що слухачі приблизно знають хронологію подій і говорить про Віттінгтона як про свого нещодавнього сучасника. Казка про Віттінгтона, що використовує мотиви різних казок і легенд, була вперше записана значно пізніше: на початку XVII ст.)
Дочку хазяйську полюбити - дружину історичного Віттінгтона, справді, звали Аліса Фіцуоррен, як у казці про нього, однак вони побралися, коли женихові було вже 48 років.
Ствав сером -прозаїчна версія казки (наприклад English Fairy Tales, by Flora Annie Steel) завершується повідомленням про те, що Річард Віттінгтон був посвячений у лицарі Генріхом V.
Та творить І милість він умів - історичний Віттінгтон давав гроші на різні проекти з благоустрою Лондона і заповів свої статки на благодійне товариство.
Ілюстрація - кадр з діафільму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760602
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 15.11.2017
Декілька віршів сестри Хуани Інес де ла Крус (1651 - 1695), мексиканської монахині, відомої своєю ерудицією, одного з визначних поетів Мексики, в моєму українському перекладі.
Переклади, які б вони не були, присвячуються моїй бабусі Валентині.
Algunos versos de Sor Juana Inés de la Cruz traducidos al ucraniano. Por mí.
La traduccion se dedica a la memoria de mí abuela Valentina.
Prólogo al lector
Estos versos, lector mío,
que a tu deleite consagro,
y sólo tienen de buenos
conocer yo que son malos,
ni disputártelos quiero,
ni quiero recomendarlos,
porque eso fuera querer
hacer de ellos mucho caso.
No agradecido te busco:
pues no debes, bien mirado,
estimar lo que yo nunca
juzgué que fuera a tus manos.
En tu libertad te pongo,
si quisieres censurarlos;
pues de que, al cabo, te estás
en ella, estoy muy al cabo.
No hay cosa más libre que
el entendimiento humano;
pues lo que Dios no violenta,
¿por qué yo he de violentarlo?
Di cuanto quisieres de ellos,
que, cuanto más inhumano
me los mordieres, entonces
me quedas más obligado,
pues le debes a mi musa
el más sazonado plato
(que es el murmurar), según
un adagio cortesano.
Y siempre te sirvo, pues,
o te agrado, o no te agrado:
si te agrado, te diviertes;
murmuras, si no te cuadro.
Bien pudiera yo decirte
por disculpa, que no ha dado
lugar para corregirlos
la priesa de los traslados;
que van de diversas letras,
y que algunos, de muchachos,
matan de suerte el sentido
que es cadáver el vocablo;
y que, cuando los he hecho,
ha sido en el corto espacio
que ferian al ocio las
precisiones de mi estado;
que tengo poca salud
y continuos embarazos,
tales, que aun diciendo esto,
llevo la pluma trotando.
Pero todo eso no sirve,
pues pensarás que me jacto
de que quizá fueran buenos
a haberlos hecho despacio;
y no quiero que tal creas,
sino sólo que es el darlos
a la luz, tan sólo por
obedecer un mandato.
Esto es, si gustas creerlo,
que sobre eso no me mato,
pues al cabo harás lo que
se te pusiere en los cascos.
Y adiós, que esto no es más de
darte la muestra del paño:
si no te agrada la pieza,
no desenvuelvas el fardo.
Переднє слово до читача
Сії вірші, мій читачу,
аж ніяк не бездоганні.
Я у безцінь їх ціную –
тільки тим вони і гарні.
Не прошу їх розбирати,
ані радити читати:
означало б це вважати,
що уваги надто варті.
Не прошу подяки в тебе:
звісно, цінувать не маєш
те, про що не мала гадки,
що колись ти прочитаєш.
Як засудиш – суди вільно,
я тобі не перешкода,
бо свідома дуже добре,
що є розуму свобода.
Мати вільне розуміння –
то найбільша воля в світі.
Сам Господь її дозволив –
не мені заборонити.
Ти кажи про них, що схочеш,
хочеш – рознеси без жалю,
за таку твою нелюдськість
мою вдячність виражаю.
Хай вживає моя муза
досить гостре харчування, –
при дворі така промовка
(лихослов’я означає).
Догоджаю чи невгодна, –
я завжди твоя служниця;
годна – матимеш розвагу,
ні – то привід поглумитись.
Я на захист своїх віршів
скаржитись тобі могла би,
що в сум’ятті переїзду
я не мала, де їх править;
що, коли їх копіюють,
сенс, буває, викривляють,
що слова – мерці нечулі,
всіх чуттів не відбивають,
що для написання віршів
вільний час мій закороткий:
правила мого бо стану
лінощі карають жорстко;
я, до того ж, нездорова,
клопоту занадто маю,
навіть зараз, як пишу це,
з поспіху перо стрибає.
Та ці скарги ні до чого:
вирішиш, що похваляюсь,
що зробила б їх ще краще,
якби довше постаралась.
Ні, не в цьому був мій намір:
якщо в світ виходять вірші,
це лише тому стається,
що наказу я покірна.
Ось чому, як схочеш вірить,
я не переймаюсь надто,
бо з початку ти почуєш,
чим тут мозок забивати.
Прощавай, бо шар горішній,
я тобі вже показала:
річ одна не до вподоби –
не гляди всього товару.
Переклад 27.10.2013.
Sonetos de Sor Juana Inés de la Cruz
En que da moral censura a una rosa, y en ella a sus semejantes.
Rosa divina que en gentil cultura
eres, con tu fragante sutileza,
magisterio purpúreo en la belleza,
enseñanza nevada a la hermosura.
Amago de la humana arquitectura,
ejemplo de la vana gentileza,
en cuyo sér unió naturaleza
la cuna alegre y triste sepultura.
¡Cuán altiva en tu pompa, presumida,
soberbia, el riesgo de morir desdeñas,
y luego desmayada y encogida
de tu caduco sér das mustias señas,
con que con docta muerte y necia vida,
viviendo engañas y muriendo enseñas!
Сонет, що містить повчання троянді, а через неї – тим, хто на неї схожий
Божественна трояндо, квіте ніжний,
ти величаєшся в пурпурних шатах,
але призначена красі надати
урок такий сумний, як подих сніжний.
Така близька до людської будови,
ти приклад вроди марної являєш;
за задумом природи ти єднаєш
спів колискової і плач жалоби.
У розкоші гордуєш ти, бездумна,
і небезпеку смерті зневажаєш,
а згодом ти, зів’яла і зажурна,
про тлінність і занепад сповіщаєш.
Живеш без розуму, та смерть твоя розумна.
Життям навчаєш, смертю теж навчаєш.
Переклад 16–17. 10. 2013.
Que contiene una fantasía contenta con amor decente.
Detente, sombra de mi bien esquivo,
imagen del hechizo que más quiero,
bella ilusión por quien alegre muero,
dulce ficción por quien penosa vivo.
Si al imán de tus gracias, atractivo,
sirve mi pecho de obediente acero,
¿para qué me enamoras lisonjero
si has de burlarme luego fugitivo?
Mas blasonar no puedes, satisfecho,
de que triunfa de mí tu tiranía:
que aunque dejas burlado el lazo estrecho
que tu forma fantástica ceñía,
poco importa burlar brazos y pecho
si te labra prisión mi fantasía.
Сонет,
у якому для фантазії доволі чистої любові
Ти не втечеш, мій затишку непевний,
ти, мріє нездійсненна та жадана,
примаро, за яку я вмерти ладна,
коштовна вигадко в житті нікчеми!
Немов магнітом – крицю, притягаєш
мою подолану й покірну душу;
облесникові дорікати мушу:
навіщо ти глузуєш, нащо граєш?
Та не хвались, жартівнику невірний,
що ти задурно підкорив мене,
нехай ти навіть висміяв щосили
ласо те, що я кидаю, міцне:
насправді можеш утекти з обіймів,
проте уява втримає тебе.
Переклад 17–18.10. 2013.
Enseña cómo un solo empleo en amar es razón y conveniencia.
Fabio: en el ser de todos adoradas,
son todas las beldades ambiciosas;
porque tienen las aras por ociosas
si no las ven de víctimas colmadas.
Y así, si de uno solo son amadas,
viven de la Fortuna querellosas,
porque piensan que más que ser hermosas
constituye deidad el ser rogadas.
Mas yo soy en aquesto tan medida,
que en viendo a muchos, mi atención zozobra,
y sólo quiero ser correspondida
de aquél que de mi amor réditos cobra;
porque es la sal del gusto el ser querida:
que daña lo que falta y lo que sobra.
Сонет показує, що в любові мають застосовуватися тільки розум і доцільність
Мій любий, у природі всіх коханих –
до перемог нових порив неситий:
якщо вівтар офірами не вкритий,
святиню вже напевно розвінчали.
Як пані тільки одного скорила,
то вже на долю гірко нарікає.
Богиня, на їх думку, бути має
крім того, що вродлива, вередлива.
Для мене почет скорених водити –
небажане і зайве хвилювання.
Аби лишень могла задовольнити
того, хто має зиск з мого кохання.
Найбільша цінність в світі – то любити,
замало – скупість, надто – гайнування.
Переклад 18. 19. 2013.
Resuelve la cuestión de cuál sea pesar más molesto en encontradas correspondencias, amar o aborrecer.
Que no me quiera Fabio, al verse amado,
es dolor sin igual en mí sentido;
mas que me quiera Silvio, aborrecido,
es menor mal, mas no menos enfado.
¿Qué sufrimiento no estará cansado
si siempre le resuenan al oído
tras la vana arrogancia de un querido
el cansado gemir de un desdeñado?
Si de Silvio me cansa el rendimiento,
a Fabio canso con estar rendida;
si de éste busco el agradecimiento,
a mí me busca el otro agradecida:
por activa y pasiva es mi tormento,
pues padezco en querer y ser querida.
Сонет вирішує питання, яку з протилежностей слід вважати більш докучливою: любов чи байдужість
Я маю милого, та я йому немила, –
це прикрість, рівної якій не знаю;
є трохи менша: той мене кохає,
чию любов я згорда відхилила.
Не знає виходу моя утома,
і хто би витерпів таке знущання:
гордує любий відданим коханням,
нелюбий скиглить, що занадто горда?
Один до почуття мого байдужий,
а інший – за байдужість дорікає;
невдячна я із тим, що марно тужить,
а в цього марно вдячності шукаю…
Я маю дві біди, подібних дуже:
нещастя, що кохана і кохаю.
Переклад 19.10.2013.
Continúa el mismo asunto y aun le expresa con más viva elegancia.
Feliciano me adora y le aborrezco;
Lisardo me aborrece y yo le adoro;
por quien no me apetece ingrato, lloro,
y al que me llora tierno, no apetezco.
A quien más me desdora, el alma ofrezco;
a quien me ofrece víctimas, desdoro;
desprecio al que enriquece mi decoro,
y al que le hace desprecios, enriquezco.
Si con mi ofensa al uno reconvengo,
me reconviene el otro a mí, ofendido;
y a padecer de todos modos vengo,
pues ambos atormentan mi sentido:
aquéste, con pedir lo que no tengo;
y aquél, con no tener lo que le pido.
Сонет на ту ж тему, що висловлює її навіть ще більш вишукано
Обожнює мене мій осоружний,
обожнюваний – мов мене не бачить;
хто зневажа мене, за тим я плачу,
за мною плаче, хто мені байдужий.
Душі своєї я б не пожаліла
тому, хто так безстидно обирає,
але тому, хто щедро одаряє,
я крихти милості не відділила.
Як обража мене один даремно,
то інший про образи репетує,
і скрізь мені сама лише халепа,
куди не йду – через обох бідую:
того не маю, одному що треба;
чого не має інший, потребую.
Переклад 19.10.2013.
Prosigue el mismo asunto, y determina que prevalezca la razón contra el gusto.
Al que ingrato me deja, busco amante;
al que amante me sigue, dejo ingrata;
constante adoro a quien mi amor maltrata;
maltrato a quien mi amor busca constante.
Al que trato de amor, hallo diamante,
y soy diamante al que de amor me trata;
triunfante quiero ver al que me mata,
y mato al que me quiere ver triunfante.
Si a éste pago, padece mi deseo;
si ruego a aquél, mi pundonor enojo:
de entrambos modos infeliz me veo.
Pero yo, por mejor partido, escojo
de quien no quiero, ser violento empleo,
que, de quien no me quiere, vil despojo.
Сонет продовжує ту ж тему і визначає, що розумові слід надати першість перед прихильністю
Того я прагну, хто мене покинув,
сама того, хто прагне, покидаю;
недобра з тим, хто віддано кохає,
недоброго шукаю безупинно.
Для любого я рвуся на всі боки,
для нелюба я – діамант коштовний;
я ворогу бажаю перемоги
і з другом переможеним жорстока.
Віддячити – з єства свого знущатись,
благати – гідності завдати болю:
з обох сторін нема, чим утішатись.
Та як обрати мушу я в недолі,
то нелюбові з вдячності віддатись
все ж краще, ніж приниження з любові.
Переклад 19.10.2013.
Quéjase de la suerte: insinúa su aversión a los vicios, y justifica su divertimiento a las Musas.
En perseguirme, Mundo, ¿qué interesas?
¿En qué te ofendo, cuando sólo intento
poner bellezas en mi entendimiento
y no mi entendimiento en las bellezas?
Yo no estimo tesoros ni riquezas;
y así, siempre me causa más contento
poner riquezas en mi pensamiento
que no mi pensamiento en las riquezas.
Y no estimo hermosura que, vencida,
es despojo civil de las edades,
ni riqueza me agrada fementida,
teniendo por mejor, en mis verdades,
consumir vanidades de la vida
que consumir la vida en vanidades.
Сонет скаржиться на долю: натякає на відразу до пороків і виправдовує втіху з Музами
Високий світе, що тобі до мене?
Чи так тебе нестерпно ображає
те, що прикрас жіночих не бажаю,
та розум прикрашаю безперервно?
Твої багатства не мені хвалити,
я іншої волію насолоди:
шукати краще для думок оздоби,
ніж всі думки оздобам присвятити.
Не дорога мені краса мінлива,
що вік її без жалю пожирає,
ані відзнака, як завжди, зрадлива:
у мене той пошану здобуває,
хто вигадки життя збира дбайливо,
а не життя у вигадках втрачає.
Переклад 19. 10. 2013.
Procura desmentir los elogios que a un retrato de la Poetisa inscribió la verdad, que llama pasión.
Este, que ves, engaño colorido,
que del arte ostentando los primores,
con falsos silogismos de colores
es cauteloso engaño del sentido;
éste, en quien la lisonja ha pretendido
excusar de los años los horrores,
y venciendo del tiempo los rigores
triunfar de la vejez y del olvido,
es un vano artificio del cuidado,
es una flor al viento delicada,
es un resguardo inútil para el hado:
es una necia diligencia errada,
es un afán caduco y, bien mirado,
es cadáver, es polvo, es sombra, es nada.
Сонет намагається спростувати хвалу, яку про портрет поетеси написала та правда, що зветься пристрастю
Це різнобарв’я мовить неправдиво,
бо з переваг мистецтва користає
і розумові в очі пил пускає,
міркуючи ефектно, та невірно.
Тут лестощі палкі зухвало прагнуть
затримувати віку крок недобрий
та подолати час, завжди суворий,
перемогти і старість, і непам’ять.
Тут витвір остраху недовговічний,
тут квітка, над якою буря фурка,
тут проти долі прихисток негідний,
тут жадібна, що помилилась, думка,
тут згасла пристрасть, а на погляд пильний,
тут – смерть, тут – порох, тут – примара, пустка.
Переклад 26. 10. 2013
A la esperanza
Verde embeleso de la vida humana,
loca Esperanza, frenesí dorado,
sueño de los despiertos intrincado,
como de sueños, de tesoros, vana;
alma del mundo, senectud lozana,
decrépito verdor imaginado;
el hoy de los dichosos esperado
y de los desdichados el mañana:
sigan tu sombra en busca de tu día
los que, con verdes vidrios por anteojos,
todo lo ven pintado a su deseo;
que yo, más cuerda en la fortuna mía,
tengo en entrambas manos ambos ojos
y solamente lo que toco veo.
Сонет до надії
Ранковий цвіте у житті людини,
надіє, позолочена дурнице,
як сни, скарби здуваєш, чарівнице,
химерний сне з відкритими очима!
Душа землі ти, вигадками тішиш
про раду старість, юність безпорадну.
Сьогодні долю провіщаєш ладно,
а завтра вже недолю злую кличеш.
Женеться за тобою легковажний,
що бачить світ крізь скельця кольорові,
весь розмальований, як слід до вдачі.
Я з долею поводжусь більш уважно:
відкриті в мене очі, як долоні,
чого торкаюсь, тільки те і бачу.
Переклад 26. 10. 2013.
Que consuela a un celoso epilogando la serie de los amores
Amor empieza por desasosiego,
solicitud, ardores y desvelos;
crece con riesgos, lances y recelos;
susténtase de llantos y de ruego.
Doctrínanle tibiezas y despego,
conserva el ser entre engañosos velos,
hasta que con agravios o con celos
apaga con sus lágrimas su fuego.
Su principio, su medio y fin es éste:
¿pues por qué, Alcino, sientes el desvío
de Celia, que otro tiempo bien te quiso?
¿Qué razón hay de que dolor te cueste?
Pues no te engañó amor, Alcino mío,
sino que llegó el término preciso.
Сонет, який утішає одного ревнивця, підсумовуючи декілька любовних історій
Кохання – це «чогось мені бракує»,
це жар, що шле взаємності шукати;
це трохи згодом – гра і страх програти,
і відчай, що за мрією жалкує.
Зневага надає йому уроки,
воно серед обманів виживає,
його вогонь ослаблений згасає
від скарг ревнивих чи образ жорстоких.
Такі зачин, перебіг та розв’язка, –
то не дивуйсь, що принесла страждання
та, в кому щастя ти раніш знайшов.
Нема причини так журитись тяжко:
ні, друже мій, не зрадило кохання,
то тільки строк призначений прийшов.
Переклад 29. 10. 2013.
En que satisface un recelo con la retórica del llanto
Esta tarde, mi bien, cuando te hablaba,
como en tu rostro y tus acciones vía
que con palabras no te persuadía,
que el corazón me vieses deseaba;
y Amor, que mis intentos ayudaba,
venció lo que imposible parecía:
pues entre el llanto, que el dolor vertía,
el corazón deshecho destilaba.
Baste ya de rigores, mi bien, baste:
no te atormenten más celos tiranos,
ni el vil recelo tu inquietud contraste
con sombras necias, con indicios vanos,
pues ya en líquido humor viste y tocaste
mi corazón deshecho entre tus manos.
Сонет, у якому спалах недовір’я вгамований красномовством сліз
Як ввечері з тобою говорила,
я бачила з обличчя та прийому,
що вже тебе я не докличусь словом,
проте відкрити серце я хотіла.
Мабуть, любов до мене жаль відчула,
бо сталось, що здавалось неможливим:
у розпачі я плакала з несили,
і витік біль, і серце розітнула.
Коханий, на плачі мої не сердься –
тобі я повертаю спокій тихий,
благати вже не буду: «Змилосердься!»
Геть, сумніви, геть, всі підозри дикі, –
бо бачив ти моє нещасне серце
покірним у руках своїх навіки.
Переклад 29.10.2013.
[url="http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965431"]Моя стаття про сестру Хуану[/url] - Сестра "Иоанна Инесса Крестовская".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760111
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2017
Дождь и Ветер
(никаковская сказка)
Разругались Дождь и Ветер,
Спор качает вышину:
Каждый девушку приметил —
Да, не разных, а одну.
— Садик под окном у милой
Вдоволь буду поливать
— Дождь твердит, — чтоб легче было
Ей полезного избрать.
Ветер — в шум: — Что сам ты можешь?
В тучах ты, их я пригнал!
Развлеку ее, — посмотришь, —
И пленю, кого желал.
Щедрый, резвый — все решают,
Выбороть кому красу,
А краса — та поджидает
Солнца, глядя на грозу.
Кто хорош ей, знает верно;
Что грозятся — за нее,
Не представить ей, наверно:
Ни в забаву, ни за мену
В сердце не берет свое.
23.09.2017
Власний український переклад [url="http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789821"]тут[/url].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759953
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 11.11.2017
Власний український переклад власного віршика (варіант російською [url="http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746266"]тут[/url]).
[i]«Питається Сон Дрімоти: де ми будем ночувати?»
Колискова
[/i]
Де ми будем ночувати?
Перед сном нам — що згадати?
Мріяння листок яскравий,
Милування погляд ранній.
Для надії труд скажений,
Той, що звуть його буденним.
Теплий дім, сади довкола,
Дім — але в огні рясному.
Понад шляхом крапки світло,
Слід потрібний, ледь не зниклий.
Втоми мірне наставання,
Тінь, де терезів чекання.
Крок у ніч — де ночувати?
Перед сном нам — що згадати?
Переклад 22.10.2017
Ілюстрація Валентини Мельниченко до колискової, з якої - епіграф.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759782
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.11.2017
Дал Ты мне молодость трудную.
Столько печали в пути.
Как же мне душу скудную
Богатой Тебе принести?
Долгую песню, льстивая,
О славе поет судьба,
Господи! я нерадивая,
Твоя скупая раба.
Ни розою, ни былинкою
Не буду в садах Отца.
Я дрожу над каждой соринкою,
Над каждым словом глупца.
19 декабря 1912
Вийшов тільки досить вільний переказ.
Дав Ти мені тяжкий цвітіння вік.
В дорозі маю стільки сумувати.
Душа моя йде серед бідарів —
Як принесу її Тобі багату?
Підлещується долі довгий спів:
Неначе слави я зазнати маю,
Та, Господи! з нездібних я рабів
І знаю, що насправді я скупая.
Я не зросту між Батькових садів,
Ані троянда в них, ані травичка.
Від похибок дрібних, чіплянь дурних
В дорозі маю я тремтіти звично.
Переклад 16-17.10.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759611
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.11.2017
Перевод сказки: St. George of Merrie England// English Fairy Tales, retold by Flora Annie Steel, First published by Macmillan & Co. 1918.
От переводчицы. Английская сказка о Святом Георге, которую я переводила к 23-му апреля 2014 года. Вы узнаете в ней множество мифологических и литературных мотивов, библейских и других. Образ главного героя в ней не лишен противоречий (этим сказка и может заинтересовать).
В темной глубине густого леса жила злая чародейка Калиб. Ужасны были дела ее, и лишь немногие смельчаки не трепетали от звука медной трубы, что висела над железными воротами, преграждавшими путь в Обитель Колдовства. Ужасны были дела Калиб, но более всего любила она похищать невинных новорожденных младенцев и умерщвлять их.
Этой судьбе, без сомнения, предназначала она и малыша-сына графа Ковентри, — того, что много лет назад был лордом-распорядителем на коронации. Достоверно, что, так как отец малыша отсутствовал, а мать умерла при его рождении, злобной Калиб с помощью чар и заклятий удалось похитить дитя у беспечных нянек.
Но младенец этот от рождения был отмечен для дел доблести, — ибо на груди его был изображен дракон, как живой, на правой руке был начертан крест, как кровь, красный, а на левой ноге виднелась золотая подвязка. И таково было действие этих знаков на Калиб, злую чародейку, что рука ее замерла, и дитя, чьи красота и рост умножались с каждым днем, стало для нее дорого, как зеница ока. Когда же прошло дважды по семь лет, мальчик стал жаждать подвигов чести, но злая чародейка хотела удержать его у себя.
Но он искал славы и глубоко презирал столь злое создание, поэтому она пыталась подкупить его. Однажды она взяла его за руку, отвела его к медному замку и показала шесть отважных рыцарей, в нем заключенных. И сказала:
— Гляди! Это шесть Защитников Христианского Мира. Ты станешь седьмым, и тебя назовут Святой Георг из Веселой Англии, — если останешься.
Но это его не остановило.
Тогда она отвела его в великолепную конюшню, где стояли семеро скакунов — из числа прекраснейших, каких было видано.
— Шесть из них, — сказала она — принадлежат шести Защитникам. Седьмого и лучшего, самого быстрого и могучего в мире, чье имя Баярд, подарю я тебе, — если останешься.
Но это его не остановило.
Тогда она отвела его в оружейную и своими руками застегнула на нем доспехи из чистейшей стали, и завязала на нем ремни шлема, выложенного золотом. Затем она взяла превосходный меч и вложила ему в руку, и сказала:
— Эти латы, которые никому не разбить, этот меч, называемый Аскалон, который рассечет на куски все, чего коснется, — твои; итак, теперь ты останешься?
Но это его не остановило.
Тогда она соблазняла его своим волшебным жезлом и дала ему власть надо всем и вся в той зачарованной земле, и сказала:
— Итак, теперь ты останешься?
Но он, взяв жезл, ударил им по огромной скале, что там стояла; и глядите! — она раскрылась, и стала видна большая пещера, вся украшенная телами многих невинных младенцев, которых злая чародейка умертвила ранее.
И тогда, прибегнув к ее волшебной силе, он велел колдунье вести его в то ужасное место, и когда она вошла, он поднял волшебный жезл еще раз и ударил скалу; и глядите! — она закрылась навеки, а колдунья осталась стенать и изливать бесчувственным камням жалобные речи.
Так Святой Георг освободился из зачарованной земли, и, взяв с собою шесть других Защитников Христианского Мира верхами, он оседлал Баярда и поскакал в город Ковентри.
Здесь пребывали они девять месяцев, упражняясь во всех видах ратного дела. А когда возвратилась весна, отправились они странствующими рыцарями в чужие земли искать подвигов.
Тридцать дней и тридцать ночей скакали они, пока в начале нового месяца не приехали в большую зеленую долину. И посреди той долины, где сходились семь разных путей, стоял высокий медный столб, — и там, с веселым пылом и отвагою в сердце, они попрощались, и каждый направился своей дорогой.
Отсюда Святой Георг на своем скакуне Баярде ехал, покуда не достиг морского берега, где стоял добрый корабль, назначенный плыть в Египет. Взойдя на него, после долгого путешествия прибыл он в ту землю, где простерты были тихие крылья ночи, и тьма поглотила все. Здесь, придя к жилищу бедного отшельника, он попросил приюта на ночь, и отшельник ответил:
— Сэр Рыцарь из Веселой Англии — ибо я вижу герб ее на твоей груди — ты пришел сюда в дурное время, когда живые едва могут похоронить мертвых по причине жестокого разорения от грозного дракона, который бродит по стране днем и ночью. Если нет ему каждый день на съедение невинной девицы, он насылает мор на наш народ. И это длится без прекращения двадцать и четыре года, так что во всей земле осталась лишь одна девица — царская дочь, прекрасная Сабия. И завтра должно ей умереть, если только какой храбрый рыцарь не убьет зверя. А если найдется такой, то царь даст ему свою дочь в жены и корону Египта, когда придет время.
— До корон мне дела нет, — смело заявил Святой Георг — но прекрасная дева не погибнет. Зверя убью я.
Итак, встав на восходе дня, надел он свои доспехи и шлем, взял меч Аскалон, оседлал Баярда и поехал в Долину Дракона. По пути встретил он шествие старух, причитавших и плакавших, и среди них шла прекраснейшая девица, какую он когда-либо видел. Движимый состраданием, он сошел с коня и, низко поклонившись госпоже, молил ее возвратиться во дворец отца, так как он намеревается убить страшного дракона. Вследствие чего прекрасная Сабия, поблагодарив его и улыбкой, и слезами, поступила по его просьбе, а он сел опять в седло и поехал на свое дело.
Едва увидал дракон отважного рыцаря, как из его кожаной глотки раздался звук ужаснее, чем раскаты грома, и, поднявшись из своего мерзкого логова, он распростер огненные крылья и приготовился нападать.
Вид и величина его были таковы, что дрогнуло бы и храбрейшее сердце. Сорок ног шевелились от плеч и до хвоста, тело было покрыто серебряной чешуей, живот был словно из золота, а с его огненных крыльев стекала густая алая кровь.
Он напал столь неистово, что при первом столкновении рыцарь едва не выпал из седла, но, опомнившись, он нанес дракону копьем удар такой силы, что копье рассыпалось на тысячу осколков; и тогда яростное чудовище поразило его хвостом с таким ожесточением, что и конь, и всадник пали на землю.
Но, по великой счастливой случайности, Святой Георг был отброшен в тень цветущего апельсинового дерева, — а у запаха его цветов то достоинство, что благодаря этому благоуханию никакой ядовитый зверь не осмеливается даже войти под его ветви. И там у бесстрашного рыцаря было время прийти в себя, а потом со страстным рвением он встал и бросился в бой, и поразил огненного дракона в гладкий и блестящий живот верным своим мечом Аскалоном; и брызнул из раны черный яд такой силы, что, когда он попал на панцирь рыцаря, панцирь распался надвое. И худо пришлось бы Святому Георгу из Веселой Англии, если бы не апельсиновое дерево, которое вновь приютило его под своими ветвями, где, видя, что исход битвы в руках Всевышнего, пал он на колени и попросил о ниспослании ему такой телесной силы, с которой мог бы он одержать верх. И затем с отважным сердцем он выступил снова, и поразил яростного дракона под одно из его огненных крыльев, так что оружие пронзило сердце, и трава вокруг порозовела от крови, излившейся из умирающего чудовища. Тогда Святой Георг из Англии отсек его голову, внушающую ужас, и, водрузив ее на жезл, который сделал он из того копья, что в начале битвы разбилось о чешуйчатую спину дракона, он сел на своего скакуна Баярда и двинулся в царский дворец.
Имя царя было Птолемей, и когда он увидел, что страшный дракон в самом деле убит, он отдал приказ украсить город. И он послал золотую повозку с колесами черного дерева и подушками из шелка, чтобы доставить Святого Георга во дворец, и велел, чтобы сто дворян, облаченных в малиновый бархат и верхом на молочно-белых жеребцах в богатых попонах, сопровождали его туда со всеми почестями, а впереди и позади них шли музыканты, наполняя воздух сладчайшей музыкой.
Прекрасная Сабия сама промыла и перевязала раны утомленного рыцаря, и дала ему в знак помолвки кольцо с алмазом чистейшей воды. Затем, после того как царь возложил на него золотые рыцарские шпоры и в честь его было дано великолепное празднество, он удалился на отдых, а прекрасная Сабия со своего балкона убаюкивала его, играя на золотой лютне.
Все казалось — счастье, но увы! злая беда ждала невдалеке.
Альмидор, черный царь Марокко, который долго и безуспешно добивался руки царевны Сабии, не осмеливаясь защитить ее от дракона, увидел, что девушка всем сердцем предалась своему освободителю, и решил погубить его, действуя окольным путем.
Потому он отправился к царю Птолемею и сообщил ему — возможно, это было и правдой — что прекрасная Сабия обещала Святому Георгу принять христианство и бежать с ним в Англию. Самая мысль об этом так разгневала царя, что он забыл свой долг чести и замыслил нижайшее предательство.
Он сказал Святому Георгу, что его любовь и верность нужно еще испытать, и поручил ему отнести послание к царю Персии, запретив ему брать с собою и коня Баярда, и меч Аскалон, и не позволив ему даже проститься с любимой его Сабией.
В печали отправился в путь Святой Георг и, преодолев множество опасностей, достиг благополучно двора персидского царя; но как же разгневался он, узнав, что его тайное послание содержало только приказ лишить жизни посланца! Ничто не могло помочь ему, и когда вынесли приговор, его бросили в мерзкую темницу, облаченного в жалкие рабские одежды, и руки его заковали в железные оковы, и уши его глохли от рева двух голодных львов, которые вскоре должны были сожрать его. Но ярость его и возмущение столь черным предательством были таковы, что это придало ему силы, и в могучем порыве он вырвал скобы, державшие его оковы; почти освободившись таким образом, он вырвал у себя длинные янтарного цвета локоны и обернул ими руки вместо перчаток. Так снарядившись, бросился он на львов, когда их на него спустили, и, всунув руки в их глотки, задушил их, а после, вырвав самые их сердца, с торжеством протянул их тюремщикам, которые стояли подле, дрожа от ужаса.
После этого царь Персии отставил надежду убить Святого Георга, и, удвоив засовы его темницы, оставил его чахнуть там. И несчастный рыцарь оставался там семь долгих лет, думая все время о потерянной царевне; никого не было возле него, кроме крыс и мышей, и червей ползучих, а едой и питьем ему служили лишь самые грубые отруби да нечистая вода.
Наконец, однажды, в темном углу своей темницы отыскал он одну из железных скоб, которые вырвал в ярости и возмущении. Ее наполовину разъела ржавчина, но и такой ее хватило ему, чтобы открыть путь сквозь стены своей камеры в царский сад. Было ночное время, когда все тихо, но Святой Георг, прислушавшись, услыхал голоса конюхов в конюшне; войдя туда, он нашел двух конюхов, снаряжавших лошадь к выезду для какого-то дела. Тогда, взяв ту скобу, с помощью которой освободился из тюрьмы, он убил конюхов и, оседлав лошадь, поскакал отважно к городским воротам, где сказал страже у Бронзовой Башни, что Святой Георг бежал из темницы, и что он гонится за ним по пятам. Тогда ворота распахнули немедленно, и Святой Георг, ударив лошадь шпорами, ушел далеко от погони прежде, чем красные лучи солнца пронзили небо.
В скором времени, измученный голодом, он увидел башню, стоящую на высокой скале, и направился в ту сторону, решив попросить пищи. Но, приближаясь к замку, он увидел прекрасную даму в синих с золотом одеждах, сидевшую в горести у окна. Тогда он спешился и обратился к ней:
— Госпожа! Если у тебя своя печаль на сердце, помоги тому, кто также в беде, и дай мне, христианскому рыцарю, почти обессилевшему от голода, только одну перемену пищи!
На что дама спешно ответила:
— Сэр рыцарь! Беги как можно скорее, ибо мой господин — могучий великан, последователь Магомета, и он поклялся погубить всех христиан!
Услыхав это, Святой Георг смеялся громко и долго.
— Скажи ему тогда, прекрасная дама, — воскликнул он, — что христианский рыцарь ждет у его двери, и он или возьмет в замке, что ему нужно, или зарубит его владельца!
Едва великан услышал этот отважный вызов, как он бросился в битву, вооруженный огромный железным ломом. То был чудовищный великан — уродливый, с огромной головой, покрытой щетиной, как у кабана, с горящими глазами, а рот его был подобен тигриной пасти. Взглянув на него сперва, Святой Георг подумал, что пропал, не столько из страха, сколько по причине голода и телесной слабости. Все же, поручив себя Всевышнему, он также бросился в битву, вооруженный так худо, как он был, и тяжко сожалея о потере волшебного меча Аскалона. Так они бились до полудня, и тогда, как раз когда силы защитника христианского мира почти иссякли, великан споткнулся о корень дерева, и Святой Георг, пользуясь случаем, пронзил ему царь-жилу, так что он испустил дух.
После этого Святой Георг вошел в башню, где прекрасная дама, освобожденная от своего ужасного господина, выставила перед ним всевозможные лакомства и чистое вино, с помощью которых он утолил голод, дал отдых утомленному телу и освежил лошадь.
Итак, оставив башню в руках благодарной дамы, он отправился своим путем и вскоре приехал к Зачарованному Саду волшебника Ормадина, где увидел вонзенный в скалу чудо-меч, равных по красоте которому не встречал никогда ранее: пояс к нему был усыпан яшмой и сапфирами, головка рукояти была сделана в виде шара из чистейшего серебра, а на ней золотом были выгравированы стихи:
Покуда рыцарь северных земель
Не явится извлечь меня отсель,
Ничто заклятий круг не разомкнет.
Но он придет, и Ормадин падет,
И власть моя волшебная пройдет.
Видя это, Святой Георг взялся за рукоять меча и думал попытаться вынуть его силой; но глядите! — меч вышел из скалы куда легче, чем он полагал, словно бы висел на шелковой нити. И тотчас же в зачарованном саду растворились все двери, и явился маг Ормадин, и волосы у него стояли дыбом; и он, поцеловав руку защитника, отвел его к пещере, где спал молодой человек, завернувшись в лист золота, под пенье четырех прекрасных дев.
— Рыцарь, которого здесь видишь, — сказал чародей глухим голосом, — никто иной, как твой брат по оружию, Защитник Христиан, Святой Давид из Уэльса. Он тоже пытался выташить меч, но у него ничего не вышло. Его ты освободил от моих чар, так как им ныне конец.
Едва он сказал, как загремели небеса, и земля загудела неслыханно, и во мгновение ока пропали и Зачарованный Сад, и все, что в нем было — остался лишь Защитник из Уэльса; он восстал от семилетнего сна и поблагодарил Святого Георга, а тот сердечно приветствовал старого товарища.
После этого Святой Георг из Веселой Англии помчался изо всех сил в дальний, со многими приключениями, путь — в Египет, где он оставил возлюбленную свою царевну Сабию. Но, к великому горю и ужасу, он узнал от того же отшельника, которого встретил по первом прибытии, что, несмотря на ее сопротивление, отец, царь Птолемей, позволил Альмидору, черному царю Марокко, увезти ее как одну из его многих жен; тогда он направился в Триполи, столицу Марокко, так как решил любой ценою увидеть свою милую царевну, которую так жестоко у него отобрали.
С этой целью он одолжил у отшельника старый плащ и, переодетый нищим, был пропущен к воротам Дворца Женщин, где собрались и стояли на коленях многие другие — бедняки, больные, немощные.
Он спросил, почему они на коленях, и ему ответили:
— Добрая царица Сабия помогает нам, дабы мы молились о безопасности Святого Георга из Англии, которому принадлежит ее сердце.
Когда Святой Георг это услышал, уже его сердце едва не разбилось от радости, и он едва мог устоять на коленях, когда, как и прежде, прекрасная, но с лицом бледным и печальным, и изнуренным долгими бедами, явилась царевна Сабия, облаченная в глубокий траур.
Молча давала она милостыню одному нищему за другим, но, дойдя до Святого Георга, остановилась и прижала руку к сердцу. Затем сказала мягко:
— Встань, господин нищий! Ты так похож на того, кто спас меня от смерти, что тебе не подобает преклоняться передо мной!
Тогда Святой Георг встал и, низко поклонившись, сказал тихим голосом:
— Несравненная госпожа! Взгляни: я тот самый рыцарь, которому ты соблаговолила дать вот это.
И при этих словах алмазное кольцо, ему данное, скользнуло ей на палец. Но не на кольцо смотрела она, а на рыцаря, и любовь светилась в ее глазах.
Затем он поведал ей о низком предательстве ее отца и об участии в нем Альмидора. Сердце ее исполнилось гневом, и она воскликнула:
— Ни слова больше! Ни минуты долее я не останусь в этом ненавистном месте. Прежде, чем Альмидор вернется с охоты, мы бежим!
И она отвела Святого Георга в оружейную, где нашел он свой верный меч Аскалон, и в конюшню, где резвый его скакун Баярд стоял, уже оседланный.
Затем, когда смелый ее рыцарь сел в седло, и она, опершись ножкой о его ногу, взлетела, точно птичка, и села позади него, Святой Георг чуть тронул шпорами гордое животное, и Баярд, как стрела, выпущенная из лука, понес их над городом и пустыней, над лесами и рощами, через реки и горы, и долины, покуда они не достигли земли Греческой.
А там вся страна веселилась по случаю свадьбы их царя. Среди других развлечений было и большое ристалище, вести о котором разнеслись по всему свету. И сюда приехали все шестеро других Защитников Христианского Мира, так что когда Святой Георг прибыл, он стал седьмым. Многие защитники привезли с собой прекрасных дам, которых они ранее спасли. Святой Денис Французский привез прелестную Эглантину, Святой Яков Испанский — милую Селестину, а благородная Розалинда сопровождала Святого Антония Итальянского. Святой Давид из Уэльса проспал семь лет и потому прибыл, исполненный жажды приключений. Святой Патрик из Ирландии, как всегда — галантный кавалер, привез с собой всех шесть Принцесс-Лебедей, а они из чувства благодарности разыскивали своего спасителя Святого Андрея Шотландского: тот, оставив мирские дела, избрал биться за веру.
Итак, все эти храбрые рыцари и прекрасные дамы приняли участие в веселом турнире, и каждый день кто-нибудь из Семи Защитников бросал главный вызов.
И вот, среди всего этого веселья, явились сто герольдов из ста различных частей языческого мира и объявили всем христианам войну на полное уничтожение.
Тогда Семеро Защитников договорились, что каждый из них возвратится к себе на родину, чтобы обеспечить безопасность возлюбленной дамы и собрать войско, а шесть месяцев спустя они встретятся и, объединившись в легион, выступят биться за Христианский Мир.
Так и совершилось. И, избрав Святого Георга главным военачальником, они двинулись на Триполи с возгласом:
За Иисуса в бой идем!
За Иисуса мы умрем!
Здесь злобный Альмидор пал в единоборстве со Святым Георгом, к великой радости своих подданных, которые молили Защитника стать вместо него царем. На это он согласился, и после его коронации христианское войско двинулось дальше — в Египет, где царь Птолемей, отчаявшись погубить таких доблестных рыцарей, бросился со стен своего дворца и убился насмерть. Поэтому, в знак признания отваги и учтивости Защитников Христианства знать Египта предложила корону кому-нибудь из их числа, и Защитники с шумным ликованием избрали на царство Святого Георга из Веселой Англии.
Затем христианское войско отправилось в Персию, где на семь дней разгорелась жестокая битва, и в ней были убиты двести тысяч язычников, не считая многих, которые были повержены, пытаясь спастись. Так язычники принуждены были сдаться, сам император попал в руки Святого Георга, а шестеро вице-королей — в руки шести других Защитников.
С ними обошлись со всяческим милосердием и благородством, после того, как те пообещали управлять Персией по христианским правилам. Теперь император, чье сердце исполнено было презрения и властолюбия, стал умышлять против Защитников и нанял злого колдуна по имени Осмонд, а тот так развлекал шестерых Защитников, что они оставили борьбу и предались легкомыслию и лени. Но Святой Георг не поддался развлечениям и с тем, что братья его были околдованы, также не смирился, и он пробудил и воодушевил их так, что они не влагали мечей в ножны и не снимали доспехов, покуда злодей император и вице-короли не были брошены в ту самую темницу, в которой Святой Георг чахнул семь долгих лет.
Вследствие чего Святой Георг принял в свои руки правление Персией и отдал шести другим Защитникам шесть вице-королевств.
И облаченный в прекрасное, роскошно вышитое зеленое одеяние, поверх коего ниспадала алая мантия, отороченная белым мехом и отделанная узорами из чистого золота, он воссел на троне, который поддерживали слоны из прозрачного алебастра. И герольды, среди криков толпы, возгласили:
— Да здравствует Святой Георг из Веселой Англии, император Марокко, царь Египта и султан Персии!
И теперь, установив добрые и справедливые законы таким образом, что бесчисленные общины язычников стали стекаться, чтобы сделаться христианами, Святой Георг оставил управление в руках доверенных советников, примирился с миром и возвратился в Англию, где жил в Ковентри много лет вместе с царевной египетской Сабией, которая родила ему трех крепких сыновей. И здесь заканчивается рассказ о Святом Георге из Веселой Англии, первом и величайшем из Семи Защитников.
Перевод 1 — 4 января 2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759605
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 09.11.2017
Антон Дельвиг. В альбом Баратынскому
У нас, у небольших певцов,
Рука и сердце в вечной ссоре:
Одно тебе, без лишних слов,
Давно бы несколько стихов
Сердечных молвило, на горе
Моих воинственных врагов;
Другая ж лето все чертила
В стихах тяжелых вялый вздор,
А между тем и воды с гор
И из чернилицы чернила
Рок увлекал с толпой часов.
О, твой альбом-очарователь!
С ним замечтаться я готов.
В теченье стольких вечеров
Он, как старинный мой приятель,
Мне о былом воспоминал!
С ним о тебе я толковал,
Его любезный обладатель!
И на листках его встречал
Черты людей, тобой любимых
И у меня в душе хранимых
По доброте, по ласкам их
И образованному чувству
К свободно-сладкому искусству
Сестер бессмертно-молодых.
1821 или 1822
Антон Дельвіг. До альбому Баратинському
У нас, неголосних співців,
Рука і серце не дружили.
Одне тобі, без зайвих слів,
Навіршувало би рядків
Давно сердечних і смутило
Моїх шумливих ворогів;
А інша літо все бруднила
Незграбним казна-чим папір,
Як присуд долі води з гір
Та ще з чорнильниці чорнило
За натовпом годин увів.
О, твій альбоме чарівливий!
З ним лину я до мрій, до снів.
Згадаю стільки вечорів
Коли, мов друг мій старовинний,
Він у минуле повертав!
Над ним тебе я уявляв,
Його господарю привітний!
На сторінках його стрічав
Я риси тих, кого друг любить,
Кого й моя душа голубить
За доброту, за ласку їх,
За повне сенсу їх тяжіння
До вільно-милого творіння
Сестер безсмертно-молодих.
Переклад 18.10.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2017
Сонет о середине сентября
Клен в золоте, а торжества все мало:
Он к солнцу тянется, его зовет;
Раскрыв ладони, ясный свет берет,
Как тот, которым летом одаряло.
Его в обилье солнце согревало
Да и теперь надменно просьб не ждет:
Дары из полной милости дает —
И не представить, что скуднее стало.
И слышно, что вдвоем они поют
И звонко эхо на небесном поле:
Довольство, яркость, щедрость прославляют,
Что холод близится, не признают
И золото листвы, как будто долю
Их общей радости, земле бросают…
5-6.10.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756640
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 22.10.2017
Как прямота важна, известно,
Но устаешь, ее ища:
Мир усложнить хотелось Зевсу,
И он добавил ловкача.
Тот личность проявил мгновенно —
Любить проделки был рожден.
Малец увел коров священных,
И сделал лиру — тоже он.
Так с легендарных пор ведется,
Что разным легкий знаменит:
Хранит воров, гонцов, торговцев,
И он же создал алфавит.
Он людям вести доставляет —
Что на Олимпе решено —
И он же смертных провожает
Туда, где знанью их темно.
То ураган, то вял, то светел,
Знакомец быстрой пестроте,
Он нужен так, как свежий ветер
Тем, кто несчастлив в духоте.
Снам и речам он — вождь, и чуткий,
И тайны глубину за шуткой
Скрывает, будто не трудясь.
Нежданно мудростью делясь,
Предстанет в новом смысле, юркий…
Кто им обучен, убедятся,
Что переменам в нем — и честь:
Быть создан братом постоянству,
Ну и проказлив — это есть.
15.09.2017
Иллюстрация: фото фрески с виллы Фарнезины в Риме.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756452
рубрика: Поезія, Панегирик
дата поступления 21.10.2017
[b]Чудесный пастух[/b]
(сказка по мотивам греческих мифов)
1.
Во времена легенд жил в греческой земле
Царь молодой Адмет — хвала своей стране.
Умел людей любить, был управлять — мастак
(Случается порой на самом деле так).
Дома тогда скромнее были у царей,
Чем те хоромы, что прославились поздней,
И потому Адмет сам должен был следить,
Кому в хозяйстве у него за чем ходить.
Однажды в дом к себе царь путника впустил.
Тот статный и пригожий рыжий парень был.
Сказал: «Я царский сын, как ты, но дело в том,
Что где-то должен год служить я пастухом.
Умышленно убил я матери врага.
Победа эта и честна, и дорога.
Суд оправдал меня, но все же кровь есть кровь.
Прими меня слугой, чтоб чистым стал я вновь.
Ты не раскаешься: еще я музыкант
Из тех, о ком с большим почтеньем говорят.
Умею прорицать, с полей гоню мышей.
«Мышиный» имя мне дано — Сминфей».
Адмет все всылушал, решился верить он
И дал согласье: быть пришельцу пастухом.
Один из слуг к Адмету вскоре прибежал:
«Узнай, о царь, что в дом ты чародея взял!
Как выгоним стада и станем наблюдать,
А он на флейте принимается играть,
То хищный зверь к нему стремится из лесов.
Медведи, волки бродят меж твоих коров!
Но бродят вовсе мирно, без вреда стадам…
Ах, любо было бы — но страшно это нам!»
Адмету странен полный трепета рассказ,
Но он не высказал смущения, дивясь.
«Чего боитесь вы: смирения зверей
Иль музыки его? Пусть служит чудодей!»
Проходит время. Не заметили вреда:
В сохранности тучнеют царские стада.
И весь Адметов край — признал бы всякий взор —
Обильней, здоровей, прекрасней стал с тех пор.
Сам царь доволен был, но царские рабы
Со слишком странным гостем сделались грубы.
Завидно, верно, и в обиду стало им,
Что господин особенно приветлив с ним:
«Ты за скотом ходить ничуть не устаешь…
Что родом ты велик, должно быть, дерзко лжешь!
А это имечко… знать, носишь неспроста:
Желала матушка твоя родить кота!»
В глазах Сминфея гнев как стрел потоки был…
Но силой духа он себя опять смирил.
«Я в услужении моем учусь терпеть,
Не то…умел бы я вас выучить жалеть!»
Был огорчен Адмет: «Зверей ты укрощал —
Как можно, чтоб людей, напротив, раздражал?!
Не должно, люди, необычного бежать,
Когда докажет, что способно помогать!»
2.
Адмет жил холостой, жениться захотел.
Царевну, дяди дочь, в невесты присмотрел.
По знаменитому обычаю времен
Приз заслужившему быть должен присужден.
Хитер отец невесты: нужен зять - силач,
Чтоб льва и вепря он сумел — живых — запрячь.
Хотя Адмет не только добр был, но силен,
Чтоб кто с условьем совладал, не верил он.
— Сминфей, ты говорил, что можешь прорицать.
Скажи: Алкесту мне судьба завоевать?
— Я способ назову, но прежде мне ответь:
Такого тестя не страшит тебя иметь?
Лукав ее отец, от правды смог отпасть.
Известно ведь тебе: украл свою он власть.
Возмездье есть, он знает, но себе не ждет,
И можешь верить мне, что с болью он падет.
Не укреплял бы ты с дурной семьей родства...
— Да, но куда любовь, туда и голова.
Ее однажды лишь, но близко, я видал.
Другой подруги я б себе не пожелал!
Она — не как отец. Она — Добро само.
Когда б спастись в мой дом ей было суждено…
— Ты любишь? Просто так, а лучше б не сказал.
Я первую любовь не выиграл — потерял…
Хоть знаю: многих и желать мне, и привлечь, —
Прикосновенье оттолкнувшей будет жечь.
В честь недотроги той, чью юность берегу,
Не стать в любви несчастным другу помогу.
Тебя, Адмет, волшебной мазью умащу.
Алкеста будет за тобой: я так хочу!
3.
На праздничном пиру возлег жених-Адмет.
Всем существом он — благодарность и привет.
— В моей семье, Сминфей, невесту ты возьми!
Год на исходе, с нами ты как брат живи!
— Благодарю, но, службу справив, ухожу.
Еще, прощаясь, вам с Алкестой удружу.
Так торопился царь с желанной спать уйти,
Что позабыл как выкуп жертву принести
Для Артемиды-девы. С ней дурить нельзя:
Постель раскрыл, а там — змея…еще змея…
Как вам покажется? а молодых взял страх.
Сперва муж пожалел, что нет меча в руках.
Но видит он: вошел в покой Сминфей-пастух.
Сейчас шипели змеи — и не стало вдруг.
Вослед грозе — веселье солнечных лучей.
Свет после тьмы — так улыбается Сминфей.
— Друзья, со мной нельзя почтительнее быть,
Но как сестрицу вы умели раздразнить?
Она не зла, во всем похожа на меня.
Ревнует, значит, что любимей стал здесь я.
Адмет: — О чьей сестре ты, друг безумный, говоришь?
Алкеста: — Ведь этим ты богов сильней еще гневишь!
Сминфей: — Неужто до сих пор, друг, угадать не смог?
Я — Аполлон, сын Зевса, олимпийский бог.
Адмет: — Я верил в то, что сразу от тебя узнал.
Кто я такой, чтоб бога в пастухах держал ?
Аполлон: — Ты — добрый человек. Олимп и наградил.
Я рад, что целый год стада твои хранил.
Окончив год, к богам вернулся Аполлон.
Коль будем мы добры — да будет добр к нам он.
06 — 08.10.2017
Примечания
Сминфей — один из эпитетов Аполлона, который упоминается, например, в статье о нем А.Ф. Лосева в «Мифологическом словаре» 1990 г. Можно встретить несколько объяснений, почему его так называли. Одно из них в том, что Аполлон охранял от мышей хлебные злаки. Иногда его изображали с мышью, которая, таким образом, ассоциировалась с богом-прорицателем и считалась символом пророчества.
По крайней мере в одной литературной версии мифа об Аполлоне и Адмете присутствует мотив однополой любви. Это — одна из известных черт древнегреческой культуры, но в данной сказке этот мотив не использован, чтобы включить в ее аудиторию детей (которые и так, впрочем, обычно знают то, о чем им знать еще рано :-))
Отцом Алкесты был тот самый Пелий, который отправил экспедицию за Золотым руном и был впоследствии очень страшно погублен. Адмет был среди аргонавтов, но в сюжете этой сказки никак не учтено это обстоятельство. Строго говоря, Алкеста приходится Адмету двоюродной сестрой, так как Пелий - единоутробный брат его отца (которому как раз и навредил, как и другим братьям, но, видимо, больше всех - Эсону, отцу Ясона).
Согласно мифу, чтобы получить руку Алкесты, Адмет должен был приехать к Пелию на колеснице, запряженной львом и вепрем, и Аполлон дал ему такую колесницу. В сказке задача изменена.
Может создаться впечатление, что сказка написана с последовательно аристократических позиций: Аполлон и Адмет в ней только хорошие, а подданные Адмета непривлекательны. Такой мысли у меня не было: хотелось просто написать сказку на сюжет «чудесный помощник» и по мотивам мифов. Аполлону здесь никого не пришлось наказывать, а наградить простодушного Адмета было ему по душе. :-)
Иллюстрация: Аполлон и стада Адмета. Художник Cornelis van Poelenburch (1620).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756319
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.10.2017
Это был в детстве мой любимый древнегреческий миф.:-)
Миф об Аполлоне и Дафне
Думайте о боге, проигравшем в беге,
Если удивит вас робость в человеке.
Знал, что перед Солнцем — всякому склониться,
Загорелся ярче, глядя на девицу.
Ей залюбовался, к ней он потянулся
И на страх пред жаром, жаркий, натолкнулся.
Не хотела встретить жениха невеста,
От любовной речи устремилась в бегство.
Если бы догнал он — что бы дальше стало?
Родила б героя? Горе бы узнала?
Хоть остановилась, а не покорилась:
В деревце с девичьим сердцем обратилась.
Но ведь был он богом — мог он, это ясно,
Снова прежний облик ей напялить властно.
Но ведь был он Солнцем — был ответ недолог
Иссушить листву ей, наказать за холод.
Мог бы рушить гневно в горести — однако
Юностью он вечной наградил беглянку.
Он не стал в суровость превращать страданье —
Не сгубило той любви необладанье.
И его веленье юное — веками,
Чтобы победившим честь — ее ветвями.
Будто повелевший уступившим не был…
Странные бывают — но любви победы.
23.08.2017
Иллюстрация - известный рисунок Нади Рушевой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755523
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.10.2017
Получился стишок с очень сложной символикой.
Осень
Старушка в красном покрывале
Сидит за чашкой близ окна.
Пора для любящей печали
Заботлива и нескучна.
Она плясала, рассыпала
Цветы желавшей их земле.
Плоды, которые достала,
Уже в корзинке на столе.
Ждет, чтобы, дальних оставляя,
Как обещал, промчавшись круг,
Порядок жизни года зная,
К ней взбалмошный явился друг.
Платок он яркий схватит цепко,
С ним баловать, летать пойдет.
А ей взамен набросит сетку
Дождей: обнове — свой черед.
Как утомится дождь дрожащий
На землю грусть небес свергать,
Она возьмет из рук дарящих
Плат — белый пух — и ляжет спать.
09.-10.07.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755379
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 14.10.2017
Вдохновившая остроумная басня [url="http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755165"]здесь[/url].
Ответ зайца
Ответил зайчик: "Я - Лис Львович Волков
Затем, что сгинуть Зайцеву недолго!
Природа, средь даров, что детям шлет,
Стремленье превзойти ее дает.
И я, ушастый, высоко тянусь, -
Ведь схваченным быть за ухо боюсь...
Мне популярность у детей мила,
Но от волков спасти бы не могла.
И быстрого изловит враг порой,
Русак, не слишком светлый я зимой,
А брат-беляк, что к снегу припадет,
Стыд заячий испытывать начнет.
Cлыву я в сказках добрым дурачком -
Лиса-воровка отняла мой дом.
Подумал я: раз имя изменю,
То я судьбу трусишек обгоню.
Запутаю, фамилию сменив,
Я всех врагов - спасу зайчат своих".
14.19.2017
P.S. Это не пародия и не состязание. Это именно плод заячьего вдохновения.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755311
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 14.10.2017
Анна Ахматова
Песня о песне
Она сначала обожжёт,
Как ветерок студеный,
А после в сердце упадёт
Одной слезой соленой.
И злому сердцу станет жаль
Чего-то. Грустно будет.
Но эту легкую печаль
Оно не позабудет.
Я только сею. Собирать
Придут другие. Что же!
И жниц ликующую рать
Благослови, о Боже!
А чтоб тебя благодарить
Я смела совершенней,
Позволь мне миру подарить
То, что любви нетленней.
1916
Пісня про пісню
Вона із опіку почне,
Як холод вітру, різко,
А згодом в серце упаде -
Одна солона слізка.
І пожаліє серце зле
Чогось. І сум настане.
Та сумування те ясне
Забутим вже не стане.
Я лиш сівачка. Врожаї
Ждуть інших рук. Що вдію?!
Прошу, Господь, благослови
Жниць в радості бурхливій!
А щоб моє Тобі неслось
Повніше величання,
Дозволь мені в світ дати щось
Довічніш од кохання.
Переклад 11.10.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755057
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.10.2017
Ще одне у Клубі поезії вітання до дня народження Марини Іванівни. Це переклад саме першого з двох віршів циклу.
Я хотіла, щоб вільності у перекладі було цього разу якомога менше.
Мені дещо сумно, що переклад має бути дуже схожий на інші переклади цього твору, хоча я робила свій варіант без знайомства з іншими. (Звичайно хочеться, щоб твоя праця якось впізнавалася. Гадаю, що таке почуття знайоме багатьом перекладачам віршів). Але така спільність має бути, якщо перекладові вдалося бути схожим на оригінал.
Когда я буду бабушкой —
Годов через десяточек —
Причудницей, забавницей, —
Вихрь с головы до пяточек!
И внук — кудряш — Егорушка
Взревёт: «Давай ружьё!»
Я брошу лист и пёрышко —
Сокровище моё!
Мать всплачет: «Год три месяца,
А уж, гляди, как зол!»
А я скажу: «Пусть бесится!
Знать, в бабушку пошёл!»
Егор, моя утробушка!
Егор, ребро от рёбрышка!
Егорушка, Егорушка,
Егорий — свет — храбрец!
Когда я буду бабушкой —
Седой каргою с трубкою! —
И внучка, в полночь крадучись,
Шепнёт, взметнувши юбками:
«Koгo, скажите, бабушка,
Мне взять из семерых?» —
Я опрокину лавочку,
Я закружусь, как вихрь.
Мать: «Ни стыда, ни совести!
И в гроб пойдёт пляша!»
А я-то: «На здоровьице!
Знать, в бабушку пошла!»
Кто хо́док в пляске рыночной —
Тот лих и на перинушке, —
Маринушка, Маринушка,
Марина — синь-моря!
«А целовалась, бабушка,
Голубушка, со сколькими?»
— «Я дань платила песнями,
Я дань взымала кольцами.
Ни ночки даром проспанной:
Всё в райском во саду!»
— «А как же, бабка, Господу
Предстанешь на суду?»
«Свистят скворцы в скворешнице,
Весна-то — глянь! — бела…
Скажу: — Родимый, — грешница!
Счастливая была!
Вы ж, рёбрышко от рёбрышка,
Маринушка с Егорушкой,
Моей землицы горсточку
Возьмите в узелок».
23 июля 1919
Коли бабуня буду я -
Либонь, за десять рочків ще, -
Химерниця, вигадниця, -
До пальчиків вся - вихорище!
Юрко-внук, кучерявець мій,
Гукне: "Рушницю дай!"
І скарб я кину дорогий -
Письмо, ти зачекай!
В плач мати: "Рік три місяці,
А що давай до рук!"
А я їй: "Хай він біситься!
По бабці і онук!"
Юрко, моя дитиночко!
З ребра мого створіннячко!
Юруню мій, Юруню мій,
Юр - сокіл-богатир!
Коли бабуня буду я -
Сивезна з люлькою карга! -
І внучка в час опівночі
До мене шурхне крадькома:
"Порадьте ви, бабунечко,
З сімох кого візьму?" -
То я стрибну з ослінчика,
І вихор я здійму!
А мати: "Безсоромниця!
До танцю і в труні!"
А я: "Та добре зробиться
По бабці, по мені!"
Хто вдався вправний у танках,
Той жвавий і на подушках, -
Маринонько, Маринонько,
Марина - синь-моря!
"Зі скількома, бабуненько,
Мінялись ви цілунками?"
- "Платила дань співанками,
Збирала дань каблучками.
Дарма щоб нічка - не згадать,
Була бо кожна - рай!"
- "Та бабі перед Богом стать,
Як стрінеш суд і край?"
"Свистять шпаки, біліється
Весна - бач, як буя...
Скажу: - Так, рідний, - грішниця!
Жила щаслива я!
Ви ж, із гнізда голубоньки,
Маринонько та Юронько,
Землі моєї грудоньку,
У вузлик заберіть".
Переклад 01.10.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754386
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2017
Дуже причеплива пісня. І весела, і сумна, але більше сумна, ніж весела.
Іван Савич Нікітін (1824-1861). Пісня бурлаки
Як бідар, так не цар,
Грошенят не густо...
Живий будь - сум забудь,
Помреш - світ не лусне!
Багатій - він дурний,
З грішми, й сну не має;
А бідняк, хоч голяк,
Веселий, співає.
Він іде, спів веде,
Вітри підтягають...
Відступись, багачі!
Бідарі гуляють!
А обабіч жита
Вітають уклінно...
Гей, бурлако, свисти!
Слухай, гаю милий!
Вже ти плач чи не плач -
Геть журба не вразить,
Стань слабкий, засумуй, -
Курка теж образить.
Вже ти їв чи не їв -
В сум не зануряйся;
Чепурись, розстебнись,
Жартуй-посміхайся!
Десь життю буде край -
Для бурлак ночівля...
Маєш глузд, то зважай -
А пісню скінчив я!
Переклад 24.09.2017
Оригінал:
И.С. Никитин. Песня бобыля
Ни кола, ни двора,
Зипун — весь пожиток...
Эх, живи — не тужи,
Умрешь — не убыток!
Богачу-дураку
И с казной не спится;
Бобыль гол, как сокол,
Поет-веселится.
Он идет да поет,
Ветер подпевает;
Сторонись, богачи!
Беднота гуляет!
Рожь стоит по бокам,
Отдает поклоны...
Эх, присвистни, бобыль!
Слушай, лес зеленый!
Уж ты плачь ли, не плачь —
Слез никто не видит,
Оробей, загорюй, —
Курица обидит.
Уж ты сыт ли, не сыт, —
В печаль не вдавайся;
Причешись, распахнись,
Шути-улыбайся!
Поживем да умрем, —
Будет голь пригрета...
Разумей, кто умен, —
Песенка допета!
1858
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2017
Це саме вільний переклад. У "Клубі Поезії" раніше був викладений переклад Валерія Яковчука.
Любовь
То змейкой, свернувшись клубком,
У самого сердца колдует,
То целые дни голубком
На белом окошке воркует,
То в инее ярком блеснёт,
Почудится в дреме левкоя...
Но верно и тайно ведёт
От радости и от покоя.
Умеет так сладко рыдать
В молитве тоскующей скрипки,
И страшно её угадать
В ещё незнакомой улыбке.
1911
Кохання
То змійкою ляже воно
Коло серця і ллє чарування,
То голубочкою на вікно
Біле сяде й веде воркотання.
То паморозь ним сяйне,
Чи дрімотний левкой шле видіння...
Воно певно і потай жене
І від спокою, і від радіння.
Журба його вміло п'янка,
Як з ним скрипки плач піднесеться,
Його угадати - зляка,
Як ним ще незнане всміхнеться.
Переклад 14.09.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750720
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.09.2017
ON MONSIEUR’S DEPARTURE
by Elizabeth I, Queen of England
I grieve and dare not show my discontent;
I love, and yet am forced to seem to hate;
I do, yet dare not say I ever meant;
I seem stark mute, but inwardly do prate.
I am, and not; I freeze and yet am burned,
Since from myself another self I turned.
My care is like my shadow in the sun —
Follows me flying, flies when I pursue it,
Stands, and lies by me, doth what I have done;
His too familiar care doth make me rue it.
No means I find to rid him from my breast,
Till by the end of things it be supprest.
Some gentler passion slide into my mind,
For I am soft, and made of melting snow;
Or be more cruel, Love, and so be kind.
Let me or float or sink, be high or low;
Or let me live with some more sweet content,
Or die, and so forget what love e’er meant.
1582
Мій український переклад:
Єлизавета Тюдор – на від’їзд французького принца
Сумую в серці і сміюсь назовні,
Люблю, але ненависть удаю,
Що зроблено – в тім не зізнаюсь вповні,
Мовчу, хоч ледь себе не видаю.
Я і не я, і мерзну, і згораю…
Так треба, і себе я іншу граю.
Недолю маю я, як тінь мою:
Женеться, а звернусь – мерщій тікати;
Не полиша, повторить, що зроблю…
За приязнь цю я ладна нарікати.
Хотіла б я забути – як забути?
Лиш смерть сильніша від моєї скрути.
Де б лагідну любов мені знайти? –
Душа м’яка, і, наче сніг, розтане…
Як ні, мене згубити – то спасти:
Все чи ніщо мою загоїть рану.
Любове, дай мені без муки жити
Чи в темряві забути, як любити.
Переклад 14.05. 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749691
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2017
John Wilmot, Earl of Rochester (1647 -1680)
Love and Life (A S O N G)
ALL my past Life is mine no more,
The flying Hours are gone,
Like transitory Dreams giv’n o’er,
Whose Images are kept in store,
By Memory alone.
Whatever is to come is not,
How can it then be mine?
The present Moment’s all my Lot,
And that as fast as it is got,
Phillis is only thine.
Then talk not of Inconstancy,
False Hearts and broken Vows;
If I by Miracle can be,
This long-liv’d Minute true to thee,
It’s all that Heav’n allows.
Джон Вілмот, граф Рочестер (1647 -1680)
Любов і життя (пісня)
Минуле — статки, що пішли.
Години не стоять,
А плинуть, як зрадливі сни,
В сучасному — лиш тінь вони,
Що згадці зберігать.
Іще немає майбуття,
Як панувать над ним?
Насправді «зараз» — все життя,
І, як його господар — я,
То буде хай твоїм.
Тож, що обіт мій нетривкий,
Не здумай дорікнуть,
Як дивний присуд вже такий,
Що мить, і всю, я вірний твій —
Не може більше буть.
Переклад 12.07.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746431
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.08.2017
[i]Спрашивает Сон Дремоту: где мы будем ночевать?
Колыбельная
[/i]
Где мы будем ночевать?
Перед сном — что вспоминать?
Яркие листки мечты,
Взгляды первой красоты.
Для надежды тяжкий труд,
Что обыденным зовут.
За садами теплый дом
Или дом, что взят огнем.
Над дорогой точки свет,
Еле видный нужный след.
Уставания часы,
Тень, где близко ждут весы.
В ночь войти — где ночевать?
Перед сном — что вспоминать?
07.07.2017
Иллюстрация Валентины Мельниченко к колыбельной, из которой - эпиграф.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746266
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.08.2017
Июль и август
Войти в июль — и оказаться в лете,
А в августе — с ним медленно прощаться.
Соседи это в месяцев совете,
Но разные по положенью братцы.
Прекращены июньские заботы,
Другие есть, но отдых с ними рядом.
Стоишь на смотровой площадке года,
Присваиваешь ширь ленивым взглядом.
А август — спуск: тот вид вначале близко,
Но принимаешь, что не обернешься.
Уходишь с высоты, а будешь низко —
С картиной, сверху виденной, сольешься.
02.08.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746115
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.08.2017
Летняя гроза
Зову грозу я, как глоток воды,
Как возглас прекращения беды.
Вошла она — и слух берет свое:
Блеснувшее волнение проходит
И в долгий дождь обычный переходит
Шумливое величие ее.
28.07.2017
Грозу зовут — не разрушений ждут,
Но к лучшему желают измененья,
Чтоб наказания и награжденья
Вершил хоть и суровый, честный суд.
Но к ждущим и другим она придет —
Не разделяя, больше даст, чем просят:
Она напиться даст и боль приносит,
Что шлет — то не по меркам раздает.
Она краса, она и отвращенье,
Спасение и грубое решенье.
И, утомившись резкостью такой,
Тишь прошлую припомнить нежно рады…
Но засуху не вспоминать с отрадой —
Пожалуй, лишь как время пред грозой.
29.07.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745142
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.08.2017
Завершення. Початок [url="http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744244"]тут[/url]
Скоро вже по всій країні розлетілась звістка,
Що у лісі темнім хлопець народив хлопчиська.
І до двору короля хутенько долетіла.
Королеві диво те побачить закортіло.
При дворі Артур Відважний з новини сміявся:
«Хтось нашкодив та, гадаю, далеко убрався».
Лук і стріли — королю та коника сідлати:
— Хочу їхати до лісу, диво краще взнати.
І Артур зібрався їхать, в лісі погуляти:
— Зник служник мій молоденький, думаю шукати.
В тому лісі полюванням разом розважались,
Аж надвечір до печери Робіна дістались.
Подививсь король уважно й каже до Артура:
— Глянь-но: чи не твій служник стоїть там біля дуба?
Засурмив Артур у ріг свій, і Віллі Миленький
На той поклик гучний, ясний з’явився жвавенько.
— Винуваті малі гроші чи слово нечемне?
Що тобі зробилось, Віллі, що пішов від мене?
— Пане добрий, ти такий, що кращому не бути.
Та покликав братик мій, я й мав сюди прибути.
А король звернувсь до Віллі: — Кажи, красний хлопче,
Що в печері біля дуба — те я знати хочу.
— Мій володарю, сказать не можу, не питайте,
І, щоб лиха не було, печеру оминайте.
— Мовчи, служнику нахабний, бо не заборониш.
Увійду, і будь, що буде, ти не перешкодиш.
Іде король до печери, не затримать більше,
Бачить: там Лілея Біла синочка колише.
Каже в захваті король: — Оце дива, одначе!
Думав я, тут лісовик, але красуню бачу!
Троянда Червона тоді впала на коліна:
— Не гнівайся, володарю, все тобі повім я!
В домі батька знатного зростали ми, допоки
Нам життя не попсувала мачуха жорстока.
Та вона ще двох синів своїх прекрасних мала,
А сини клялись, що нас двох щиро покохали…
По словах цих вигукнув Артур Відважний радо:
— Мій володарю, це ж мила Червона Троянда!
Тоді Робін з полювання з оленем вертався.
Короля в печері бачить — і назад подався.
Взяв король його за руку, мовить: — Не лякайся!
Лісове життя покинь і до двору збирайся!
Взяв він хлопчика малого на своє коліно:
— Як зростеш — то будеш ти мій лучник неодмінно!
Надіслав король дарунки, одягли красуні
Пояси із золота та й на зелені сукні.
Як коханих тих дві пари в церкві повінчали,
По землі щасливі дзвони далеко лунали.
А Троянда до сестри зі сміхом промовляла:
— Бачила б нас мачуха, то щоб вона казала?
Переказ 26-27.07.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2017
[url="http://www.sacred-texts.com/neu/eng/child/ch103.htm"]Оригінал[/url] (переказано перший варіант тексту)
Жили Троянда Червона та Лілея Біла —
Дві сестри, що мачуха їх сильно не злюбила.
Мала двох вона синів, двох парубків вродливих,
Що взяли б за себе радо тих сестер нерідних.
Артур-брат Троянду серцем відданим кохає,
Робін-брат Лілею за свою єдину має.
Як сестриці для братів співають у світлиці,
В краї батьковім немає веселіше місця.
Та мачуха заздрісна їх пошепки клянеться:
«Пригадають ще нескоро, як пісня ведеться! »
— Ходи сюди, старший сину, щось маю сказати:
Сумно мені, що за море мусиш відпливати.
— Не сумуйте, моя мати, така в мене доля.
З Трояндою будьте добрі, як були зі мною.
— Помовч, сину: вуст її тобі вже не торкатись,
Навіть коли твоє серце має розірватись.
Ходи сюди, менший сину, щось маю сказати:
Сумно мені, що далеко мусиш вирушати.
— Я корюся, моя мати, така в мене доля.
З Лілеєю будьте ніжні, як були зі мною.
— Облиш, сину: вуст жаданих тобі не торкатись,
Навіть коли серце з туги має розірватись.
Сестри сміх гучний забули через те прощання,
Завели вони тихеньке жалісне співання.
Близько мачуха стоїть, підслухать вона хоче,
Чи не буде ще якісь в них вигадок дівочих.
Каже стиха до Троянди Лілея та Біла:
«Ходім, сестро, з дому інде! Тут жити несила».
Височенько сукні зелені підрізали,
Коротенько коси золоті обтяли,
Наче юнаки гарненькі, вони стали,
Та й пішли до церкви, імена міняли.
Одна сестра назвалася Віллі, ще й Миленьким,
Інша сестра назвалася Роджером Кругленьким.
І домовились тоді: як тричі ріг заграє,
Так негайно до сестри сестра прибути має.
До палацу короля пішов Віллі Миленький,
Щоб і їй туди пристати, де її любенький.
І до лісу темного пішов Роджер Кругленький:
Десь у лісі-бо Смаглявий Робін є, серденько.
Бачить вона в лісі: Робін, що ватагу має,
Величезним каменем печеру зачиняє.
Притулилася до дуба та гукнула дзвінко.
Здивувавсь Смаглявий Робін: «Та до нас йде жінка!»
— Знаєш вустонька мої та кучері найм’якші?
Білі грудоньки, що досі голими не бачив?»
— Їх не знаю, бо не бачив. Та в твоїй коморі
Той, хто зайде й буде гостем, знайде жінку скоро.
— Як увійдеш до комори й зрадник будеш підлий,
Так тебе належно вразить меч оцей мій вірний.
— До комори увійду я, там списа залишу,
А як вразиш, то відплату матимеш не гіршу.
Іще нічка не спливла, комора відчинилась,
Ще до сонечка життя хлопчини зародилось.
Час уже надходить жінці в лісі народити.
Хоче вона собі в поміч жінку запросити.
Каже їй смаглявий Робін: — Я тобі підмога.
Що то жінка зробить, що не зміг би я такого?
— І сама не бачила я, й мати не казали,
Щоб паням, та лицарі в пологах помагали.
Та я маю братика в замку королівськім.
Тричі в ріг цей просурми — нехай він буде близько.
— Як на світі є такий, що більш від мене любиш,
То сама у ріг сурми: без мене кликать будеш.
Тричі голос рогу в лісі лунав, розспівався,
Та й Миленький Віллі до печери їх примчався.
Стрів його Смаглявий Робін, від ревнощів палає:
— Хто чужий сюди прийшов, зі мною битись має!
Між собою вони бились, поки сонце сіло,
Кров Червоної Троянди землю окропила.
Притулилась до стіни: — Та досить вже, молодче!
Схаменись, бо ти пролив панянки кров дівочу.
Відскакнув він далеченько: — Що ж тепер робити?
Не хотів ніколи я жіночу кров пролити.
Клятва, і сувора, те мені заборонила,
Пам’ять про прекрасну дівчину, Лілею Білу.
Посміхнулася Лілея: — Клявся ти погано.
Майже рік жили, й не взнав ти - я ж твоя кохана…
(Казка довга, тому завершення буде завтра)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744244
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2017
Вы очаровались тоже
Ей, купчихой той пригожей.
И поете славно сами
За поэтов голосами:
«Вот меж городов — виденье,
Авантюр и грез творенье.
Для изгнанников здесь пристань,
Муза странникам речистым.
Хоть и смолкла силы поступь,
Но легенд и песен — россыпь.
Восхищения невеста
Слишком знаменита — честно.»
Вы, ее увидев тоже,
Захотели быть построже.
И брутальными словами
Отзываетесь о даме:
«Изощренная кокетка
Знает торг: за взгляд — монетка.
Дряхлость, что красу, сбывает,
Дурит, топит, обирает.
Выжига старинной хватки
Рада высказать остатки.
Слишком топтано здесь место…
Судим не предвзято — честно!»
Мы ее открыли тоже:
День проплавали, как можем.
И вблизи святого Марка
Веселились мы, узнав
Труффальдино — патриарха
Презапутанных забав.
Признавался нам приятель:
«Жулик я, и я — мечтатель.
Смехом сватаю удачу,
Слезы от злорадных прячу.
Ипохондриков врачую,
Фрукты чудные ворую.
Прыгну, легкий, там, где тяжко…
Прочной я сродни стекляшке.
Станешь ловким, если должно
Там цвести, где выжить сложно.
Я и выживаю — разный,
Неподвластный роли ясной.
Так дивитесь мне, друзья:
Плутня — я и песня — я!»
26-27.06.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744222
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 31.07.2017
Музична п'єса П.І. Чаковського, для якої написані слова - слухати:
[youtube]https://youtu.be/A1AaRsmTckU[/youtube]
Варіант українською мовою:
Я у каналі часу теж — одне весло, ходи, весло, працюй, весло.
Про те співаю, що в минуле відійшло, вже відійшло, так, відійшло,
Але з душі і серця не пішло.
Я молодий був, розважать дівчат умів, так, я умів, авжеж, умів,
І тішив багатьох, проте одну любив, її любив, завжди любив.
Та що згадать? Її любов я загубив.
Немало бачив я від ранків до ночей, я до ночей, глухих ночей,
Та, як забудусь, бачу блиск її очей, отих очей, ясних очей.
І хвилі не змивають спогад цей…
А ось палац, де нове свято,
І мабуть що красунь багато…
Будуть ігри та залицяння,
І хтось стріне своє кохання.
Радіть, любить, щаслива мить,
Її лови, так — тепер живи, в цей час живи.
Коли ти встиг, ти жити вмів, та після, після…
Мені лишився спогад…
Скарб віднайти — іще його не зберігать, що важко взять, складніш тримать.
Мій сум годиться випадкових розважать, комусь — зітхать, себе впізнать…
Щоб зрозуміти добре, треба знать.
Буває, хвиля підіймається одна, іще одна, за ній — одна,
І з хвилі наче посміхається вона, і знов вона, також вона,
Лице кохане не поглине тьма.
Я у каналі часу — лиш одне весло, іще весло, я — лиш весло.
І біль, і радощі із часом принесло, так, принесло, все принесло,
Так не пусте моє життя було.
26.06. 2017
Варіант російською мовою:
В канале времени и я — одно весло, ходи, весло, трудись, весло.
Пою о том, что для меня уже прошло, навек прошло, увы, прошло,
Но из души и сердца не ушло.
И я был молод и девицам славно льстил, да, молод был, удал я был,
Шутил со многими, но лишь одну любил, ее любил, всегда любил…
Что вспоминать? Ведь я любви не сохранил.
Немало видывал с рассвета дотемна, я дотемна, да, ночь темна,
Но лишь забудусь, пред глазами все она, опять она, одна она.
И эту память не берет волна…
А вот дворец, где опять праздник,
Красоток столько, небось, разных.
Пойдут игра, танцы, проказы,
И кто-то встретит любовь, ласку.
И блеск, и пляс, счастливый час,
Его ловить, так — не медля, жить, сейчас же жить.
Когда успел, ты жить умел, но после, после…
Мне вспоминать осталось…
Владеть сокровищем не значит — сохранять, что трудно взять, легко терять.
Своей печалью мне случайных развлекать, иным — вздыхать, себя узнать …
Чего не пережил, - и не понять.
Воображаю я, бывает, что в волне, одной волне, другой волне,
Лицо любимое смеется снова мне, все так же мне, как прежде, мне,
И не стареет до сих пор оно во тьме.
В канале времени я — лишь одно весло, еще весло, я — лишь весло.
Боль, как и радости, мне время принесло, да, принесло, все принесло,
Так не впустую мне прожить дало.
13-14.06.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2017
Віршик присвячується ілюстраторові улюбленої української книжки мого дитинства.
Пам’яті ілюстратора Валентини Мельниченко
Світить на сторінці,
Наче посміх - зірці,
Дерево високе,
Де пісні не мовкнуть...
Котик у яскраві
Вбрався шаровари,
А кокетка-киця
Пішла до криниці.
Іще котик чорний
В небі вечоровім
Водить срібний човен.
Снів-рибинок низку
Шле він у колиску.
У журавки-серця
Згадок два відерця
Про світ, що тримає,
Де, якщо сідає
Гуля на воротях —
То краля в чоботях.
Із соломи лялька —
Прабабусі згадка.
Мешканців багато
У мріях, мов в шатах,
В тісній рукавичці —
Книжці-чарівниці.
29.06.2017
Додано фрагмент обкладинки однієї з книжок, про ілюстрації до яких (переважно до цієї) йдеться у віршику. :-)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2017
Народний мотив
Кіт по вишитому ходить,
Володінню огляд робить.
Основний у колисковій,
Пан в ній, хоч не безумовний.
Маєш, котку чарівний,
Грай в клубочок немалий!
Розмотай далеко нитку,
До новинки з оповідки,
Стогонів тяжких, що крають,
Дзвонів предзвінких, що грають,
Жвавого весни струмка,
Раптом влучного рядка,
Плачу, співу, жартування,
І зітхань, і залицяння,
Пташки з глини, ще й з малюнком,
І тарілки з візерунком,
І степів, де бій гуде
І лісів, де діва йде...
Як побільше розмотаєш,
То й подовше пригадаєш
Плин віків як слова плин...
Хитрий кіт, заснув вже він.
02.06.2017
Це був власний український переспів власного вірша, раніше написаного російською. [url="http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734739"]Перший варіант ось [/url].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736308
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2017
Народный мотив
Кот по вышивке гуляет,
Край-владенье озирает.
Главный житель колыбельной,
Пан здесь, хоть не безраздельный.
На, загадочный коток,
Поиграй в большой клубок!
Размотай-ка нитку в дали —
К новым сказкам от преданий,
От тяжелых жалоб, стонов,
От презвонких перезвонов,
Весен, что повеселят,
Строк, словца случайно в лад,
Плача, пенья, прибауток,
Вздохов любящих и шуток,
Птички — глиняной поделки
И украшенной тарелки,
И степей, где битвы стяг,
И лесов, где девы шаг…
Размотай клубок побольше —
Вспоминать я буду дольше
Ход веков, как речи ход…
Только спит уж хитрый кот.
16.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734739
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.05.2017
[b]Три дочки[/b]
[i]Моравська народна балада[/i]
Один батько три дочки мав,
всіх їх заміж віддавав.
Як найстаршу віддавав,
триста талярів їй давав.
«Маєш віно, дочко мила,
щоб старого пригостила».
«Вас ніколи не забуду,
на руках носити буду».
А як другу віддавав,
двісті талярів їй давав.
«Як не здужаю робити,
зможеш батька прихистити».
Час найменшу віддавати –
нема чого з нею дати.
«Будь щаслива, дочко мила!
Ти б старого прихистила?»
«Батечку, Вас не забуду,
Повік донькою Вам буду».
Семи років не минуло –
батька неміч огорнула.
До старшої він завітав,
Капелюха на ганку знімав.
«Вже не можу працювати –
будеш батька годувати?»
Вона до нього виходила,
Стару мотузку виносила.
«Як не можете робити,
маєте житття скінчити».
Узяв батько ціпок, геть подався,
до другої дочки добрався.
«Будеш мене годувати –
вже несила працювати?»
Вона до нього виходила,
стару торбу виносила.
«Як несила Вам робити,
мусите іти просити».
Узяв батько ціпок, зажурився:
«Ось якої, старий, я дожився!»
Узяв ціпок, геть попрямував:
хоч і сором, найменшу відвідати мав.
«Донечко моя, старий я зробився,
Чи не маєш хлібця кусень,щоб наївся?»
«Здоровенькі були, любий батечку,
Здоровенькі були, сивий голубочку!»
Вона до нього виходила,
Білу паляницю виносила.
«Будете тут віку доживати,
Діток моїх малих колисати».
«Донечко моя ти мила,
Як потішити ти вміла!
Я ж тебе малу найбільш карав,
Віна тобі зовсім не давав,
Лиш від тебе повагу дістав!
«Досить віна мені давали,
Як малу мене Ви карали,
Страх Божий до серця вселяли».
Переклад 01 – 02. 05. 2015
Оригінал:
Tři dcery
Moravská lidová balada
Měl tatíček, měl tři dcery,
všechny se mu provdat měly.
Nejstarší jak dceru vdával,
tři sta tolarů s ní dával.
«Tu máš moje dcerko milá,
bys mě v stáří obživila.»
«Však vám toho nezabudu,
na rukou vás nosit budu.»
A jak druhou dceru vdával,
dvě stě tolarů s ní dával:
«Až nebudu robit moci,
přispěješ mi ku pomoci ?»
«Však vám toho nezabudu,
do smrti vás chovat budu».
Když tu nejmladší měl vdáti,
neměl jí už čeho dáti:
«Zdaliž i ty dcero milá,
v stáří bys mě pohostila?»
«Tatíčku vás nezabudu,
vždycky vaší dcerou budu.»
Neminulo sedm roků,
šel tatíček v slabém kroku.
A šel k první milé dceři,
klobouk sňal u jejích dveří:
«Nemohu již pracovati,
chceš-li, dcero, stravy přáti?»
Ona do komůrky vešla,
starý provaz odtad nesla:
«Když dělati nemůžete,
oběsit se někam jděte.»
Hůlečku vzal a šel z dveří,
k prostřední své milé dceři:
«Budeš-li mne ty chovati,
když už nemohu dělati ?»
Ona do komůrky vešla,
starý sotorek mu nesla:
«Když Vám nelze pracovati,
jděte chleba vyžebrati.»
Hůlečku vzal, pozaplakal:
«Jakých jsem to časů dočkal!»
Hůlečku vzal a šel z dveří,
samý strach k té třetí dceři:
«Dcero, stár jsem, všeho třeba,
dáš-li pak mi kousek chleba
«Vítám vás milý tatíčku,
vítám, sivý holoubečku!»
A hned do komůrky vešla,
bílý koláč otci nesla:
«Do smrti tu zůstávejte,
děti mé mi kolíbejte !»
«Dcerko, dcerko moje milá,
jak jsi ty mě potěšila!
Nejvíc jsem tě trestal z mala,
věna jsi ty nedostala,
jedinás mne uvítala!»
«Dosti jste mi věna dali,
že jste zmlada trestávali,
v bázni boží vychovali.»
Джерело тексту: Л.І. Даниленко. Чеська мова. Підручник – Київ «Довіра», 2007 – С. 231 – 232. В Інтернеті зустрічається також.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734601
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.05.2017
Два своих стишка, написанных ранее по поводу 100-летия бабушки и дедушки. Я подумала, что сегодня есть повод их показать.
(Вірші українською ще обов'язково будуть).
Бабушке
Прошел обед — и спать велят ребенку.
Кто знает выдумку еще скучнее?
Восстанет непоседа и не только:
День светит, отдохнуть бы веселее!
Я — тот ребенок, и не засыпаю:
Ворчу, и ссорюсь, и верчусь на месте,
И бабушка, терпенье собирая,
На помощь сну припоминает песню.
Что песня старая, она не знает:
Та жизнь сейчас имеет продолженье.
Солдат-прохожий девушку встречает,
И вальс заводит бережно круженье.
За щелкой штор еще день ходит ясен,
Не опускаясь на ступеньку в вечер;
Идет рассказ, любим и не напрасен,
Где нет имен, но есть мгновенье встречи.
Я не слова в нем помню, а звучанье,
Умеющее так не забываться,
Как может стрелка тонкого сиянья
Заставить темноту чуть-чуть разжаться.
Тех танцевавших ждет разъединенье,
А может, встреча, чтоб опять кружиться.
Но песни луч пройдет через забвенье,
Хоть отдалиться даст — не заблудиться.
01 — 02.06.2016
К 100-летию деда
Дед мой, дедушка, где ты хаживал!
Сколько горестей перехаживал!
Говорил, что в школе стишок сложил,
Что умрешь в слезах, им наворожил…
Не тебе бы плакать, веселому,
Но пошел твой путь не по-твоему.
Молодой, ходил огневой стеной,
Что зовут Второй мировой войной.
Не сожгло тебя, ты домой пришел,
В лживых людях зло хитрое нашел.
Дед, дедуля мой, где ты хаживал!
Хвалят гладеньких, ты не сглаживал…
Маленькой была, ты читал мне вслух, —
Вышли времена, мне остался друг,
Сад себе развел, в нем трудился ты,
Пышен цвет в саду, хороши плоды…
Упокоен нынче в сырой земле,
Золотой венок лег на голове,
На фуражке золото-ободок —
За дела заслуженный твой венок.
Честным, стойким был ты полковником,
Стал в садах у Бога садовником.
Будь здоров твой сад, как и честь — навек,
Мой гвардеец-дед, храбрый человек!
11.08.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732626
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.05.2017
Подражание воришке Вийону
Я знаю: к сладости прилипнет гадость,
А щеголи от тряпок без ума;
Несчастных знаю я былую радость
И яблоню, что яблочко дала.
По листику я дерево узнаю
И дождик предскажу по небесам.
Довольных и страдальцев угадаю,
Одно лишь тайна для меня: я сам.
По вороту узнаю я костюмчик,
По юбочке узнаю, что под ней;
Мне выдаст барыню ее голубчик,
И барина предаст паж у дверей.
Певца узнаю, коль поет — не воет,
И дурня: лесть — что пряник дуракам;
Глоток вина мне год его откроет.
Одно лишь тайна для меня: я сам.
Лошадку отличаю я от мула
И знаю, как им тяжести таскать;
Девчонку знаю я, что обманула,
И знаю, как, все выиграв, проиграть.
Учен я, и науки знаю тоже.
Немногое открыто мудрецам,
Но знаю: вольнодумным быть негоже…
Одно лишь тайна для меня: я сам.
И вы, сударик, слишком мне известны,
Немудрено мне подступиться к вам;
Я знаю: смерть всех оберет нечестно…
Одно лишь тайна для меня: я сам.
Пересказ 27.10.2015
Оригинал:
Ballade des menus propos
Je connois bien mouches en lait,
Je connois à la robe l’homme,
Je connois le beau temps du laid,
Je connois au pommier la pomme,
Je connois l’arbre à voir la gomme,
Je connois quand tout est de mêmes,
Je connois qui besogne ou chomme,
Je connois tout, fors que moi-mêmes.
Je connois pourpoint au collet,
Je connois le moine à la gonne,
Je connois le maître au valet,
Je connois au voile la nonne,
Je connois quand pipeur jargonne,
Je connois fous nourris de crèmes,
Je connois le vin à la tonne,
Je connois tout, fors que moi-mêmes.
Je connois cheval et mulet,
Je connois leur charge et leur somme,
Je connois Biatris et Belet,
Je connois jet qui nombre et somme,
Je connois vision et somme,
Je connois la faute des Boemes,
Je connois le pouvoir de Rome,
Je connois tout, fors que moi-mêmes.
Prince, je connois tout en somme,
Je connois coulourés et blêmes,
Je connois mort qui tout consomme,
Je connois tout, fors que moi-mêmes.
Анти-правды
Никто не угостит, как тетка- голод,
А помощь лучшую доставит враг;
Тепло тот знает, кто изведал холод;
Слепец в надежных ходит сторожах;
Предавший нас услугу нам окажет;
Известны трусы храбростью своей;
Сильнее дружбы ненависть повяжет,
А всех мудрей — влюбленный дуралей.
Сын незаконный горд своим рожденьем,
И как герой разбойник знаменит.
Печален тот, чей смех звучит последним;
Кто спустит все в игре, тот победит.
Любви красивых слов искать не надо;
Лишь знав потери, слушаешь людей;
Верней всего пойдут к лгуну за правдой,
А всех мудрей — влюбленный дуралей.
Жизнь, полная трудов, - то лучший отдых;
Кто нас толкнул — тот подал руку нам;
Сплошная фальш — предмет похвал неложных;
Здоров, кто ждет отбытья к праотцам;
Бесчестный защищает честь, конечно;
Коль в гневе кто, так мысль его острей;
Изменщица ласкать вас будет нежно,
А всех мудрей — влюбленный дуралей.
Не думайте, что я учу вас ложно:
Без горького спасти больного — сложно;
В стихах услышать правду только можно.
Добро и зло мешаются, ей-ей!
Гармонию нам слушать невозможно,
А всех мудрей — влюбленный дуралей.
Пересказ 28.19.2015
Оригинал:
Ballade des contre-vérités
Il n’est soin que quand on a faim
Ne service que d’ennemi,
Ne mâcher qu’un botel de fain,
Ne fort guet que d’homme endormi,
Ne clémence que félonie,
N’assurance que de peureux,
Ne foi que d’homme qui renie,
Ne bien conseillé qu’amoureux.
Il n’est engendrement qu’en boin
Ne bon bruit que d’homme banni,
Ne ris qu’après un coup de poing,
Ne lotz que dettes mettre en ni,
Ne vraie amour qu’en flatterie,
N’encontre que de malheureux,
Ne vrai rapport que menterie,
Ne bien conseillé qu’amoureux.
Ne tel repos que vivre en soin,
N’honneur porter que dire : » Fi ! «,
Ne soi vanter que de faux coin,
Ne santé que d’homme bouffi,
Ne haut vouloir que couardie,
Ne conseil que de furieux,
Ne douceur qu’en femme étourdie,
Ne bien conseillé qu’amoureux.
Voulez-vous que verté vous dire ?
Il n’est jouer qu’en maladie,
Lettre vraie qu’en tragédie,
Lâche homme que chevalereux,
Orrible son que mélodie,
Ne bien conseillé qu’amoureux.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731436
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 01.05.2017
Хорошо бы было с плеч время сбросить…
Пусть у ротозеев вниманья просит.
Воли бы, без прошлых злодейств, просчетов!
От своих, чужих вряд ли волен кто-то.
Коль хранить свершенья — оно отнимет,
Снова создавать — на разлом все примет.
Cтали бы эпохи жестокой сказкой:
Занимая бы, не держали вязко.
Но в тебе они: «пусть», да не отпустят
И назначат срок пережиться грусти.
Будут злить, живить и мягчить обличья —
Проверять, отступишь ли в безразличье.
03.- 05.01.2017
Я хватаюсь за время, чужое, прошедшее время,
Словно ищет пробиться в земле безнадежное семя.
Для чего я себя убеждаю, что там есть опора,
Зная: прочность ее с измененьем не выдержит спора?
Я ищу в себе времени часть, что казалась спокойной,
Чтоб она помогла в настоящем стерпеть то, что больно.
24.01.2017
Не стоит старость представлять старухой,
А юность — размечтавшейся девчонкой,
И зрелость — тяжелеющей матроной:
Так слишком общее заметим только.
Девчонки есть, чуть не с рожденья стары,
Матрона — та в душе девчонку держит,
И юность в сердце старом не угасла —
Закон всеобщий применяют реже.
Жизнь в цель летит ли, по дороге ль кружит,
Их три лица она соединяет.
Делить их резко, может, и не нужно —
Троих единый путь заметней станет.
24.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731263
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 30.04.2017
Ще три сонети Списотрусові.
Переклади носять характер переказів, деякі образи оригіналу в них змінено.
Sonnet 66
Tired with all these, for restful death I cry,
As to behold desert a beggar born,
And needy nothing trimm'd in jollity,
And purest faith unhappily forsworn,
And gilded honour shamefully misplac'd,
And maiden virtue rudely strumpeted,
And right perfection wrongfully disgrac'd,
And strength by limping sway disabled
And art made tongue-tied by authority,
And folly--doctor-like--controlling skill,
And simple truth miscall'd simplicity,
And captive good attending captain ill:
Tir'd with all these, from these would I be gone,
Save that, to die, I leave my love alone.
66
Чому я ще живий, хотів би знати?
Занадто з того радості мені:
Негідник завше звик розкошувати,
А гідний крихти підбира на дні.
Сплюндрують цноту і знекровлять силу,
Невіглас істини поставить сторч,
Облесник — будеш геній прозорливий,
А чесний — будеш дурник, то помовч!
Митець те творить, що влаштує владу,
Мовчить розумник — гірше б не було!
І Злу лихому, як своєму пану,
Охоче прислуговує Добро.
Обрав би я ‘не бути’, достеменно,
Але — любове, як же ти без мене?
Переклад 9 січня 2013 р.
Sonnet 90
Then hate me when thou wilt; if ever, now;
Now, while the world is bent my deeds to cross,
Join with the spite of fortune, make me bow,
And do not drop in for an after-loss:
Ah! do not, when my heart hath 'scap'd this sorrow,
Come in the rearward of a conquer'd woe;
Give not a windy night a rainy morrow,
To linger out a purpos'd overthrow.
If thou wilt leave me, do not leave me last,
When other petty griefs have done their spite,
But in the onset come: so shall I taste
At first the very worst of fortune's might;
And other strains of woe, which now seem woe,
Compar'd with loss of thee, will not seem so.
90
Женеш мене — жени, то тілько зараз:
Здається, проти мене встав весь світ,
До більшості ти можеш приєднатись,
Не готувати ще наступних бід.
Як я цю скруту врешті подолаю,
Засади на моїм шляху не став:
Не треба несподіваних ударів,
Щоб я, хитаючись, таки упав.
Не відкладай насамкінець розриву,
Коли втомлюся від негод дрібних.
Скажи тепер, що я тобі обридлий, —
То враз відчую я найбільше з лих.
Я витримаю всі тепер утрати:
Тебе я втратив — ще чого чекати?
Переклад 12 січня 2013 р.
Sonnet 102
My love is strengthen'd, though more weak in seeming;
I love not less, though less the show appear;
That love is merchandiz'd, whose rich esteeming,
The owner's tongue doth publish every where.
Our love was new, and then but in the spring,
When I was wont to greet it with my lays;
As Philomel in summer's front doth sing,
And stops her pipe in growth of riper days:
Not that the summer is less pleasant now
Than when her mournful hymns did hush the night,
But that wild music burthens every bough,
And sweets grown common lose their dear delight.
Therefore like her, I sometime hold my tongue:
Because I would not dull you with my song.
102
Люблю тебе і буду ще любити,
Та не кричатиму про це здаля.
Не щирий друг, а торгівець неситий
Любов-коштовність надто вихваля.
Спочатку нам були пісні і вірші,
Ми, як весні, раділи новизні.
Так соловейко червень співом тішить,
Але мовчить у зрілі літні дні.
Прекрасне літо і таким зосталось,
Хоча вже стихнув соловейків свист.
Як забагато музики — то галас,
А забагато ласого — мов піст.
І я тепер мовчатиму навмисне:
Не хочу, щоб набридла моя пісня.
Переклад 12 січня 2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730518
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2017
(Деякі) «Сонети Списотрусові до «темної пані» з моїми українськими перекладами
Some Shake-Speare’s Sonnets of the «Dark Lady» group in my Ukrainian translation
Ви теж його перекладали, англійського національного поета Списотруса Вільгельма Івановича (:-). Або переспівували його мотиви. Тому я дуже прошу пробачити мені, що деякі перекладацькі рішення, можливо, співпадають з вашими або з іншими, які знаєте ви, але не знаю я, а також те, що деякі переклади носять досить вільний характер. Ці сонети перекладала сила-силенна обдарованих людей, а оригінал є визначальним, тому, мабуть, кількість вдалих варіантів перекладу таки обмежена. Але якщо комусь необхідно причепитися до пана Списотруса (в даному випадку - мені), то, можливо, це немарно.
Врешті, це пан Списотрус взявся навчати мене перекладати вірші українською.
Sonnet 127
In the old age black was not counted fair,
Or if it were, it bore not beauty’s name.
But now is black beauty’s successive heir,
And beauty slandered with a bastard shame.
For since each hand hath put on nature’s pow’r,
Fairing the foul with art’s false borrowed face,
Sweet beauty hath no name, no holy bow’r,
But is profaned, if not lives in disgrace.
Therefore my mistress’ eyes are raven black,
Her eyes so suited, and they mourners seem
At such who, not born fair, no beauty lack,
Sland’ring creation with a false esteem.
Yet so they mourn, becoming of their woe,
That every tongue says beauty should look so.
127
Що темне може так, як світле, сяять,
Не знали у якісь часи старі.
Та темне світлому спадкує навіть,
А вроду зневажають — в цій порі.
Зробився кожен як Природа сильний:
Невірну вроду намалює враз.
Немає місця так красі правдивій:
Не впізнають або принизять в нас.
Що ворони, коханки очі чорні,
І тих прекрасних, хто красу купив,
Немов оплакують в жалобі скорбній:
Природність хибний смак занапастив.
Та вразить так виразністю сумною,
Що всі у згоді: врода є такою.
Переклад 15. 10. 2014.
Sonnet 128
How oft when thou, my music, music play’st
Upon that blessed wood whose motion sounds
With thy sweet fingers, when thou gently sway’st
The wiry concord that mine ear confounds,
Do I envy’ those jacks that nimble leap
To kiss the tender inward of thy hand,
Whilst my poor lips, which should that harvest reap,
At the wood’s boldness by thee blushing stand.
To be so tickled they would change their state
And situation with those dancing chips,
O’er whom thy fingers walk with gentle gait,
Making dead wood more blest than living lips.
Since saucy jacks so happy are in this,
Give them thy fingers, me thy lips to kiss.
128
Для мене — музика, ти ще й музична;
Дивлюсь, як граєш, і дивує те,
Як родиться гармонія незвична,
Бо пальці пестять дерево просте,
І заздрю я тим клавішам моторним, —
Встигають ніжні ручки цілувать,
Як випада губам моїм голодним
Лиш збоку роздратовано чекать …
О, з клавішами губи б обмінялись!
І цей танок щасливий був би їм,
Бо деревинкам мертвим більш дісталось
Твоєї ласки, ніж губам живим.
Нахабам любо так стрибати прудко…
Хай пальчики цілують! Дай-но губки…
Переклад 17.10.2014.
Sonnet 130
My mistress' eyes are nothing like the sun;
Coral is far more red, than her lips red:
If snow be white, why then her breasts are dun;
If hairs be wires, black wires grow on her head.
I have seen roses damask'd, red and white,
But no such roses see I in her cheeks;
And in some perfumes is there more delight
Than in the breath that from my mistress reeks.
I love to hear her speak, yet well I know
That music hath a far more pleasing sound:
I grant I never saw a goddess go,--
My mistress, when she walks, treads on the ground:
And yet by heaven, I think my love as rare,
As any she belied with false compare.
130
(Це не зовсім переклад, а радше жартівливий переспів).
Коханка зір із неба не хапає,
І сонце не бринить з її очей.
Вона дріт чорний в коси заплітає,
І трохи сірий сніг її грудей.
Троянди східні, білі та червоні,
Цвітуть не на коханчиних щоках.
І краще б нюхав я парфуми модні,
Аніж природний дух її втягав.
Коли вона щось каже, я вмліваю,
Хоча миліша музика мені.
Воліла б удавати, що літає,
Та бачу я, що ходить по землі.
Але божусь: не гірша моя мила
За тих красунь, оббреханих над силу.
Переклад 4 січня 2013 г.
Sonnet 131
Thou art as tyrannous, so as thou art,
As those whose beauties proudly make them cruel;
For well thou know’st, to my dear doting heart
Thou art the fairest and most precious jewel.
Yet in good faith some say, that thee behold,
Thy face hath not the pow’r to make love groan.
To say they err I dare not be so bold,
Although I swear it to myself alone;
And to be sure that is not false, I swear
A thousand groans but thinking on thy face;
One on another’s neck do witness bear
Thy black is fairest in my judgment’s place.
In nothing art thou black save in thy deeds,
And thence this slander, as I think, proceeds.
131
Недобра ти до мене — як і ті,
Що врода доброту у них забрала.
Напрочуд впевнена в моїм чутті,
Бо найясніша, найдорожча стала.
Думки відверті я не раз чував:
Любов стогнать примусить ти не здатна.
Що це не так — у вічі не казав,
Та заочі — те знав, що здатна надто.
Бувало, уявлю твоє лице —
Не здержу стогонів, щодалі гірших…
І свідчить зовсім явно галас цей:
Для мене стало темне найсвітлішим.
Ти чорна тільки тим, що наробила, —
Тому і наговори заслужила.
Переклад 16. 10. 2014.
Sonnet 132
Thine eyes I love, and they, as pitying me,
Knowing thy heart torment me with disdain,
Have put on black, and loving mourners be,
Looking with pretty ruth upon my pain;
And truly, not the morning sun of heav’n
Better becomes the gray cheeks of the east,
Nor that full star that ushers in the ev’n
Doth half that glory to the sober west,
As those two mourning eyes become thy face.
O let it then as well beseem thy heart
To mourn for me, since mourning doth thee grace,
And suit thy pity like in every part.
Then will I swear beauty herself is black,
And all they foul that thy complexion lack.
132
Твоїх очей мені жалоба мила:
Із серця холодом незгода в ній.
Немов любов їх вбрала співчутлива,
Щоб милий сум цей біль пом’якшив мій.
Так сонце ясне й пишне не пасує
До вранішнього сходу сірих щік,
Чи блиск зорі, що з вечора мандрує, —
До заходу, що зблякнув і принишк,
Як очі в чорнім — до твоєї вроди.
Якби печаль до серця перейшла!
Ти кращаєш від виразу скорботи,
І глибша жалість до лиця б була.
Тоді б присягся: та, що чорна, — гарна,
А інших кольорів краса — примарна.
Переклад 16. 10. 2014
Sonnet 133
Beshrew that heart that makes my heart to groan
For that deep wound it gives my friend and me;
Is’t not enough to torture me alone,
But slave to slavery my sweet’st friend must be?
Me from myself thy cruel eye hath taken,
And my next self thou harder hast engrossed;
Of him, myself, and thee I am forsaken,
A torment thrice threefold thus to be crossed.
Prison my heart in thy steel bosom’s ward,
But then my friend’s heart let my poor heart bail.
Whoe’er keeps me, let my heart be his guard;
Thou canst not then use rigor in my jail.
And yet thou wilt, for I being pent in thee,
Perforce am thine, and all that is in me.
133
Неладне будь, ти, серце — серця лихо,
За рану, що обом нам завдаєш!
Що мучусь я — то недостатня втіха,
Бо друга ще в невольники ти звеш?
Моє єство твій лютий зір принадив,
Єство найближче — глибше затягнув…
Так трьох, ким дорожив, я нині втратив,
Потрійні страсті тричі я здобув.
Та хоч моє вже серце у неволі,
За серце друга викуп дасть воно.
Де б я не був — в його я охороні
Знущання не відчую все одно.
Та спробуєш: бо, як мене тримаєш,
Його ти, як усе моє, теж маєш.
Переклад 25. 10. 2014
Sonnet 134
So now I have confessed that he is thine,
And I myself am mortgaged to thy will,
Myself I’ll forfeit, so that other mine
Thou wilt restore to be my comfort still.
But thou wilt not, nor he will not be free,
For thou art covetous, and he is kind.
He learned but surety-like to write for me,
Under that bond that him as fast doth bind.
The statute of thy beauty thou wilt take,
Thou usurer, that put’st forth all to use,
And sue a friend came debtor for my sake;
So him I lose through my unkind abuse.
Him have I lost; thou hast both him and me;
He pays the whole, and yet am I not free.
134
Його взяла ти — сумнівів не маю,
І я — застава хтивості твоїй.
Гаразд, себе я залюбки втрачаю,
Щоб друг на волю повернувся мій.
Та не відпустиш — і не дасть він згоди;
Жаднюга ти, а друг мій жалість мав:
Він поручився, я щоб мав свободу,
За борг отой, що нас обох зв’язав.
Як на закон, ти на красу пошлешся,
Лихвар неситий, справу розпочнеш
І проти друга рішення доб’єшся:
Я зловживав — його ти одбереш.
Без нього я, та ти обох придбала;
Хоч платить він, мене не відпускала.
Переклад 26. 10. 2014
Sonnet 135
Whoever hath her wish, thou hast thy 'Will,'
And 'Will' to boot, and 'Will' in over-plus;
More than enough am I that vex'd thee still,
To thy sweet will making addition thus.
Wilt thou, whose will is large and spacious,
Not once vouchsafe to hide my will in thine?
Shall will in others seem right gracious,
And in my will no fair acceptance shine?
The sea, all water, yet receives rain still,
And in abundance addeth to his store;
So thou, being rich in 'Will,' add to thy 'Will'
One will of mine, to make thy large will more.
Let no unkind 'No' fair beseechers kill;
Think all but one, and me in that one 'Will.'
135
— Один, два, три… Бажань її чимало.
Послухай, думка тут мені прийшла:
До пишного волінь твоїх загалу
Додай мене — для кращого числа.
Твоїм волінням завжди воля повна,
Тебе теж люди прагнуть досягти,
Моє ж воліннячко таке вже скромне:
Чи буду тим, кого відкинеш ти?
Навіщо б ще до моря воду лити?
Проте воно дощі вбира без меж.
І ти могла б на ‘волю’ збагатіти:
Свою вже маєш, Вілла додаєш.
Тож з волі доброї та на привіллі
Воління хай з’єднаються — у Віллі.
Переклад 10 січня 2013 р.
Sonnet 136
If thy soul check thee that I come so near,
Swear to thy blind soul that I was thy 'Will',
And will, thy soul knows, is admitted there;
Thus far for love, my love-suit, sweet, fulfil.
'Will', will fulfil the treasure of thy love,
Ay, fill it full with wills, and my will one.
In things of great receipt with ease we prove
Among a number one is reckon'd none:
Then in the number let me pass untold,
Though in thy store's account I one must be;
For nothing hold me, so it please thee hold
That nothing me, a something sweet to thee:
Make but my name thy love, and love that still,
And then thou lov'st me for my name is 'Will.'
136
Невже мене ти більше не бажаєш?
Кохана, пригадай моє ім’я:
Я знаю, що бажань доволі маєш,
З них хоч найменшим маю бути я!
Твоїх бажань заповнена скарбничка,
Тож буду я дрібничка між усіх.
Така собі нікчемна одиничка,
Плюс-мінус — ще один маленький гріх.
Та хоч один, але тобі — єдиний.
Не говори, але запам’ятай:
Кажи, що я — ніщо, як схочеш, мила,
Проте за дещо миле в серці май.
Щоб ти воліла, імені доволі:
Бо знаєш ти: я — Вілл — бажання — воля!
Переклад 06.01.2013
Sonnet 137
Thou blind fool love, what dost thou to mine eyes,
That they behold, and see not what they see?
They know what beauty is, see where it lies,
Yet what the best is take the worst to be.
If eyes corrupt by over-partial looks
Be anchored in the bay where all men ride,
Why of eyes’ falsehood hast thou forged hooks,
Whereto the judgment of my heart is tied?
Why should my heart think that a several plot
Which my heart knows the wide world’s common place?
Or mine eyes, seeing this, say this is not,
To put fair truth upon so foul a face?
In things right true my heart and eyes have erred,
And to this false plague are they now transferred.
137
Моє кохання, блазню ти безокий,
Хоч дивишся, не бачиш, не збагнеш:
Ти знаєш, що то врода є висока,
Та пред низьким уклякнути ти звеш!
Коли мій зір затьмаривсь, помилився:
Де всі гарцюють — прагну я того, —
Чого з омани зору гак зробився:
Тримає серця судження мого?
Навіщо, серце, власним звеш наділом
Ту площу, де, ти знаєш, ходять всі?
Чом зрячі очі бачити посміли
Брехні обличчя в істини красі?
І серцю, й оку правда не вподоба:
Моє кохання — то брехні хвороба.
Переклад 26. 10. 2014
Sonnet 138
When my love swears that she is made of truth
I do believe her, though I know she lies,
That she might think me some untutored youth
Unlearned in the world’s false subtleties.
Thus vainly thinking that she thinks me young,
Although she knows my days are past the best,
Simply I credit her false speaking tongue;
On both sides thus is simple truth suppressed.
But wherefore says she not she is unjust?
And wherefore say not I that I am old?
O love’s best habit is in seeming trust,
And age in love loves not t’ have years told.
Therefore I lie with her, and she with me,
And in our faults by lies we flattered be.
138
Волає мила, що така вже вірна, —
Хоч знаю, що невірно, вірю їй,
Щоб був для неї — мов юнак наївний
І недосвідчений в брехні рясній.
Даремно мрію, щоб вважала юним,
Хоч знає, що прожив вже ліпші дні,
І віру йму запевненням облудним —
Забули очевидність для брехні.
Чому ж в невірності не зізнається?
Чому у зрілості не зізнаюсь?
Любов охоче вірить в що здається
І любить, як молодшим я здаюсь.
Так любим вдвох брехати, — і лежати, —
З солодкої брехні вдвох радість мати.
Переклад 17. 10. 2014
У останніх рядках сонета обіграється однакова форма двох англійських дієслів, одне з яких означає «брехати», а інше «лежати» (тут — у розумінні «кохатися»). Тому I lie може означати і «я брешу», і «я кохаюся». Тут воно означає те і інше одночасно.
Sonnet 139
O call not me to justify the wrong
That thy unkindness lays upon my heart.
Wound me not with thine eye, but with thy tongue;
Use pow’r with pow’r, and slay me not by art.
Tell me thou lov’st elsewhere; but in my sight,
Dear heart, forbear to glance thine eye aside.
What need’st thou wound with cunning when thy might
Is more than my o’er-pressed defense can bide?
Let me excuse thee: Ah, my love well knows
Her pretty looks have been mine enemies,
And therefore from my face she turns my foes,
That they elsewhere might dart their injuries.
Yet do not so, but since I am near slain,
Kill me outr’ght with looks, and rid my pain.
139
Ти кривди не проси обґрунтувати,
Що залишає слід в душі моїй.
Не оком — словом краще біль завдати,
Вживай не хитрощі — відкритий бій.
Деінде дивишся — скажи, що любиш,
Але убік зрадливо не дивись.
Стомивсь мій опір — переможцем будеш,
Навіщо тут ще й плутні? їх зречись.
Та й виправдання маю: мила знає,
Що очі — вороги мої, тому
Їх інде воювати надсилає:
Ще рану заподіють не одну.
Облиш, проте: кінчається ця жертва.
Хай зір доб’є — звільнюсь, як буду мертвий.
Переклад 25. 10. 2014
Sonnet 140
Be wise as thou art cruel; do not press
My tongue-tied patience with too much disdain,
Lest sorrow lend me words, and words express
The manner of my pity-wanting pain.
If I might teach thee wit, better it were,
Though not to love, yet love, to tell me so,
As testy sick men, when their deaths be near,
No news but health from their physicians know.
For if I should despair, I should grow mad,
And in my madness might speak ill of thee.
Now this ill-wresting world is grown so bad,
Mad sland’rers by mad ears believed be.
That I may not be so, nor thou belied,
Bear thine eyes straight, though thy proud heart go wide.
140
Не маєш милосердя — розум май:
Все випробовуєш моє терпіння,
Воно іще мовчить, та буде край —
Заплаче вголос страдника боління.
Послухай мій урок: щоб я терпів,
Удай, що любиш, — хоч нема любові.
Так чує напівмрець від лікарів
Запевнення в рятунку і здоров’ї.
Бо з відчаю я б розум втратить міг
І з безуму тебе ще й поганьбити.
Брехню охоче приймуть на поріг:
Безумний рад безумство повторити.
Моя щоб кривда лиха не вчинила,
Утримай зір, — як серце відпустила…
Переклад 18.10. 2014.
Sonnet 141
In faith, I do not love thee with mine eyes,
For they in thee a thousand errors note;
But ’tis my heart that loves what they despise,
Who in despite of view is pleased to dote.
Nor are mine ears with thy tongue’s tune delighted,
Nor tender feeling to base touches prone,
Nor taste, nor smell, desire to be invited
To any sensual feast with thee alone.
But my five wits, nor my five senses, can
Dissuade one foolish heart from serving thee,
Who leaves unswayed the likeness of a man,
Thy proud heart’s slave and vassal wretch to be.
Only my plague thus far I count my gain,
That she that makes me sin awards me pain.
Сонет 141
Не очі причаровані тобою, —
Вони зіркі і знають, що ти є, —
Та всупереч їм сповнене любов’ю
Уперто серце незірке моє.
Твій голос вухо не могло б хвалити,
І дотик — геть брутальний для чуттів,
І смак мій учту пристрасті ділити
З тобою вдвох напевно б не хотів.
Але і розум, і чуття нездатні
Химерне серце похитнуть в бік свій,
Тому я залишаюсь безпорадний,
А серце служить гордості твоїй.
Для мене пошесть виграш означає:
З тобою гріх, від тебе й біль я маю.
Переклад 18.10.2014
Sonnet 142
Love is my sin, and thy dear virtue hate,
Hate of my sin, grounded on sinful loving.
O but with mine compare thou thine own state,
And thou shalt find it merits not reproving;
Or, if it do, not from those lips of thine,
That have profaned their scarlet ornaments
And sealed false bonds of love as oft as mine,
Robbed others’ beds’ revenues of their rents.
Be it lawful I love thee as thou lov’st those
Whom thine eyes woo as mine importune thee.
Root pity in thy heart, that when it grows,
Thy pity may deserve to pitied be.
If thou dost seek to have what thou dost hide,
By self-example mayst thou be denied.
142
Я грішний, бо люблю, ти ж чеснотлива,
Бо ти ненавидиш любові гріх.
Себе й мене зрівняй — побачиш живо,
Чи заслужив я нарікань твоїх.
Як так — хай не твої уста червоні
Клянуть, що звикли до невірних клятв.
Обидва зраджували ми в любові,
Хто право мав — той свій дохід втрачав.
Ти любиш тих, до кого зір твій лине,
Як мій — до тебе: так і я люблю.
Посій-но жалість в серці: як достигне,
Я і своєї, може, приділю.
Надати просиш, та сама шкодуєш —
Чого пошкодувала, не здобудеш.
Переклад 26. 10. 2014.
Sonnet 143
Lo, as a careful housewife runs to catch
One of her feather'd creatures broke away,
Sets down her babe, and makes all swift dispatch
In pursuit of the thing she would have stay;
Whilst her neglected child holds her in chase,
Cries to catch her whose busy care is bent
To follow that which flies before her face,
Not prizing her poor infant's discontent;
So runn'st thou after that which flies from thee,
Whilst I thy babe chase thee afar behind;
But if thou catch thy hope, turn back to me,
And play the mother's part, kiss me, be kind;
So will I pray that thou mayst have thy 'Will,'
If thou turn back and my loud crying still.
143
Глянь: матінка за півником ганяє,
Дитину залишила на землі.
Хоча маленька плаче та волає,
Та матері не чути скарг її.
Та й півник легко волі не зречеться:
Він бігає і крутиться, як зна.
Хоч близько, та до рук їй не дається,
Дитина ж бідна нудиться дарма.
Так прагнеш ти незгодне наздогнати,
Так я тужу без тебе, мов малий,
Але як схопиш мрію, будь, як мати,
І приголуб, щоб сплинув відчай мій.
Тож швидше спраглу примху ти вгамуй
І знову мені ласку подаруй.
Переклад 7-8 січня 2013 р.
Sonnet 144
Two loves I have of comfort and despair,
Which like two spirits do suggest me still:
The better angel is a man right fair,
The worser spirit a woman colour'd ill.
To win me soon to hell, my female evil,
Tempteth my better angel from my side,
And would corrupt my saint to be a devil,
Wooing his purity with her foul pride.
And whether that my angel be turn'd fiend,
Suspect I may, yet not directly tell;
But being both from me, both to each friend,
I guess one angel in another's hell:
Yet this shall I ne'er know, but live in doubt,
Till my bad angel fire my good one out.
144
Є двоє, що я милими їх зву:
Моя розпука і моя розрада.
Чеснот всіх світло віддане йому,
Вона — чорнява жінка, зла принада.
Мій любий демон любить гру пекельну
І бавиться, мордуючи мене.
От друга подруга до себе зверне,
І згуба мій рятунок розітне.
Від сумнівів, від ревнощів караюсь:
Чи згасло світло у моїм житті?
Але тепер гадаю я, що сталось,
Вони ж-бо поруч, я — на самоті.
Як у своєму горі певен буду,
Тьма світло вразить і настане всюди.
Переклад 10 січня 2013 р.
Sonnet 145
Those lips that Love's own hand did make,
Breathed forth the sound that said 'I hate',
To me that languish'd for her sake:
But when she saw my woeful state,
Straight in her heart did mercy come,
Chiding that tongue that ever sweet
Was us'd in giving gentle doom;
And taught it thus anew to greet;
'I hate' she alter'd with an end,
That followed it as gentle day,
Doth follow night, who like a fiend
From heaven to hell is flown away.
'I hate', from hate away she threw,
And sav'd my life, saying 'not you'.
145
(Кажуть, що це — юнацький віршик про пані Списотрусову, яка в дівоцтві мала прізвище «Ненависть-геть!»)
Устонька її тендітні,
То суворі, то привітні,
«Я ненавиджу», — сказали,
Мені радість обірвали.
Я ж за нею упадаю —
Чом невдячна бути має?
Не злослива моя мила,
Свого хлопця пожаліла,
В тих словах кінець змінила —
Геть ненависть відлетіла.
День ясний так розквітає,
Коли ніч з небес втікає.
«Ненавиджу», — ото було як згуба,
А порятунок: «не тебе ж бо, любий».
Переклад 7-8 січня 2013 р.
Sonnet 147
My love is as a fever, longing still
For that which longer nurseth the disease,
Feeding on that which doth preserve the ill,
Th’ uncertain sickly appetite to please.
My reason, the physician to my love,
Angry that his prescriptions are not kept,
Hath left me, and I desp’rate now approve
Desire is death, which physic did except.
Past cure I am, now reason is past care,
And frantic mad with evermore unrest,
My thoughts and my discourse as madmen’s are,
At random from the truth vainly expressed;
For I have sworn thee fair and thought thee bright,
Who art as black as hell, as dark as night.
147
Мій жар зростає: хворий я з любові.
Того шукаю, що загин несе,
Мінливі примхи маю нездорові:
Прошу тих страв, що шкодять над усе.
Суворий лікар Розум розлютився:
Що не пропише — ліків не беру.
Пішов він, і без ради я лишився.
Він правду мав: з бажання я помру.
Надії й протидії вже не маю,
I все сильніше збудженість моя.
Безладна мова безум виражає:
Я бурмочу дурниці навмання.
Красу і світло божевілля бачить
Там, де все темно, й де чортяки скачуть.
Переклад 27. 10. 2014.
Sonnet 148
O me! what eyes hath love put in my head,
Which have no correspondence with true sight!
Or, if they have, where is my judgment fled,
That censures falsely what they see aright?
If that be fair whereon my false eyes dote,
What means the world to say it is not so?
If it be not, then love doth well denote
Love’s eye is not so true as all men’s: no,
How can it? O how can love’s eye be true,
That is so vexed with watching and with tears?
No marvel then, though I mistake my view;
The sun itself sees not till heaven clears.
O cunning love! With tears thou keep’st me blind,
Lest eyes well seeing thy foul faults should find.
148
Що ж я за очі від любові маю:
Хоч бачать, та не те, що справді є?
А, може, правди зір не викривляє, —
Чому ж паплюжне судження моє?
Коли прекрасне те, що зору миле,
Чом твердить цілий світ наперекір?
Як ні, то що ж? Кохання засліпило.
Той, хто не любить, гострий має зір.
Та й як же дійсність бачити коханню?
Коханець чи в безсонні, чи в сльозах.
Що хиблю й я — не варте дивування:
Сліпе і сонце в хмарних небесах.
Хитрунко люба! Сльози надсилаєш —
Потворні вади від очей ховаєш.
Переклад 27. 10. 2014
Sonnet 149
Canst thou, O cruel, say I love thee not,
When I against myself with thee partake?
Do I not think on thee, when I forgot
Am of myself, all, tyrant, for thy sake?
Who hateth thee that I do call my friend?
On whom frown’st thou that I do fawn upon?
Nay, if thou lour’st on me, do I not spend
Revenge upon myself with present moan?
What merit do I in myself respect,
That is so proud thy service to despise,
When all my best doth worship thy defect,
Commanded by the motion of thine eyes?
But, love, hate on, for now I know thy mind;
Those that can see thou lov’st, and I am blind.
149
Що кажеш, зла? Тебе я не кохаю?
Та я ж з тобою всупереч собі!
Ні, не тебе — себе я забуваю,
Немилосердній жертвую тобі!
Чи я з бридким тобі приятелюю?
До того, що ти лаєш, чи лещусь?
Як гнівна ти чогось, чи не жалкую,
Чи плачем за вину собі не мщусь?
Чи поважаю я себе найбільше,
Щоб я тобі служіння зневажав?
Найкраще славлю, що в тобі — найгірше,
Лиш рух очей твоїх те наказав.
Ненавидь, мила. Зрозумів я краще:
Ти любиш тих, хто зрячий, — я ж не бачу.
Переклад 27. 10. 2014
Sonnet 150
O from what pow’r hast thou this pow’rful might,
With insufficiency my heart to sway,
To make me give the lie to my true sight,
And swear that brightness doth not grace the day?
Whence hast thou this becoming of things ill,
That in the very refuse of thy deeds
There is such strength and warrantise of skill
That in my mind thy worst all best exceeds?
Who taught thee how to make me love thee more,
The more I hear and see just cause of hate?
O, though I love what others do abhor,
With others thou shouldst not abhor my state.
If thy unworthiness raised love in me,
More worthy I to be beloved of thee.
150
Від сил яких пішла могуть твоя,
Що недовершеністю підкорила,
Щоб щирий зір свій звав брехливим я,
В красі відмовив денному світилу?
Звідкіль твій дар пороком чарувать,
Чому така в лихому ти майстриня,
Що здатна і відразою тримать,
I грішне вабить більше, ніж невинне?
Ким навчена ти, щоб любов мою
Ненависті причини годували?
Те, що чуже загалу, я люблю, —
Чуття це не відчужуй із загалом.
В тобі невартісне міг покохати —
Тим більше я твого кохання вартий.
Переклад 28. 10. 2014
Sonnet 151
Love is too young to know what conscience is,
Yet who knows not conscience is born of love?
Then, gentle cheater, urge not my amiss,
Lest guilty of my faults thy sweet self prove;
For, thou betraying me, I do betray
My nobler part to my gross body’s treason.
My soul doth tell my body that he may
Triumph in love-flesh stays no father reason,
But, rising at thy name, doth point out thee
As his triumphant prize-proud of this pride,
He is contented thy poor drudge to be,
To stand in thy affairs, fall by thy side.
No want of conscience hold it that I call
Her “love” for whose dear love I rise and fall.
151
Ще не зросло кохання до сумління,
Проте сумління зроджує воно.
Май, мила, до провин моїх терпіння:
Побачиш, ти сама — їх джерело.
Теж зраджую я, зраджений тобою:
Плекаю тіло, душу ж занедбав.
Душа зве плоть перемагать любов’ю —
Тілесний воїн не чекав: повстав.
Від тебе зводиться він гордовито,
Мов вказує: ось переможця приз.
Для тебе робиться він працьовитий,
З тобою йде чи вгору, чи униз.
Не значить ще сумління геть не мати —
З любові і злітати, і впадати.
Переклад 28. 10. 2014.
Sonnet 152
In loving thee thou know’st I am forsworn;
But thou art twice forsworn to me love swearing,
In act thy bed-vow broke and new faith torn,
In vowing new hate after new love bearing.
But why of two oaths’ breach do I accuse thee,
When I break twenty? I am perjured most,
For all my vows are oaths but to misuse thee,
And all my honest faith in thee is lost;
For I have sworn deep oaths of thy deep kindness,
Oaths of thy love, thy truth, thy constancy,
And, to enlighten thee, gave eyes to blindness,
Or made them swear against the thing they see.
For I have sworn thee fair: more perjured eye,
To swear against the truth so foul a lie.
152
Коли тебе я полюбив, я зрадив,
Сама ж ти двічі зрадниця була:
І шлюб у ліжку з вірністю не ладив,
Й обіт новий оновлена кляла.
Та чи за дві провини дорікати,
Як сам разів із двадцять завинив?
Присяги дав, тебе щоб одуряти,
Довіру чесну всю я загубив.
У чім присягся: ти ж бо серцем добра,
В любові вірна — аж не нахваливсь…
Осяяв так, що сам позбувся зору,
І очі проти правди присяглись.
У чім присягся: ти — краса і світло…
В брехні потворній й темній правда зникла.
Переклад 28. 10. 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2017
Текст оригинала и два варианта перевода. Первый - более торжественный, второй - вольный.
Francesco d’Assisi
Cantico di Frate Sole (Cantico delle Creature)
Altissimu onnipotente bonsignore.
tue so’le laude la gloria e l’honore et onne benedictione.
Ad te solo altissimo se konfano.
et nullu homo ene dignu te mentovare.
Laudato sie mi signore cun tucte le tue creature,
spetialmente messor lo frate sole,
lo qual è iorno et allumini noi per loi.
Et ellu è bellu e radiante cun grande splendore,
de te altissimo porta significatione.
Laudato si’ mi signore per sora luna e le stelle,
in celu l’ai formate clarite et pretiose et belle.
Laudato si’ mi signore per frate vento
et per aere et nubilo et sereno et onne tempo,
per lo quale a le tue creature dai sustentamento.
Laudato si’ mi signore per sor aqua,
la quale è multo utile et humile et pretiosa et casta.
Laudato si’ mi signore per frate focu,
per lo quale ennallumini la nocte,
ed ello è bello et iocundo et robustoso et forte.
Laudato si’ mi signore per sora nostra matre terra,
la quale ne sustenta et governa,
et produce diversi fructi con coloriti flori et herba.
Laudato si’ mi signore per quelli
ke perdonano per lo tuo amore,
et sostengo infirmitate et tribulatione.
Beati quelli ke l’sosterrano in pace,
ka da te altissimo sirano incoronati.
Laudato si’ mi signore per sora nostra morte corporale,
da la quale nullu homo vivente po skappare.
Guai acquelli ke morrano ne le peccata mortali,
beati quelli ke trovarà ne le tue santissime voluntati,
ka la morte secunda nol farrà male.
Laudate et benedicete mi signore
et rengratiate et serviate li cun grande humilitate.
1. Святой Франциск Ассизский
Песнь о брате Солнце (Песнь о творениях)
Всевышний, всесильный, благой Отец творенья,
Твои суть хвала и слава, честь и всякое благословенье.
Тебе принадлежат они, никому другому,
нет для Тебя в языке людей должного слова.
Хвала Тебе, мой Господь, за все твои созданья,
и всех прежде — за брата нашего Солнце,
что дает нам день и несет Твой свет нам.
Ярок он и хорош, благодати полон,
и величье дел Твоих в нем заметно.
Хвала Тебе за сестру Луну и за звезды —
в темных небесах красу ясную Ты нам создал.
Хвала Тебе и за брата нашего Ветра,
что приносит и в срок уносит грозы, —
все творенье живит перемена эта.
Хвала Тебе за сестру нашу Воду,
что прекрасна, как и полезна — Тебе в угоду.
И за брата Огня хвалю Тебя, Отче,
коим освещаешь Ты наши ночи,
красоту и веселье, и силу с ним дать нам хочешь.
И хвалю Тебя за мать нашу, сестру Землю, —
нам кормилица она и добрая царица,
без нее ни цветам, ни травам, ни плодам не родиться.
Возношу хвалу за Тех, о Господь мой,
кто ради любви Твоей врагов прощает,
кто в болезни и гонениях страдает.
Блаженны те, кто терпит в мире,
ибо Тот, кто превыше всего, их увенчает.
За сестру — смерть нашего тела хвалю Тебя, Боже,
коей никто из живых избежать не может.
Горе вам, кто в смертном грехе смерть приимет,
но блаженны вы, кто вышнюю волю творите,
ибо смерть вторая вас не настигнет.
Хвалите же Господа и благословляйте,
со смирением служите Ему и благодарите.
Перевод 02.04.2014
2. Подражание Святому Франциску
Хочу Тебя хвалить, Отец,
за превосходные творенья.
Вершина жизни — Твой венец,
лишь от Тебя — благословенье.
Жаль, беден дерзкий наш язык,
в нем слово всякое лукаво,
но так видны в делах Твоих
Твои могущество и слава.
Средь множества Твоих детей
зову я Солнце братом старшим:
нам благо от его лучей,
но Ты был благом мира раньше.
Когда сестра Луна взойдет
меж драгоценных звезд толпою,
усталый человек поймет
красы единство с чистотою.
Играет ветер, милый брат,
в день ясный он с грозой примчится;
в час должный тучи улетят —
жизнь наша в переменах длится.
Любезна нам сестра вода.
Живительной струей чудесной
она напомнит нам всегда:
быть может красота полезной.
И славно пляшет брат-огонь
в ночи над нашими кострами:
веселой силой удалой
усердно служит людям пламя.
Нам и сестра, и мать — земля,
и кормит нас, и правит нами,
казны богатой не тая,
дарит цветами и плодами.
Благодарю Тебя за тех,
кто, мести мелочной сильнее,
своим врагам прощает грех
и сносит скорби, не черствея.
Всем сердцем тех благодарю,
кто не озлобился в невзгодах.
Награду сыщете свою
вы на невидимых высотах.
И есть еще сестра одна —
пусть и она хвалу приемлет:
для плоти ты всегда страшна,
быть может, дух тебя избегнет.
Надейтесь: добрые дела
дадут свободу нам от смерти.
Покуда жизнь еще тепла —
благодарите вы и верьте.
02.04.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729076
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.04.2017
Я менее наглая, чем может показаться: такие переложения много кто уже делал, наверное, и Вы тоже.
Если вы будете это читать, вообразите себе персонаж — молодого человека, который неожиданно для себя совершил большое полезное дело, и потому поверил в свои возможности. А потом он подвергся преследованиям, и понял, что себя одного несколько переоценил. Чтобы победить, ему опять требуется единство с Большой Вселенской Силой Добра, и он Ее зовет.
Давид
(на мотив псалма на единоборство с Голиафом)
Я младший брат своих могучих братьев,
Отец при стаде мне ходить велел.
Беречь овец отца — мое занятье,
Последним парнем быть для первых дел.
Еще играть тянулся — не учили,
Слыхал Господь: я только пел, не звал;
Пусть братья велики — не заслонили,
Пусть лучше видно их — меня избрал.
Как тот бранился! как пошел хвалиться!
Звать бесов тех, кого считал богами…
Он долго врал, а я ударил быстро!
Как пал он! не успел и удивиться.
Врагу уж не возвыситься над нами.
Пастух, я от беды упас Отчизну!
24.04.2016
(на мотив стихов 25 — 39 псалма 9)
Злодей стал смел, он думает «Не видишь».
Слыхал он то, что всякий должен знать:
Что подлость отвергаешь, ненавидишь, —
Но лишь презрел, что можешь наказать.
В устах своих ложь и мученье носит,
Доверье выследив, столкнет в беду ...
Как хищник сильный он для слабых грозен
И говорит: «Укрыться — лаз найду!»
Зачем он так нечестием гордится?
Ты поражаешь зло, хоть ловко скрыто,
Ведь зришь все преступления от века.
Лжец и наглец Тобой да сокрушится!
Дай страждущим желанную защиту,
Да не страшатся люди человека!
29.04.2016
(на мотив псалма 12)
Еще как долго буду безразличен
Тебе? И не посмотришь, лик Твой скрыв.
Зов без ответа стал почти привычен,
Но все прошу, надежду сохранив.
В душе моей советы — груз чрезмерный,
И беспрестанно скорбь моя растет.
А мой бесстыдный враг так горд победой;
Что суд есть и над ним — не признает.
Услышь! Дай в свете мне не сдаться смерти!
Не дай врагу сказать: «Он мной повержен»,
Пусть не ликуют, что, мол, дрогнул я…
О милости Твоей — моленья эти;
Как буду радостен, Тобой утешен,
Как запою, Добра дары хваля!
29.04.2016
(на мотив псалма 16)
Услышь, прошу, — зовет тебя нелживый,
Суди — не губишь Ты судом неправым;
Тебе я видим весь — не стало явным,
Чтоб в речи с мыслью расхожденье было.
Придай мне сил — пускай пойду я твердо,
Пусть верного изменник не изводит;
Скрой тех крылом, кто об укрытье молит,
Спасаясь из кольца неправдой гордых.
Как лев, во мне нашли враги добычу,
Следят, жадны, и прыгнуть ожидают;
Ты отрази их — дети их ни в пище,
Ни в большем недостатка не встречают,
А я богатства правды лишь желаю,
Тем сыт довольно, что Тебя я знаю.
30.04.3016
(на мотив псалма 17)
Я к Господу взывал — и звал не зря:
Услышал Он страдальца от неправды,
Пришел, в гурьбе сверкающего града,
Рукою взял — и вызволил меня.
Мой ненавистник был меня сильнее,
Но стал Господь мне лучшей из опор:
Тесним я был — Он вывел на простор,
Мне показав в беде благоволенье.
Тому, кто милостив — дашь милосердье,
Кто честен — тем Ты честностью воздашь,
Искавшим чистоты — ее придашь,
Лукавым — по лукавству их возмездье.
Ты — путь спасенья горьким, гордым — стыд,
И луч, что тьму густую просветит.
30.04.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728826
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.04.2017
Весной без листьев душно. Но деревьям
Известно, что листва должна раскрыться.
Внутри у них обычное движенье
Проснулось и не даст им ошибиться.
И люди, зная, ждут; им видеть странно,
Что небо обновилось и взлетело,
А на земле, разбуженной недавно,
Так задержался серый цвет несмелый.
Несет и радость, и определенность,
Встает необходимой точкой даже
Явление тех кисточек зеленых,
Которыми мир должен быть докрашен.
И скоро клены — все в зеленых лапах,
Как будто вечность в том же одеянье,
И, оставляя свет таким, как надо,
В резных тенях исчезло ожиданье.
23.04.2016
Зелень яркая и режущая глаз,
Как ты радуешься, как сияешь!
По неведенью ясна сейчас:
Ты еще не знаешь, что увянешь.
Нет, я знаю; но и верю, что вернусь.
Осень я предчувствую, конечно,
И весной с печалью я борюсь:
Так ясна, как будто буду вечно.
28.04.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728215
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 10.04.2017
Один з номерів знаменитого мюзиклу "Моя чарівна леді" (за не менш знаменитим "Пігмаліоном" Бернарда Шоу).
Привабливість цієї сценки і пісеньки, на мій погляд, в тому, що вони показують досить ніжну натуру героїні під її на той час брутальною зовнішністю, а також у тому, що вони натякають: героїня має порівняно невибагливі мрії, які у її несподіваному майбутньому, проте, точно здійсняться (і навіть більше здійсниться).
Wouldn’t it Be Loverly?
Lyrics by Alan Jay Lerner, Music by Frederick Loewe
All I want is a room somewhere
Far away from the cold night air
With one enormous chair
Oh, wouldn’t it be loverly?
Lots of chocolate for me to eat
Lots of coal makin’ lots of heat
Warm face, warm hands, warm feet
Oh, wouldn’t it be loverly?
Oh, so lovely sittin’ abso-bloomin’-lutely still
I would never budge till spring
Crept over the window sill
Someone’s head restin’ on my knee
Warm and tender as he can be
Who takes good care of me
Oh, wouldn’t it be loverly
Loverly, loverly, loverly, loverly
Wouldn’t it be loverly
Вулична пісенька Елізи
(з мюзиклу «Моя чарівна леді»)
Хто б мені та й кімнату зняв,
Щоб там холод не продирав,
Стілець здоровий дав —
Хіба це не гарненько?
Шоколаду віз — тріскати,
Віз вугілля — для теплоти:
Забуть, як мерзнути —
Хіба це не гарненько?
Так, в теплі й на місці, наче квітка, я б цвіла,
До пори, коли весна
Пролізе вже до вікна.
І нехай би він поруч жив,
Хто беріг би мене й любив,
Про мене дбати вмів —
Хіба це не гарненько?
Гарно, гарно, гарно, гарно!
Так, було б це гарно!
Переказ 08.04.2017
[url="https://youtu.be/q5fW7sERw7I"]Як це співається[/url]
Еліза вживає брутальні вислови, бо ще не навчена говорити правильно.
Текст пісні в оригіналі повторюється, коли пісеньку героїні підхоплює її оточення. У перекладі він наводиться без повтору.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728090
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.04.2017
Непосредственный источник сюжета этой сказки - боснийская сказка [url="http://teremok.in/narodn_skazki/Sbornik/bosniskie/malenjkaja_vila.htm"]"Маленькая вила"[/url]. Но, если вы дочитаете до конца, возможно, будете думать еще по крайней мере об одном литературном произведении, в драматической форме. Я не могу отрицать, что тоже думала о нем, но герои получились другие.
Лесная королевна
(еще одна сказка на очень известный сюжет)
Как соседушки, липы шепчутся,
Судят гостя, что в рощу ходит:
«Все грустит он да не утешится,
Cладость, что ли, в тоске находит?
Долго здесь ходил и загадывал:
Мол, утрата его вернется…
Что ушло, отпустить то надобно,
Измениться всему придется».
Но под говор их наставительный,
Не услышав в шорохе слова,
Об ошибке своей непростительной
Снова думает король вдовый.
«Праздник скучный, принца рождение
Был тогда — все дары, да речи,
Да красавиц льстивых кружение:
Выжидали, кого замечу.
К ночи в рощу ушел от сутолоки…
Осветилась средь лип поляна,
А на ней — невеличка-куколка,
Но в красе не сыскать изъяна.
— В вашем замке толпа ужасная.
Здесь позволишь тебя поздравить?
Хоть на речь ее засмеялся я,
Голосок сумел сердце ранить.
— Счастлив встретить я бесподобную.
Из какой страны ты явилась?
— Здесь живу я хозяйкой вольною.
Эта роща мне покорилась.
— Значит, ты на мое владение
Посягаешь — к войне готовься!
Увидал ее огорчение,
Спохватился: — Шучу, не бойся!
Мира знак пожалуй! Охотно я
Стану твой покорнейший рыцарь.
Рукавичка ее зеленая
Подошла мне лишь для мизинца.
— А еще придешь говорить со мной?
— Как от службы мне уклоняться?
Уж связал себя с дивной я такой —
Повели, и буду являться.
Я сперва приходил к ней с шутками,
Королевскую свергнуть скуку.
Тоже дело; болтать с малютками
Для верзил не сложна наука.
Но она, как гуляли вместе мы,
На глазах моих подрастала
И уже не маленькой прелестью —
Высотой прекрасного стала.
Не хочу я звать ее сестрами
Тех, с кем прежде плясал, играя.
Те девицы — лоскутья пестрые,
А она — свежий цвет, живая.
Мы двумя несхожими счастьями
Сочетали одно умело.
Медлил я со своими баснями
Как она в свой черед мне пела.
И, как в новый вечер под липами
Я просил ее стать женою,
Отвечала: — Неразделимы мы,
Коль не станешь чужой со мною.
— Нераздельности не придет конец!
Чтоб чужим стал, не думай даже, —
И надел я ей золотой венец
На венец из ясных ромашек.
Удаляясь, дни наши лучшие
Бередили разность меж нами.
Мы мечтали о цельном будущем,
Но я мерил мечты счетами.
Грезил я о граде, что восхвалят,
Чтобы гости в него стремились,
А она мне: — Лес — этот тоже град,
Лишь бы толпы в нем не селились.
Строить я хотел долговечное,
Чтоб нам больше лет поминаться,
А она мне: — Уже мы вечные,
Лишь бы нам за лучик держаться.
В обновлявших долгих речах со мной,
Спор за спором, она уменьшалась
И уже не прекрасного высотой,
А наивной крошкой казалась.
День тяжелый отцовских похорон
Был тогда — пышность сверху горя.
Дочка дяди, видя, как удручен,
Погрустить подошла со мною.
Хитроумная та занозинка
Разговор завела медвяный.
Есть на сути темная родинка,
Хоть в красе не сыскать изъяна.
Слушая ее в грустной сутолоке,
Я подумал: «Вот был бы выбор!»
Затерялась вдруг моя куколка…
Я себя убеждал, что выиграл.
А другая стала помощницей,
Но и вытребовала немало…
Я опять хожу в эту рощицу
Призывать, что виденьем стало.
«Я избрал по закону нужности» —
Отвирался бы, если спросят.
Но, стареясь, грущу без юности,
Я, виновный пред тем, что бросил.
Но жива ль она? Сходит все во тьму,
Тем путем не идти кто может?
Да, она живет — коли я зову,
Ее суженый, столь несхожий!»
31.03. — 03.04. 2017
... о граде, что восхвалят ... - правильное современное ударение "восхвАлят". Здесь допущено отступление в порядке "поэтической вольности" (устаревшая форма). :-)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727689
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.04.2017
Гадаю, ви також робили свої переклади або варіанти прочитання цієї дуже відомої (бо важливої) пісні. Мені здається, вона притягає тих, хто хоче в ній відобразитись. Тому кожен перекладач акцентує увагу на відтінках значення, які йому найближчі.
1) Оригінал:
«The Show Must Go On»
Empty spaces — what are we living for
Abandoned places — I guess we know the score
On and on, does anybody know what we are looking for…
Another hero, another mindless crime
Behind the curtain, in the pantomime
Hold the line, does anybody want to take it anymore
The show must go on,
The show must go on
Inside my heart is breaking
My make-up may be flaking
But my smile still stays on.
Whatever happens, I’ll leave it all to chance
Another heartache, another failed romance
On and on, does anybody know what we are living for?
I guess I’m learning, I must be warmer now
I’ll soon be turning, round the corner now
Outside the dawn is breaking
But inside in the dark I’m aching to be free
The show must go on
The show must go on
Inside my heart is breaking
My make-up may be flaking
But my smile still stays on
My soul is painted like the wings of butterflies
Fairytales of yesterday will grow but never die
I can fly — my friends
The show must go on
The show must go on
I’ll face it with a grin
I’m never giving in
On — with the show —
I’ll top the bill, I’ll overkill
I have to find the will to carry on
On with the —
On with the show —
The show must go on…
2) Український переклад (точніше, варіант українського тексту)
Поля пустії, чим розквітати вам?
Хати пустії, кого чекати вам?
Все одне…сучасне навісне й те ж саме майбуття…
Нові герої, знущання їх старі,
І тло щасливе — спільник їх у грі…
Ось і ось…чи буде хтось, хто зверне вбік без вороття?
Та, світе, грай!
Так, світе, грай!
Так тяжко прикидатись,
Грим буде розпливатись,
Та усмішки
Ти не знімай!
Що б не чинилось, хай судить жереб знов:
Знов серце зводить, зрадить знов любов…
Все одно…скажіть, навіщо грати нам в таке життя?
Здається, знаю: бракує доброти,
Та не встигаю — скоро мушу йти.
Деінде буде ранок,
Та тут мені так темно…воле, де ж ти є?
Та, світе, грай!
Так, світе, грай!
Несила прикидатись,
Грим став вже розпливатись,
Та всміхатись
Не полишай!
Душа пістрява, мов метелик, від страждань,
Не зректись колишніх мар і марних сподівань…
Я злечу…лечу!
А світе — грай!
Ти, світе, грай!
Терзайте — я всміхнусь!
Ударте — не схилюсь!
Треба — то грай!
Я — понад звичку, понад смерть,
Міць ще знайду,тож слабкість мою — геть!
Треба бо,
Треба — то грай!
Так, світе, грай!
Переклад 24.02.016.
3) Русский перевод (точнее, свой вариант русского текста, потому что в нем есть вольности)
Поля пустые, чем расцветете вы?
Дома пустые, кого дождетесь вы?
Все одно…Похоже, все равно, зачем нам продолжать…
Герой наш новый вновь тащит нас к черте,
Но одобряет массовка в темноте,
Все как все….неужто нет того, кто бросит подражать?
Но, мир, играй!
Да, мир, играй!
Устанешь притворяться,
Грим будет расплываться,
Но улыбку
Ты не снимай!
Что б не решали, бросаем жребий мы,
Привыкли к боли, и любви — лишь сны.
Все одно…ответьте, для чего в такую жизнь играть?
Как будто знаю: добрее нужно быть,
Не успеваю: скоро уходить.
Я чую: утро где-то,
Но здесь мне так темно…как вырываться на свет?
Но, мир, играй!
Да, мир, играй!
Нет мочи притворяться,
Грим начал расплываться,
Но, улыбка,
Не угасай!
Душа, что бабочка, трепещет и пестра,
Образы былых причуд все свежи как вчера…
Я взлечу…лечу!
А мир — играй!
Ты, мир, играй!
Терзайте — я смеюсь!
Ударьте — я сдержусь!
Надо — играй!
Я не паду, смерть превзойду,
Немного сил…но я еще найду:
Надо ведь!
Надо — играй!
Да, мир, — играй!
Перевод 22.02.2016.
В словах «все как все» предполагается дважды «е» с двумя точками. Чтобы была рифма с «неужто нет того».
[url="http://www.amalgama-lab.com/songs/q/queen/the_show_must_go_on.html"]Другие русские переводы. [/url]Среди них будет тот, который вам понравится больше моего.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727512
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.04.2017
Ученое состязание
Когда проиграет мудрец простаку,
О прошлом истраченном терпит тоску:
— Зачем я учился, зачем познавал,
Раз гордый невежда меня обскакал?
Есть способ управиться с резкой тоской:
Простак — это тоже мудрец, но другой.
В премудрости мира есть доля его,
Чтоб знающий помнил: не знаю всего.
Но долей своей и мудрец наделен:
Сменилась задача — и выиграл он.
В устроенных ловко живых зеркалах
Себя узнают мудрецы — в простаках.
Один для другого — пример и собрат.
Пускай меж собой состязанья творят!
04.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727386
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 05.04.2017
Гадаю, що ви це також перекладали або вже знаєте інші переклади. Нехай буде іще один. :-)
Назву я ясно незбагненне:
Мій друг відірваний від мене,
А в’яжуть зашморги дрібних
Знайомств, численних, та не тих.
І він нав’язаних приймає,
Обтяжений, терпіти має,
Розвів нас розбрат без причин,
Два, та не вдвох, страждаєм з ним.
Назву я ясно незбагненне:
Не та і пара біля мене.
З’явилась, владно обняла
І в пари вкрала — не взяла.
А справжня — їй як раду дати,
Бо став призначений чужим?
Як повелося обкрадати,
Вона також помститься тим.
Хоч не одразу, не свідомо:
З собою житиме в борні,
Незчується, а вже чужого
Теж намічатиме собі…
Таке вже
Нице
І недуже
Засилля зайвих
Дружб байдужих!
Як надриває, пригнітає!
О, Хтосю, вкинь
У лад
Ще й суть:
Нехай чужих світ не єднає,
А рідним нарізно не буть!
Переклад 02.- 03.01.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726886
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 02.04.2017
Это очень известная английская сказка, рассказываемая об исторической личности, - человеке, действительно бывшем лорд-мэром Лондона в конце XIV - начале XV вв. Вероятно, вы знаете ее даже из своих учебников английского (я, во всяком случае, познакомилась с ней так). Я попробовала зарифмовать ее, когда обнаружила к своей удивленной радости, что [i]иногда[/i] это у меня получается.
Мне хотелось бы, чтоб мое стихотворное переложение вселяло надежду на лучшее тем, кто в ней нуждается.
Сказка об удаче Дика Уиттингтона, лорд-мэра Лондона
Дик Уиттингтон, кошачий мэр,
Стал истукан в тюрьме бродяжек,
А был — везения пример
Для бедноты… Вот мы расскажем.
В дни Эдуарда-короля
Взглянуть на Лондон он явился.
Искал, где сытые края:
Голодной долей утомился.
Дик думал: золото гребут
Здесь прямо с улицы привольно…
Да нет. Об этом люди врут.
И в Лондоне нужды довольно.
На кухне богача-купца,
Горшки он моет, птицу щиплет.
Кухарка злится без конца,
Он терпит — только не привыкнет.
Один товарищ в жизни всей —
Его прикормленная кошка.
Спасет каморку от мышей
Помощница не понарошку.
Грусть можно кошке поверять,
И не скажи, что зря болтает:
Умеет кошка так молчать,
Как будто тайны тайн все знает.
Но, как хозяин снаряжать
Стал в путь корабль — торговый случай, —
И Дик дал кошку продавать:
Авось какой-то грош получит.
(Недобрый это оборот:
Берег, а отказался сразу.
Слух оправдательный идет,
Что подчинился Дик приказу.
Хозяин думал удружить,-
В его семье юнца жалели —
И догадался предложить
Хоть эдак, но участье в деле).
И вот к чудесным берегам
Корабль с товаром отплывает…
Дик возвращается к горшкам
И брань с побоями вкушает.
А горесть тайная одна:
Мила ему дочь господина.
Слуга он, барышня — она…
Неразрешимая кручина!
Дик — гордый парень, не червяк,
Не по нему без смысла страсти.
Раз здесь судьба сурова так,
Пойдет, еще поищет счастья.
Ушел, давя тоску в пути,
Он перед утром. Сел на камень
И слышит: город позади
Ему поет колоколами:
«Дин-дон! — вернись! Дин-дон! — крепись!
Наступит срок, беду забудешь.
Дороги мерить откажись,
Ждет Лондон — в нем лорд-мэр ты будешь!
Знай: там, откуда убежать
Хотел, боролся со слезами,
Ты будешь короля встречать
Как господин меж господами».
«Э, перезвон! Лорд-мэр — и я!
Небось успех — хитрец немалый,
Но, раз он жалует меня,
Не откажусь; вернусь, пожалуй».
А торг помог — еще и как:
Корабль купца пришел в те дали,
Где было зло из зол в мышах,
А кошек вовсе не видали!
Царь рад, что бедствию — конец.
За кошку золотом платили,
Не просто взяли во дворец —
Произвели ее в богини.
Вот Дик и бывший господин
Объединяют капиталы,
И Дик — искатель тот один,
С кем барышне не скучно стало…
Сэр Ричард в поздние года
Не помнил юные печали:
За верность и за толк в трудах
Стал сэром он при храбром Гарри.
Кто говорит: себя забыл,
От прежней доли открестился.
Кто говорит: настойчив был,
Стараясь, многого добился.
Все правда..Но умел творить
И милость щедрую он в чине.
Мы ж эту повесть говорить
Хотели по другой причине.
Не всех зовут колокола,
К удаче поворот вещая,
Но верьте, чтоб беда ушла,
Что сгинет, счастью уступая.
06.04.2016
Примечания:
Сэр Ричард Уиттингтон (ок. 1354 — 1423) был лорд-мэром Лондона в 1397-99, 1406-07 и 1419-20 гг.; кроме того он был купцом, одалживавшим деньги королям Англии Ричарду II, Генриху IV и Генриху V, членом парламента и шерифом Лондона.
Истукан в тюрьме бродяжек — статуя Ричарда Уиттингтона с кошкой украшала знаменитую лондонскую тюрьму Ньюгейт, где содержались за разные преступления; прозаическая сказка связывает строительство Ньюгейта с именем лорд-мэра Уиттингтона. Иногда можно услышать в этом нотку осуждения: бывший бродяга построил тюрьму, куда бросали в том числе бродяг. Исторический Уиттингтон, видимо, не был в юности нищим сиротой, как повествует сказка; тюрьма Ньюгейт была отремонтирована на деньги, оставшиеся по его смерти.
Слово «истукан» означает здесь «плохая/ неважно сделанная статуя» (встречается и такое значение).
При Эдуарде-короле — имеется в виду Эдуард III. (Мой условный рассказчик живет где-то в первые годы царствования Генриха VI, поэтому он думает, что его слушатели примерно в курсе хронологии событий и говорит об Уиттингтоне как о своем недавнем современнике. Сказка об Уиттингтоне, использующая мотивы разных сказок и легенд, была впервые записана много позже: в начале XVII века).
Мила ему дочь господина — жену исторического Уиттингтона, действительно, звали Алиса Фицуоррен, как в сказке о нем, однако они поженились, когда жениху было уже 48 лет.
Стал сэром — прозаическая версия сказки, например, в сборнике [url="http://www.mainlesson.com/display.php?author=steel&book=english&story=dick"]English Fairy Tales, by Flora Annie Steel[/url], оканчивается сообщением о том, что Ричард Уиттингтон был посвящен в рыцари Генрихом V.
И милость щедрую — исторический Уиттингтон давал деньги на различные проекты по благоустройству Лондона и завещал свои средства на благотворительное общество.
Иллюстрация - кадр из диафильма.
[url="http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760602"]Варіант українською[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726885
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.04.2017
Не самое оригинальное раскрытие не самой оригинальной темы. Но именно то, что хотелось сказать.
Шут перед зеркалом
Я шут: то хвалят, то прибьют;
Я пересмешник бытия.
Ко мне за радостью идут,
Но мало кто грустит, как я.
Не верьте, что я очень добр,
Не причисляйте к мудрецам.
Все это — выдумок набор,
Я только интересен вам.
А интересен тем, что смел:
На необычное решусь.
Еще умножил силу тем,
Что осмеянья не боюсь.
Добро и зло я в рукаве
Ношу, вершу на выбор их.
Одних я искупаю в зле,
А напою добром других.
И для друзей опасен я:
До слез и гнева довожу.
Что непонятно для меня,
То высмею — не пощажу.
Так не спешите восхвалять
И распевать, что я герой:
Припомните, что оскорблять,
Что злить могу я, несмешной!
Я только мелочь и остряк,
Когда герой велик и прав,
Но, если ступит где не так,
Ход поправляю, удержав.
Простой совет хочу вам дать,
Как сладить с пестрым ремеслом:
Вы пожелайте принцем стать —
Наверно, станете шутом.
Но, коль умеете шутить —
Так можно страны покорять…
Я что-то вздумал вас учить —
Другой раз буду развлекать.
09.04.2016
Власний український [url="http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761243"]переклад [/url]цього віршика
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726806
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 01.04.2017
Ці два сонети від імені свого героя Едмон Ростан написав, коли читачі видання Journal назвали його драматичного Сірано де Бержерака серед своїх найулюбленіших літературних героїв (поряд із Жаном Вальжаном Віктора Гюго та д'Артаньяном Дюма-батька, ростанів де Бержерак був на третьому місці).
Я вперше прочитала ці сонети у французькому виданні легендарної п'єси, яке купила, і вирішила спробувати сама перекласти двома мовами.
Deux sonnets de Rostand sur Cyrano
Cyrano, à part,
avec une émotion bourrue.
On m’aime, moi? … Mordious!…Mais il serait hideux
D’allonger ce long nez d’une larme qui glisse.
«Déplaire est mon plaisir; j’aime qu’on me haïsse!»
Ai-je dit quelque part, — scène huit, acte deux.
Et qu’est-ce qui, d’ailleurs, me fait bien venir d’eux?
S’ils n’aiment que mon air, sans voir le sacrifice
Devant quoi ma pudeur tire un feu d’artifice
De gaîté fanfaronne et de mots hasardeux;
Si je ne leur ai plu que parce que je trempe
Le bas de mon manteau dans le bleu de la rampe
Et poignarde la herse avec mes trois plumets,
Que pour ma grande épée et mon verbe fantasque,
Que pour ce qui m’accoutre et pour ce qui me masque,
Je leur dis: «Serviteur!» et je m’éloigne. — Mais
Se tournant vers ses amis inconnus.
Si voloir être moi c’est nr pas craindre d’ être
L’ennemi de la Chance et l’ami du Danger
Qui, niant une vie où tout peut s’arranger,
Croit à la vie où rien sans effort ne peut naître,
Celui qui fait monter un autre à la fenêtre
Et qui voulait déjà dans le ciel voyager,
L’ idéaliste sans idéal mensonger,
Qui rêve en sachant voir, aime en osant connaître…
Si vous m’avez choisi parce que, jusqu’au bout,
Je me maîtrise — et parce que je meurs debout,
Tué par un lourdaud, mais ayant prévu l’Aile…
J’ajoute à ma gazette: «Aujourd’hui, vingt-six mai,
Monsieur de Bergerac, à soi- même infidèle,
Trouve très doux de plaire et très bon d’ être aimé».
Два сонети Едмона Ростана від імені Сірано де Бержерака
Сірано (убік, роздратовано)
Любить мене? Ет, бісове крутійство!
Недобре й носові таке вдихать.
«Геть друзів, ворогів я звик збирать!»
Я сам сказав — ви пригадайте дійство.
І що в мені злюбилось товариству?
Як те, що легко лізу воювать,
Не сум мій чистий, що зумів вдягать
В химерних слів барвисте чародійство;
Як вам на сцені вигляд мій цікавий,
Султан, що, мов кинджал, блищить яскраво,
І витівки зачіпливі оті,
Як жар і жарт найбільше ви злюбили,
Обличчя те, що образ справжній скрило, —
Подякую і відійду. А втім…
(обертаючись до своїх незнайомих друзів)
Як милий тим, що успіх зневажав,
Але шалену небезпеку вибрав,
Тим, що буденний спокій я відкинув,
Життя як бій запеклий поважав;
Тим, що любов я іншому віддав,
А сам би залюбки до зір полинув,
Брехні не здався, та у правду вірив;
Хоч знав, та мріяв; хоч не взяв, кохав…
Що пан мій від початку до фіналу
Я сам, що на ногах і смерть застала,
І я злетів, хоч вбитий низько так…
Тоді «Газету» змінюю: «Віднині,
Свій переглянув звичай старовинний,
Любов прийняв поет де Бержерак».
Переклад 07.03.2016
Два сонета Эдмона Ростана от имени Сирано де Бержерака
Сирано (в сторону, раздраженно):
Любимчик — я? А, тысяча чертей!
Невыносимый дух — любовь смешная!
«Гоню друзей, врагов я собираю!» —
Сам в пьесе говорю нельзя ясней.
И чем бы мог я чаровать людей?
Раз привлекла удалость, не страданье,
Не скорби чистота, чье одеянье —
Задорной шутки пестрота моей;
Раз тем хорош я, что гремлю на сцене,
Как сталь кинжалов блещут шляпы перья,
Ну, словом, тем, что шумный забияка,
Раз полюбили храбрость да болтливость,
Личину, под которой личность скрылась, —
Благодарю и ухожу. Однако…
(поворачивается к своим незнакомым друзьям)
Когда случилось так, что я вам мил
Тем, что умел не выжидать — сражаться,
С удачей легкой не хотел якшаться,
Но жизни как борьбе привержен был;
Тем, что другому счастье уступил
И счастлив был бы в небеса подняться;
Что верить мог, но лживым не прельщаться;
Хоть знал, мечтал; и, взять боясь, — любил…
Тем, что себе до самого финала
Хозяин я, и стоя смерть застала,
И я взлетел, убитый низко так…
Тогда «Газету» дополняю: «Нынче,
Свой постоянный изменив обычай,
Рад быть любим поэт де Бержерак».
Перевод 06.03.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726718
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.04.2017
Сонет Е. Спенсера (1552/53 - 1599) з циклу ‘Amoretti’ (IX), присвяченого нареченій автора Елізабет Бойл.
IX. Long-while I sought to what I might compare
Those powerful eyes, which lighten my dark sprite,
Yet find I nought on earth to which I dare
Resemble th’image of their goodly light.
Not to the sun: for they do shine by night;
Nor to the moon: for they are changed never;
Nor to the stars: for they have purer sight;
Nor to the fire: for they consume not ever;
Nor to the lightening: for they still persever;
Nor to the diamond: for they are more tender;
Nor unto crystal: for nought may them sever;
Nor unto glass: such baseness mought offend her;
Then to the Maker self they likest be,
Whose light doth lighten all that here we see.
А це мій український переклад:
З чим порівнять мені кохані очі,
що світ мій темний ясно осявають?
Шукаю образ з усієї мочі —
але вони подібності не знають.
Рівняв би з Сонцем — ні: вночі бо сяють;
то з Місяцем — але вони незмінні;
з зірками — та чистіше світло мають;
з вогнем — але до опіків не схильні.
Не з блискавкою: руйнувать не здібні,
не з діамантом, бо вони більш ніжні,
і не з кристалами, бо нероздільні,
і не зі склом: величнішого гідні.
Хіба з самим Творцем зрівняю їх —
Найвищим Світлом, що сягає всіх.
Переклад 19.02.2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2017
Это не о Венере Милосской, это рифмованный и несколько упрощенный пересказ сюжета латышской сказки. Тот же фольклорный сюжет встречается [url="http://www.grimmstories.com/ru/grimm_skazki/devuska_bez_ruk"]у братьев Гримм[/url]. Некоторые элементы сюжета представлены в русской классической литературе (ну да, если лучше «Царя Салтана» кто и сделает, то не я). Латышская сказка — одна из тех, что мне в детстве нравились.
Безрукая королева
(на сюжет латышской сказки)
Ветер поля не слышит, воя.
Видел во поле дело злое.
Муж жену дурную уважил,
Брат сестрицу без рук оставил.
Белые прижала к осине —
Побыстрей ударить просила.
И, ударив, бежал безумный
Прочь, к супруге щедрой и умной.
А сестрица-сиротка эта
Боль смиряя, пошла по свету.
Кровь из ран ее перестала,
А лицо краше прежнего стало.
Видел ветер ее и плачет:
Обернуть бы весь путь иначе…
На свадьбу молодого короля
Съезжается гостей, придворных много.
Все — настроенье общее деля:
Жених-то был, конечно, околдован.
Невестам благородным отказал
Девицы ради некой неизвестной,
Которую внезапно повстречал,
Сам охраняя ночью сад чудесный.
А чем чудесен королевский сад?
Той яблоней, чья быль — прекрасней сказок:
Чьи листья ярко золотом горят,
А яблоки — что круглые алмазы.
Под этой яблоней порой ночной
Король поймал садовую воровку
И делает ее своей женой…
Вот стыд-то! Пересказывать неловко!
Шептались так, невесты не видав,
А увидав, смущенно приумолкли:
Столь явны красота и добрый нрав…
Взглянула раз — и прекратила толки.
Нет, знал король, кого себе избрать
И провиденье, верно, подсказало.
Нельзя жены прекраснее желать,
Лишь руки — под богатым покрывалом…
Недолго им благо спокойствия знать:
Во благе желает судьба испытать.
И вынула им перемену в делах:
Вот муж — на войне и жена — на сносях.
Сынок народился, прекрасный собой:
Головка курчавая — свет золотой.
Супруга велит известить короля:
С наследником будет отныне земля.
Сынишку кормя, мужа радостно ждет.
Приходит ответ: «Ни к чему нам урод.
Велю: от ребенка избавься скорей,
Короне достойных рожай сыновей».
Как мог он такое решить, приказать,
В сраженьях и сердце, и ум потерять?
Когда же король возвратился с войны,
О здравии сына спросил и жены.
Встревожен, спешит повидаться с женой:
Писали ему, что родился больной.
Но пусто в дому. С малышом на спине
Ушла королева за светом во тьме.
На яблоне чудной тускнеет листва
И крупные яблоки светят едва.
«Мне дорогу cтелило горе.
Как от боли дитя укрою?
Нет удара больней навета.
Если знаю я что, так это.
Брат был добр и сестру любил он —
Мне невестка любви не простила.
Муж был добр и жену любил он —
Верно, сердце любви изменило.
За любовь карают всечасно —
Как нежданно она опасна!
Как идти с ней мне, беззащитной?
Невиновна я — в том и щит мой.
Навсегда бы во мгле мне скрыться…
Нет, сынок. Мы будем крепиться».
Так о дороге говорит своей,
Не зная, где дороге прекратиться…
На чистый как-то набрела ручей,
К нему склонясь, пытается напиться.
Из вод еще такая же одна
На странницу глядит усталым взглядом…
И вот — как будто новая она
Вдруг вышла из ручья и стала рядом.
Как будто дважды яркая звезда
Сошла к несчастной, в бедствии жалея,
Чтоб след изгладить тяжкого вреда.
Не угадаешь, ангел или фея.
— Знай: в том письме не мужнина вина.
Бежав, ему ты горе причинила.
Опять виновна братнина жена:
Давясь со злобы, письма подменила.
Срок ведьме вышел, кару понесла.
А муж твой очень скоро к вам прибудет,
Но, чтоб его дождаться ты могла,
Возьми кошель — вам с сыном кстати будет.
— Нам трудно [i]взять[/i] дарение твое.
Не потешайся — я ведь рук лишилась…
— Возьмешь теперь! — и руки у нее,
Тугой кошель сжимая, вновь явились.
Упорен король, хоть тяжел ему путь.
Супругу и сына он должен вернуть.
Но время коню долгий ход перервать.
Ночлег нужен нынче, чтоб завтра искать.
Вот домик пригожий с хозяйкой своей:
«Совсем как жена…но есть руки у ней».
Чтоб милого гостя беседой развлечь,
Хозяйка заводит о случае речь:
— Жил братец с сестрицей, у брата жена.
И ложно сестру обвиняла она
В убийствах и кражах, и в злой ворожбе…
Чтоб мужа привлечь безраздельно к себе.
А муж ее слишком доверчивым был.
Поверив жене, рук сестру он лишил.
Сестра пришла в сад, что король охранял…
— Постой, дорогая: тебя я признал!
Разыщем и брата: коль кается он
И ты разрешаешь — да будет прощен.
…Вновь с песенкой ветер летит в чудный сад,
Листы золотые целует подряд.
Алмазное яблоко светит — не жжет,
И сын короля его с ветки берет.
11,18 — 20.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725160
рубрика: Поезія, Сказки, детские стихи
дата поступления 23.03.2017
Сонет о надежде
Красотка-фея в платье подвенечном
Из дома в дом, не уставая, бродит.
Внушая людям: беды их не вечны,
Прием неодинаковый находит.
Приветливы одни: «Тебя мы ждали,
И знала ты: придешь — охотно впустим,
Ведь мы высматривали, призывали…
Так задержись, не уступай нас грусти!»
Но ей грубят другие: «Ты обманешь!
Нам, видно, продолжать неисправимо.
На час ты развлечешь, потом растаешь.
Мы терпим, как привыкли. Топай мимо!»
Объятья ли, обиды ли встречает,
Столь разного пути не прекращает.
04.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723751
рубрика: Поезія, Мистика
дата поступления 15.03.2017
Чудеса всегда доверены минутам.
Чудо трудно растянуть на полчаса.
Но минуты мы неряшливо минуем –
И поэтому не верим в чудеса.
Вот – пузатая нарядная солонка.
Попытайтесь убедить себя на миг,
Что солонка – это тетушка Солоха,
А узоры – это вышитый рушник.
Не сумеют – ну и ладно, но при этом
Осмеют тебя на весь на белый свет!
Но природа не прощает непоэтам –
Мстя за каждый неразгаданный секрет.
И когда, предметы трогая неловко,
Мы разгадку задеваем впопыхах, -
Нам разгадка мстит, как та боеголовка,
И предметы разрываются в руках!..
1967
Нам дивинки - то завжди самі хвилинки.
Півгодини вже для дива довгий час.
Та хвилини зневажаєм невеликі,
І тому дива - це вигадки для нас.
Ось широка розмальована сільничка.
Придивіться і повірте хоч на мить,
Що сільничка - це Солоха-чарівничка,
У вбранні, у вишиваному, стоїть.
Ну, не бачите, - нехай, але не смійтесь!
І не треба так брутально глузувать:
Непоетові природа вміє мститись,
Диво втрачене не згодна пробачать.
І, як загадку-річ беремо нахабно,
Рухаєм дрібне, не тямлячи в дивах,
То відгадка, мов боєголовка, раптом
Діє, мстива, - й розірветься річ в руках!..
Переклад 05.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721806
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.03.2017
Совсем простой стишок о счастье
Научиться бы нам счастье призывать.
К нам не позабудь явиться, —
Так сказать.
От нечаянных проклятий зло идет…
Если звать нарочно счастье,
Подойдет?
Но внезапным счастье больше любит быть.
Не лететь по зову хочет —
Удивить.
И когда привыкнешь думать: все равно, —
За плечом воскликнет счастье:
Здесь оно.
21.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721734
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.03.2017
В сборнике прозаических индийских сказок попалась одна о развитии иммунитета. Наверное, она переделана из какой-нибудь древней индийской басни, а может быть, и нет. Она мне даже не слишком понравилась, но захотелось ее, немного изменив, зарифмовать.
Выносливость
(по мотивам индийской сказки)
Барин лекаря тревожит:
— Нездоров я. Отчего же?
Ветерок — и я хвораю.
Солнце в тучах — простужусь.
Как беречься мне, не знаю.
Шаг ступить почти боюсь!
Лекарь пояснил умело:
— Ты изнежен, в этом дело.
Сласть, тепло тебе привычны,
Лень тебя им защитить.
Горечь, холод — необычны,
Им напасть — так поразить.
Размышляет как-то барин:
«Здоровей меня крестьянин!
Век в работах проживает
И невзгодами учен,
Но как я он не хворает —
Так получше защищен?
Будет знать мои хворобы,
Если взять его в хоромы?»
Мысль пришла — проверить надо,
Сделал барин, как решил:
Взят крестьянин в дом богатый,
Труд свой в роскоши забыл.
Став как барин в самом деле,
Год был рад он перемене.
Через год решил, что лучше
Поменять удел таков:
Простудился, через лужу
Раз пройдя без башмаков.
Уходя, сказал крестьянин:
— Научись терпенью, барин!
Не дури людей в забаву:
Как нам быть себя хитрей?
Жизнь твоя мне не по нраву,
Ты сбежал бы из моей.
Мелкой хворью не страдаю,
Но другую горесть знаю.
Может, малые тревоги
Хоть бывает, что теснят,
От злосчастья посуровей
Меньшей тратой заслонят…
Пусть, чтоб долго не рядиться,
Мой совет тебе сгодится.
Я беду борю упорством.
Мелочь выучись сносить,
Чтоб, коль худшее придется
Повстречать, не уступить.
18.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721036
рубрика: Поезія, Сказки, детские стихи
дата поступления 01.03.2017
Стишок конца февраля
Красота расставания есть у зимы уходящей.
Нам мешает стремленье к теплу замечать ее чаще.
Понимает: назначено в путь, но назад взглянет снова.
Хоть ослаблена слишком, душой отступить не готова.
Смех прощальный зимы так отчаянно слезы скрывает...
Проигравший борец жалость вызовет, хоть презирает.
25.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720846
рубрика: Поезія, Поэтическая миниатюра
дата поступления 28.02.2017
Декілька віршів Жана Маро (біля 1450 — біля 1526) — французького поета епохи Відродження, з моїми перекладами.
Несколько стихотворений Жана Маро (ок. 1450 - ок. 1526) - французского поэта эпохи Возрождения, с моими переводами.
A tout jamais, d’un amour immuable,
La veuil servir, comme la plus notable
Qui soit vivant, et du plus beau maintien.
La raison est : car son coeur et le mien
Ne sont plus qu’un par un vouloir semblable.
Elle, voyant mon mal estre importable,
M’a dit ce mot qui tant m’est agréable :
«Mon coeur avez ; et le vostre retien
A tout jamais.»
Serois je doncques bien miserable
D’estre vers luy traistre ni variable,
Considéré le plaisant entretien
Qu’elle m’a faict ? Je servirai si bien
Que de ma part l’amour sera durable
A tout jamais.
С неизменной чувства силой
Я себя вручаю милой,
Чтоб примерно ей служить.
Оттого, что нежность-нить
Нас одна соединила.
Как страдал я, оценила,
Словом счастья исцелила:
«Будем же любовь хранить
Неизменно!»
Как бы низко это было,
Если б служба изменила
Ей, умевшей наградить!
Потружусь ей угодить,
Чтоб любовь к ней сердце длило
Неизменно.
Перевод 02.11.2016
D’avoir esgard à l’Honneur
Devant voz yeulx Dames ayez Honneur
Et si voullez parvenir à bonheur
Ne faictez riens que ne voullez qu’on saiche,
Car il n’est feu quelque part qu’on le cache
Dont il ne sorte ou fumée ou challeur.
Craignez ung Dieu, honnorez ung seigneur,
Faictes la sourde à tout grant blasonneur
Et ne souffrez jamais faire ung tour lasche
Devant voz yeulx.
Donnez où fault et fuyez le donneur,
Car le donnant oblige le preneur
Et gardez bien que la vilaine tache
D’ingratitude en vos cueurs ne s’atache,
Car il n’en peult venir que deshonneur
Devant vos yeulx.
Призыв к дамам не пренебрегать своей честью
Себя любя, вы, дамы, честь блюдите,
Коль благодати вы себе хотите.
Не делайте того, в чем стыд признаться:
Где б пламень не желал хитро скрываться,
Все дым приметите, жар ощутите.
Страшитесь Господа, а мужа чтите,
Проказников бесстыжих прочь гоните,
Не дозволяйте низости свершаться,
Себя любя.
Где должно, дайте; давшего бегите
Затем, что давший скажет вам: платите.
Следите, чтоб сердцам не запятнаться,
Неблагодарностью не оскверняться,
Ее бесчестья вы не заслужите,
Себя любя.
Перевод 02.11.2016
De bien faire durant la vie
Après la Mort n’est seurté de querir
Remedde aucun pour l’ame secourir :
Dont faire fault telles ceuvres tousjours
Que l’on vouldroit faire les propres jours
Que dure Mort nous vient prandre et saisir.
Dames d’honneur tastez donc conquerir
Toutes vertus, tant qu’ilz facent florir
Voz beaulx espritz aux celestines cours
Apres la Mort.
Que veult-on plus en ce monde acquerir
Que bon renom, bien vivre et bien mourir ?
Puys qu’à la fin de ce mortel decours
Tous humains n’ont qu’à Jesuchrist recours
Pour les garder de tout mal encourir
Apres la Mort.
О необходимости жить добродетельно
Что в смерти есть, то не открыто нам;
Получим ли прощение грехам
Не ведаем; так, значит, станем жить,
Чтоб дни, как подобает, проводить,
Ведь их уступим смертным мы часам.
Прошу затем я всех достойных дам
Склоняться к добродетели цветам,
Чтоб на луга небесные вступить,
Что в смерти есть.
Что к истинным причислит богачам?
Смерть чистая, как жизнь, честь именам.
Как время смертному путь довершить,
Ему Христа останется просить,
Чтоб не жесток был суд его делам,
Что в смерти есть.
Перевод 03.11.2016
Coeur endurci plus que la roche bise,
Vent aspirant pire que nord ou bise,
De grief refus tant orgueilleulx et fier,
N’est il moyen de te mollifier
Par tel façon que grace en fust acquise ?
O que les Dieulx ont mal ta place quise
De te loger en maison si exquise,
Pour en vertus tant te glorifier,
Coeur endurci !
Considéré que, sans coup de main mise,
Je fus navré d’une oeillade transmise
De ton logis, qui me vint défier,
Il te plaira mon mal pacifier
En me donnant grace que j’ay requise,
Coeur endurci.
Ты, камень-сердце, крепче валунов,
Что режешь хуже худших холодов,
Гордишься тем, как можешь огорчить,
Сыскать ли средство мне тебя смягчить,
Чтоб был ответ твой ласков, не суров?
Ошибка то со стороны богов,
Тебя — и поместить в чертог таков,
Чтоб чистоту в прекрасном похвалить,
Ты, камень-сердце!
Уж если без движений или слов
Взгляд гордый из оконца до основ
Меня смутил, собой довольна быть
Ты сможешь, если милость мне явить
Захочешь — я просить еще готов,
Ты, камень-сердце!
Перевод 5.11.2016
Sans varier moins que le polle articque
Doit la Dame estre et de cueur pacifique,
Porter en paix les grans hurtz de Fortune ;
Se bien luy vient ou malheur l’importune
N’en soit joyeuse ou plus melencolicque.
Contre bonheur constance à soy applicque,
Puys de force ayt la vertu magnificque
Pour tollerer toute griefve infortune.
Sans varier.
Le polle est fixe et le ciel erraticque ;
Semblablement tout trezor terrificque
Va et puys vient, ainsi que faict la lune,
Mais cueur constant n’en a joye ou rancune
Se monstrant polle envers Fortune inicque
Sans varier.
О постоянстве
Не изменясь, как полюс в вечных льдах
Пусть сохраняют дамы мир в сердцах,
Чтоб выдумки судьбы равно сносить;
Добро ли, зло пошлет, не допустить
Чрезмерности — в веселье ли, в скорбях.
Кто в счастье со спокойствием в ладах,
И пред бедой не будет в дураках:
Вынослив он, чтоб горе отразить,
Не изменясь.
Что полюсу превратность в небесах?
Изменчивость одна в земных дарах:
Им, как луне, расти и уходить.
Как полюс, ни хвалить мы, ни корить
Судьбу не будем за подвох в делах,
Не изменясь.
Перевод 06.11.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720806
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 28.02.2017
Три переклади творів відомого актора, режисера, поета і драматурга Леоніда Олексійовича Філатова, якому минулого року виповнилося б 70 років.
Перший вірш дуже смішний. Другий серйозніший. Третій...також серйозний. :-)
Монолог Панталоне (из пьесы «Любовь к трем апельсинам»)
Ну можно ли представить мир без шуток?!
Да он без шуток был бы просто жуток!…
Когда на сердце холод, страх и тьма –
Лишь юмор не дает сойти с ума!..
Судьба играет с нами в «чет» и «нечет»,
Уныние казнит, а юмор лечит.
Хвала шутам, что вовремя смогли
Нас удержать от яда и петли!..
Простой пример. У вас упадок духа.
У вас гастрит, ангина и желтуха.
Ваш дом сгорел. От вас ушла жена.
К тому же вы с большого бодуна!..
А вам навстречу медленно и чинно
Высокомерный шествует мужчина.
Дурак и хам. Красавец и атлет.
Удачливый самец в расцвете лет.
Он выглядит эффектней монумента,
Но только без коня и постамента.
И город с ликованием готов
Его осыпать ворохом цветов!..
Но вдруг – природы ветреной причуда! –
Над ним летит случайная пичуга
И какает сердечно и тепло
На это горделивое чело!..
Любимое занятье монументов –
Быть оселком для птичьих экскрементов;
Среди иных – и этот монумент
На птичий напросился комплимент!
А миг назад он женщинам влюбленным
Казался совершенным Аполлоном,
Он был почти что с Богом наравне,
Но капнуло с небес, — и он в говне!..
И вы при виде птичьего огреха
Буквально помираете от смеха:
Хоть нами зачастую правит бес,
Но и его курируют с небес!..
Очередной прохвост не вышел в дамки,
И значит, жизнь в свои вернулась рамки,
И значит, в мире есть и стыд, и честь,
И справедливость тоже в мире есть!..
И жизнь не так уж, в общем, безобразна,
И вы вполне открыты для соблазна,
И вон прошла с собачкою одна,
И незачем бросаться из окна!..
Ну можно ли представить мир без шуток?!
Да он без них не выживет и суток!..
Не сбрасывайте, братцы, со счетов
Спешащих к вам на выручку шутов!..
Монолог Панталоне (з п’єси «Любов до трьох апельсинів»)
Чи можна світ без жартів уявити?!
Без них, либонь, не здужає і жити.
Нас морок, страх і відчай стережуть,
А жарти глузд і щастя бережуть!..
То милість, то немилість доля зронить,
Катує розпач нас, жарт горе гоїть.
Хвала тим блазням, що прийшли й спасли,
І зашморг, і отруту відвели!
От уявіть: ви дещо засмутились,
Великі гроші ваші загубились,
Ви з жінкою брутально розійшлись,
Згоріла хата, ще й перепились!..
І ось назустріч вам гордій простує,
Такий, що не вклонитись — вже дратує.
Дурний, лихий, але шикарний пан,
Із тих, чия душа не має ран.
На взір величніший від монумента,
Бракує лиш коня та постаменту.
Чимало шанувальників набрав —
Його б квітками натовп закидав!..
Та ось — природі бавитись не важко! —
Над ним летить якась раптова пташка
І щедро гидить на оте чоло,
Що гордо так здійматися могло!..
Бо це ж звичайний досвід монументів —
Збиральників пташиних екскрементів.
Панок вважав, що він вже монумент, —
Нехай пташиний має комплімент!
Тому хвилину ще жінки казились,
Немов за Аполлоном, волочились…
Був майже рівня Богу в вишині,
Та крапля із небес — гордій в лайні!..
Ви бачите, що пташка наробила, —
Регочете, і перестать несила:
Буває, нами бавляться чорти,
Але ж і чорта водять з висоти!..
Хоч одного пройдисвіта скарали —
А наче до ладу світ спрямували.
Раз перемога правди настає —
То сором, честь і правда таки є!..
І згодні ви зі світом примиритись,
Ще зможете ви їм насолодитись.
Он гарна пані з цуциком гуля,
А крізь вікно плигати — то дурня!
Чи можна світ без жартів уявити?!
Жарт помагає кульку цю крутити.
Розрада нам в життєвій боротьбі
Ти, добрий блазню! Дякую тобі!
Переклад 28.02.2016
Монолог Насреддина (из пьесы "Возмутитель спокойствия")
Сто странных счастий есть у человека.
Боюсь, вы их не знаете, Эмир.
Но лишь на этих странностях от века
И держится сыпучий этот мир!..
Вот я стою у этого помоста,
Как говорят, у смерти на краю,
И вам понять, я думаю, непросто
Улыбку беззаботную мою.
Но счастлив я лишь тем – хвала Аллаху! –
И тем горжусь, улыбки не тая,
Что в миг, когда в крови свалюсь на плаху,
По мне заплачет женщина моя!
А вы, Эмир?.. Ваш голос много значит,
У ваших ног склонилась Бухара…
Но вы умрете – кто по вас заплачет?
Гарем?.. Визири?.. Слуги?.. Повара?..
Печалиться никто не станет шибко,
Когда и ваш верховный час пробьет…
Любимая в бассейне вашем рыбка –
И та по вас слезинки не прольет!
Так сверим же, Эмир, две жизни эти:
Чья веселей картинка бытия?..
И кто ж из нас счастливей был на свете –
Вы, всё имущий, или нищий я?
Монолог Насреддіна (з п'єси "Каламутник")
Сто нерозумних щасть людина має,
Від ста дивот душа її бринить.
Шкода, їх, мабуть, пан Емір не знає,
Та світ сипкий лише на них стоїть!..
Приміром, ось я звівся до помосту,
І смерть уже роззявилась моя,
А вам, гадаю, те збагнуть непросто,
Чом, мов щасливчик, посміхаюсь я.
Та я щасливий — дякую Аллаху! —
І усміхом вітаю ту з удач,
Що в злую мить, коли скривавлю плаху,
Мене проводить жінки щирий плач!
А пан Емір? .. Носій такої влади,
Всій Бухарі згинає спини він …
А як вмрете — хто стане сумувати?
Жінки?.. Візири?.. Кухня?.. Слуг загін?..
Навряд скорботна буде їм хвилинка,
Коли настане й вам найвищий час…
В басейні і улюблена рибинка
Сльозинкою не пошанує вас!
То два життя розглянемо пильніше:
Хто з двох нас більше радощів осяг?…
І хто з нас двох був в світі щасливіший —
Ви, пан і багатій, чи я, жебрак?
Переклад 24.12.2016
В пятнадцать лет, продутый на ветру
Газетных и товарищеских мнений,
Я думал: «Окажись, что я не гений, —
Я в тот же миг от ужаса умру!..»
Садясь за стол, я чувствовал в себе
Святую безоглядную отвагу,
И я марал чернилами бумагу,
Как будто побеждал ее в борьбе!
Когда судьба пробила тридцать семь
И брезжило бесславных тридцать восемь,
Мне чудилось — трагическая осень
Мне на чело накладывает тень.
Но, точно вызов в суд или в собес,
К стеклу прижался желтый лист осенний,
И я прочел на бланке: «Ты не гений!» —
Коротенькую весточку с небес.
Я выглянул в окошко — ну нельзя ж,
Чтоб в этот час, чтоб в этот миг ухода
Нисколько не испортилась погода,
Ничуть не перестроился пезаж!
Все было прежним. Лужа на крыльце.
Привычный контур мусорного бака.
И у забора писала собака
С застенчивой улыбкой на лице.
Все так же тупо пялился в окно
Знакомый голубь, важный и жеманный…
И жизнь не перестала быть желанной
От страшного прозенья моего!…
1984
В п’ятнадцять років слухав я вітрів,
Роздмуханих газет і друзів ґвалтом,
І думалось: «Як я не геній раптом —
То з жаху я б і жити не схотів!..»
Сідаючи за стіл, я відчував:
Святу відвагу стримувать несила.
Завзято аркуші бруднив чорнилом,
Немов в борні папір перемагав!
Коли мені настало тридцять сім
І тридцять вісім блимало безславних,
Я марив, що трагічна осінь плавно
Наблизилась і кидає вже тінь.
Та ніби виклик в суд чи в соцзабез
Жовтенький лист прибився до віконця,
І у листочку «Ти не геній!» йшлося —
Мав стисле повідомлення з небес.
Я визирнув надвір: ну як же так,
Щоб у величну відбуття годину
Погода не відбила переміни,
Довкілля не відповіло ніяк!
Світ був, як був. Калюжа на ганку,
Сміттєвий бак від горя не гойдався,
А під парканом песик оправлявся,
Сором’язливу пику мав таку…
Бездумно у вікно зір утопив
Знайомий голуб, пишний та манірний…
Життя кохане не було обридним
Від правди, що в собі я зрозумів!…
Переклад 27.12.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2017
Это пересказ английской баллады на очень знаменитый сюжет: его неоднократно обрабатывали классики, например Чосер и Вольтер.
Мне показалось, что для 14 февраля это подходящая выкладка.
Своевольная дама (артуровская легенда)
Вы слыхали чуть иную сказку –
Сто начал, конец один и тот же.
Раз Артуру задали загадку:
«Что для женщины всего дороже?»
Загадал ее барон свирепый,
Заколдованный волшебник-рыцарь.
Должен был король ответ дать верный
Или с жизнью под мечом проститься.
И король с племянником Гавейном
Целый год ответы собирали.
Видно, дело кончится плачевно:
Сотни женщин разное сказали.
Но король дал клятву, что ответит, –
Не изменит он, не будет низок …
И под Новый год к барону едет,
Захватив ответов длинный список.
Шорох, стуки – далеки для слуха,
Солнца свет сквозь ветви – веселее …
Между двух дубов стоит старуха –
С виду разве только смерть страшнее.
Глаз во лбу и зубы частоколом,
Нос крючком сырую землю пашет …
Разве что в аду да в сне тяжелом
Доведется встретить даму краше.
– Что же, рыцарь храбрый, испугался?
Красоту мою не рад ты видеть?
Красоте в придачу ум достался.
Угадать умею и провидеть.
– Коль, сударыня, ответишь верно,
Что для женщины всего дороже,
Моего племянника Гавейна
Ты назвать своим супругом сможешь.
…Думает колдун, что выигрыш близок –
Уж с мечом Артура он встречает.
Протянул король вначале список –
Свиток долгий долго он читает.
– Лишь мечты да женские обманы –
Что же, нет тебе, король, спасенья …
– По пути сюда я встретил даму
И еще ее прибавлю мненье:
[i]«Хоть у женщин всех свои желанья,
Знаю, будет счастлива любая,
Без совета и без приказанья
По своей лишь воле поступая».[/i]
– Сам не угадал бы ты ответа –
Помогла тебе моя сестрица!
Будет пусть неладна нечисть эта,
Слишком своевольная девица!
Меж дубов старуха ожидает.
Скачет рыцарский отряд по лесу.
Сэр Гавейн собратьям поясняет:
– Здесь один из нас нашел невесту.
– Чтоб на этой страсти я женился? –
Стал тогда веселый Кэй смеяться. –
Лучше б на скаку с коня свалился,
Не успев с грехами расквитаться!
Кто поцеловаться с ней захочет,
Не отыщет губ на нужном месте …
Но Гавейн подшучивать не хочет:
Слову изменить – противно чести.
И другие рыцари в отряде
Ропщут: кто смеется, кто страшится.
Объявил Гавейн им волю дяди:
– На разумной даме – мне жениться!
И когда унялся пир их брачный,
И за ними спальни дверь закрылась,
Не поверил он своей удаче:
В чудо-деву ведьма обратилась.
Смех и нежность на лице прелестном,
Взор, как солнце утреннее, ясный …
Вряд ли и в раю, и в сне чудесном
Встретите вы госпожу прекрасней.
– Помоги решить, супруг мой милый:
По ночам иль днем мне быть такою?
– Будь прекрасна по ночам, друг милый,
Как мы будем тешиться с тобою!
– Но ведь днем вокруг нас – двор, бароны …
Быть уродливой мне очень стыдно …
– Будь такою, как тебе угодно.
Хорошо ль решила – будет видно!
– Этим разрешением любезным
Снял проклятье ты с меня и с брата.
Было испытание уместным:
Видишь сам, что есть в отгадке правда.
Так, как мне угодно, поступая,
Быть женой хорошей постараюсь,
И, супругу также угождая,
Я красивой навсегда останусь.
Поздним утром пред двором Артура
Сэр Гавейн с супругою явился,
Показал ее баронам хмурым:
– На прекрасной даме я женился!
– Ну, дела! – веселый Кэй воскликнул. –
Вот как неудачник наш удачлив!
Будь же, братец, коли жребий вынул,
Со своей женою милой счастлив!
Перевод 27. — 28. 06. 2014
Опубликовано на бумаге: Ржевская В.С. Баллады и сказки – Хмельницкий, Издатель ФЛП Стасюк Л.С., 2018. – С. 4-7.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718220
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.02.2017
Меня уже давно занимает мысль, что, подобно тому, как булгаковский Мастер в своем романе «угадал» Иешуа и Пилата, Шекспир нечаянно «угадал» тип характера и судьбу Пушкина, когда придумал (соединив несколько уже существовавших литературных мотивов) образ Меркуцио в «Ромео и Джульетте». А так как он «угадал наперед», то можно с небольшими понятными оговорками утверждать, что Шекспир Пушкина придумал. (:-))))))
До меня эта мысль дошла после прочтения пушкинской цитаты, но для любителей воображать она настолько увлекательна, что наверняка она уже была высказана кем-нибудь, кого лучше меня слышно. Что огорчает меня, потому что у меня к этому персонажу даже развились родственные чувства (очень просто догадаться, откуда у Меркуцио взялся брат Валентин. Потому что это привет из «Двух веронцев»: там герои — Валентин и Протей, а Протей и Меркуцио — это синонимичные имена: означают того, кто меняется. Но я, опять же, не единственная Валентина, а изменчивый по существу персонаж вряд ли подлежит даже родственному присвоению:-)).
После длинных рассуждений у меня сложилась зарифмованная фантазия на ту же тему. Это именно фантазия, я даже уверена, что на самом деле все не так было. И я бы хотела, чтобы эти стихи были лучше, но уж какие вышли.
Был мир, который поскребла чума.
Но мор — и тот проходит, как известно.
Трагедия как зрелище нужна,
И персонаж рождается для пьесы.
«Герой мой ищет как в стихах любви,
Что есть желанье, узнает он внове.
Пусть получает в спутники свои
Того, кто слишком шутит над любовью.
Вообще изменчив каждый человек,
Но я, бывает, предпочту стабильность.
А этот, что запрятал грусть под смех, -
Душой пусть восстает на неподвижность.
Герой, где не искал, любовь найдет,
Влеченье прошлое объявит лживым.
Шутник уже узнал, что все пройдет,
Еще заразней смехом несчастливым.
Слова любви пусть судит, как сатир,
Пусть будут речи грубы, но и ярки.
Не угадать, что зачитал до дыр
Он томик того самого Петрарки.
А то чудесной песней зазвенит
И легкой, и пленительной, и быстрой.
В беседе удивив, заворожит:
Его привязчив будет голос чистый!
Какой-нибудь тоскливый льстец придаст
Любовнице красу, что нет в помине.
Мечтатель острый правду слов отдаст
Снов и видений маленькой богине.
Умрет, сорвав личину шутника,
От случая, накличет смерть влюбленным:
Героев сгубит их судьбы рука,
Обрубит злобу семьям огорченным.
Что возмущало в нем — ему простят:
Ведь над своей шутил смертельной раной.
С влюбленными его объединят
Тоской о чуде, что прервали рано.
Угасший голос будет долго мил,
Хоть постоянства так и не усвоил:
То драки за безделки осудил,
А то прославил упоенье боем.
Погибшим болтуном не назовут,
А скажут: пал храбрец, честь защищая…
Он будет рыцарем, как был я шут,
Я, может быть, и сам его сыграю».
Он на успешной был тогда стезе,
К нему большое горе приближалось,
И в пьесе о любви и о вражде
Жизнь ветра как мерцание промчалась.
10.04.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717458
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.02.2017
Переклади декількох віршів сера Уолтера Ролі (або Ралі) (1552?/ 1554? - 1618) - яскравої історичної особистості: англійського інтелектуального авантюриста епохи Відродження. Як відомо, його не дуже моральне, але цікаве життя, що є прикладом мінливості долі, завершилося тривалим ув'язненням, наприкінці якого він мусив наложити своєю допитливою головою, але слава його живе.
Поезія Ролі досить помітно відображає дух того часу, але її значення виходить за межі країни та епохи.
Nature, that washed her hands in milk,
And had forgot to dry them,
Instead of earth took snow and silk,
At love’s request to try them,
If she a mistress could compose
To please love’s fancy out of those.
Her eyes he would should be of light,
A violet breath, and lips of jelly;
Her hair not black, nor overbright,
And of the softest down her belly;
As for her inside he ‘ld have it
Only of wantonness and wit.
At love’s entreaty such a one
Nature made, but with her beauty
She hath framed a heart of stone;
So as love, by ill destiny,
Must die for her whom nature gave him,
Because her darling would not save him.
But time (which nature doth despise
And rudely gives her love the lie,
Makes hope a fool, and sorrow wise)
His hands do neither wash nor dry;
But being made of steel and rust,
Turns snow and silk and milk to dust.
The light, the belly, lips, and breath,
He dims, discolors, and destroys;
With those he feeds but fills not death,
Which sometimes were the food of joys.
Yea, time doth dull each lively wit,
And dries all wantonness with it.
Oh, cruel time! which takes in trust
Our youth, or joys, and all we have,
And pays us but with age and dust;
Who in the dark and silent grave
When we have wandered all our ways
Shuts up the story of our days.
Природа ручки вмила молоком,
Забула їх водою сполоснути,
Взяла не ґрунт, а шовк, ще й зі сніжком,
Та й спробувала, що з них може бути.
Просило, бач, її саме кохання
Зробить йому красуню ідеальну.
Були щоб очі — сяйво, губки — мед,
Як аромат фіалки ніжний подих,
Волосся — із каштанових тенет,
І з пуху найм’якішого — животик.
Зсередини була щоб пустотлива,
Дотепна і приємно говірлива.
Розкішну панну, диво на Землі,
Природа на замовлення зліпила,
Але у пишні форми чарівні
Вона сердечко кам’яне вложила.
Тепер кохання з відчаю конає,
Кохана — навіть ока не звертає.
Та гордий час — отой насмішник злий,
Що витвори Природи зневажає,
Дає любити нам обман пустий,
Надії всі на відчай заміняє, —
Не миє лап брутальних і брудних,
На пил він повертає шовк та й сніг.
Він ніжні й милі вигадки ясні
Понівечить, потрощить та понищить,
Він ласощами нашої весни
Годує смерть — ніколи не наситить.
Із часом гострий дотеп затупіє,
Час жарти, мов кульбабчин пух, розвіє.
Не знає милосердя той крутій:
Бере в заставу молоде й щасливе,
А повертає старість без надій
Та сірий спокій в мороці могили.
Коли набігається мандрівник,
Час визначить кінець його доріг.
Переклад 6 — 7 жовтня 2013 р.
(Вжите у перекладі слово "ідеальна" - свідомий анахронізм перекладачки).
Praised be Diana’s fair and harmless light,
Praised be the dews wherewith she moists the ground;
Praised be her beams, the glory of the night;
Praised be her power, by which all powers abound.
Praised be her nymphs, with whom she decks the woods;
Praised be her knights, in whom true honor lives;
Praised be that force by which she moves the floods;
Let that Diana shine, which all these gives.
In heaven queen she is among the spheres;
In aye she mistress-like makes all things pure;
Eternity in her oft change she bears;
She beauty is; by her the fair endure.
Time wears her not — she doth his chariot guide;
Mortality below her orb is placed.
By her the virtue of the stars down slide,
In her is virtue’s perfect image cast.
A knowledge pure it is her worth to know;
With Circes let them dwell that think not so.
Хвалю тебе, пресвітлая Діано,
Хвалю росу, якою землю поїш,
Хвалю оздобу ночі незрівнянну,
Хвалю могуть: могутніх нею плодиш.
Хвалю красунь значного почту цноту,
Хвалю лицарство віддане й звитяжне,
Хвалю наказ, що зрушить моря води, —
Довіку сяє хай Діана наша!
Вона — на небі панія велична;
Завжди чеснот заступниця сувора;
Нерідко вдосконалює і вічне;
Вона — краса, і в ній красі — опора.
Не нею час — вона керує часом,
Ні немощам, ні смерті непідвладна;
Зірок зухвальство посоромить разом,
Бо хвалена за доблесть бездоганну.
Правдешній розум, нею величайся,
Незгодний — до Цирцеї забирайся!
Переклад 9 — 11.10. 2013 р.
[Farewell to the Court]
Like truthless dreams, so are my joys expired,
And past return are all my dandled days;
My love misled, and fancy quite retired—
Of all which passed the sorrow only stays.
My lost delights, now clean from sight of land,
Have left me all alone in unknown ways;
My mind to woe, my life in fortune’s hand—
Of all which passed the sorrow only stays.
As in a country strange, without companion,
I only wail the wrong of death’s delays,
Whose sweet spring spent, whose summer well-nigh done—
Of all which passed the sorrow only stays.
Whom care forewarns, ere age and winter cold,
To haste me hence to find my fortune’s fold.
[Прощання з двором]
Мов сни, мої пролинули утіхи,
Минулася юнацьких днів гульба.
Уяву вичерпав, з любові лихо,
Тепер мій скарб — сама лише журба.
З очей моїх сховався рідний берег,
Відкрилась непривітна далина;
Не відаю, як доля кине жереб,
Тепер мій скарб — сама лише журба.
Я — мов самітник у чужій країні,
Жду смерті, не приходить навісна;
Весна і літо сплинули грайливі,
Тепер мій скарб — сама лише журба.
Як ще не зовсім я старий слабкий,
Най доля вирок шле мені швидкий.
Переклад 9.10.2013.
EVEN SUCH IS TIME.
Even such is time, that takes on trust
Our youth, our joys, our all we have,
And pays us but with earth and dust ;
Who, in the dark and silent grave,
When we have wandered all our ways,
Shuts up the story of our days ;
But from this earth, this grave, this dust
My God shall raise me up, I trust !
Не знає милосердя час-крутій:
Бере в заставу молоде й щасливе,
А повертає старість без надій
Та сірий спокій в мороці могили.
Коли набігається мандрівник,
Час визначить кінець його доріг;
Та з мороку, з могили, з небуття,
Мене Господь підніме, вірю я!
Переклад 10.10.2013.
A Description of Love
by Sir Walter Ralegh
FROM R. S.’s Phoenix Nest, 1593
Now what is love? I pray thee, tell.
It is that fountain and that well
Where pleasure and repentance dwell.
It is perhaps the sauncing bell
That tolls all into heaven or hell:
And this is love, as I hear tell.
Yet what is love? I pray thee say.
It is a work on holy-day;
It is December matched with May;
When lusty bloods, in fresh array,
Hear ten months after of the play:
And this is love, as I hear say.
Yet what is love? I pray thee sain.
It is a sunshine mixed with rain;
It is a tooth-ache, or like pain;
It is a game where none hath gain;
The lass saith no, and would full fain:
And this is love, as I hear sain.
Yet what is love? I pray thee say.
It is a yea, it is a nay,
A pretty kind of sporting fray;
It is a thing will soon away;
Then take the vantage while you may:
And this is love, as I hear say.
Yet what is love, I pray thee show.
A thing that creeps, it cannot go;
A prize that passeth to and fro;
A thing for one, a thing for mo;
And he that proves must find it so:
And this is love, sweet friend, I trow.
Що таке кохання
Джерело це і болото,
Каяття і насолода,
Дзвін, що заклика до раю,
Нам блаженство обіцяє
І до пекла проводжає.
Ось воно яке, кохання.
Що воно таке — любити?
Як в святковий день робити,
Грудень з травнем поєднати,
Втіхи гарної зазнати,
Потім хворість лікувати.
Означає це — кохати.
Це погода і негода,
Це здоров’я і хвороба,
Втрата це і нагорода,
Це примхлива панна горда,
Це відмова, потім — згода.
Ось кохання насолода.
Це таке палке змагання,
Суперечки й милування,
Перешкоди подолання,
Переваг використання,
Зустріч і швидке прощання.
Кажуть — ось яке кохання.
Воно повзає, не ходить,
Залюбки за носа водить,
Для забави нас бентежить,
Одному і всім належить.
Ось кохання, милий друже,
Перевір, як схочеш дуже.
Переклад 14.10.2013 р.
The Lie
by Sir Walter Ralegh/Raleigh
Go, soul, the body’s guest,
Upon a thankless errand;
Fear not to touch the best;
The truth shall be thy warrant:
Go, since I needs must die,
And give the world the lie.
Say to the court it glows
And shines like rotten wood,
Say to the church it shows
What’s good, and doth no good:
If church and court reply,
Then give them both the lie.
Tell potentates, they live
Acting, by others’ action;
Not lov’d unless they give;
Not strong, but by affection.
If potentates reply,
Give potentates the lie.
Tell men of high condition,
That manage the estate,
Their purpose is ambition;
Their practice only hate.
And if they once reply,
Then give them all the lie.
Tell them that brave it most,
They beg for more by spending,
Who in their greatest cost
Like nothing but commending.
And if they make reply,
Then give them all the lie.
Tell zeal it wants devotion;
Tell love it is but lust;
Tell time it meets but motion;
Tell flesh it is but dust:
And wish them not reply,
For thou must give the lie.
Tell age it daily wasteth;
Tell honour how it alters;
Tell beauty how she blasteth;
Tell favour how it falters:
And as they shall reply,
Give every one the lie.
Tell wit how much it wrangles
In fickle points of niceness;
Tell wisdom she entangles
Herself in over-wiseness:
And when they do reply,
Straight give them both the lie.
Tell physic of her boldness;
Tell skill it is prevention;
Tell charity of coldness;
Tell law it is contention:
And as they do reply,
So give them still the lie.
Tell fortune of her blindness;
Tell nature of decay;
Tell friendship of unkindness;
Tell justice of delay:
And if they will reply,
Then give them all the lie.
Tell arts they have no soundness,
But vary by esteeming;
Tell schools they want profoundness,
And stand too much on seeming.
If arts and schools reply,
Give arts and schools the lie.
Tell faith it’s fled the city;
Tell how the country erreth;
Tell manhood, shakes off pity;
Tell virtue, least preferred.
And if they do reply,
Spare not to give the lie.
So when thou hast, as I
Commanded thee, done blabbing;
Because to give the lie
Deserves no less than stabbing:
Stab at thee, he that will,
No stab thy soul can kill!
c. 1592
Брехня
Стань, душе, в світ іди:
Доручення є марне.
Не бійся прямоти,
Вона тебе догляне.
Як маю я вмирати,
Заказуй всім брехати.
Придворному скажи:
«Гнилий у шатах ходиш».
Духовному скажи:
«Ти кличеш, та не водиш».
Захочуть одказати —
Їм не давай брехати.
Володарю скажи:
«Чужим горбом царюєш.
Без почту ти слабий,
А відданість купуєш».
Захоче одказати —
Не дозволяй брехати.
Скажи вельможам знатним,
Що королівством водять,
Що хочуть тільки влади,
Ненависть тільки родять.
Як правди не сприймають —
Свою ж брехню ковтають.
Хвалькові ти скажи,
Що надто витрачає.
Уже заліз в борги
Та все похвал жадає.
Погодитись не схоче —
То бреше він охоче.
Скажи слузі: «Невірний»,
І часу: «Рух зустрінеш».
Коханцеві: «Ти хтивий»,
І плоті: «Ти зотлієш».
І краще б їм мовчати,
Бо не даси брехати.
Ти, славонько, минешся,
Ти, віку, марно сплинеш.
Скажи красі:«Зітрешся»,
І милості: «Пролинеш».
Як опиратись схочуть —
То брешуть прямо в очі.
Ти, дотепе, воюєш
За примхи непостійні;
Ти, розуме, міркуєш
Якийсь зарозумілий.
Як проти скажуть щось —
Брехня, як повелось.
Всі ліки — то зухвальство,
Майстерність — то завада,
Добро — предмет зневаги,
І суперечки — право.
Щось спробують сказати —
Продовжують брехати.
Удаче, ти не бачиш!
Природо, ти зів’янеш!
Товаришу, ти зрадиш!
Ти, суде, зволікаєш!
Якщо вони незгодні —
Брехати їм завгодно.
Мистецтво, твоя цінність
Від глядачів залежна.
Науко, твоя мудрість
Не певна, як належно.
Як раптом ви незгодні, —
Брехні в вас пельки повні.
Втекла деінде віра,
Країна загибає,
Хоробрість зачерствіла,
І честь занепадає.
Можливо, хто незгоден —
То він брехати годен!
Як скажеш, що звелів,
Хай б’ють несамовито:
Хто ворог брехунів,
Той вартий бути вбитий.
Та тіло хто вбиває,
Душі не зачіпає.
Переклад 13.10.2013.
Ложь
Вставай, душа, ступай,
Наказ тебе без смысла:
На правду уповай,
Хоть стольким ненавистна.
Мне, видно, помирать —
Так не давай им лгать!
Придворному скажи:
«Ты в роскоши гниешь!»
Духовному скажи:
«Зовешь, да не ведешь!»
А станут отрицать —
Скажи, что стыдно лгать.
Властителю скажи:
«Чужим горбом ты правишь!
Коль бросят — так дрожишь,
А верность покупаешь».
Захочет отрицать,
Скажи: не стоит лгать.
А барам тем прекрасным,
Что правят да решают,
Скажи: их жажда власти
К ним ненависть рождает.
А будут отрицать —
Не позволяй им лгать.
Скажи и хвастунам,
Что слишком много тратят:
Кто жаден к похвалам —
За похвалы доплатит.
А станут отрицать —
Так, значит, любят лгать.
Усердный, ты неверен;
Влюбленный, вожделеешь;
Движенье встретишь, время;
Плоть смертная, истлеешь!
И лучше б вам молчать —
Душа не даст вам лгать.
Вы, годы, зря уйдете,
Ты, слава, вмиг умчишься,
Вы, прелести, пройдете,
Ты, милость, отдалишься!
Хотите отпираться —
Охота завираться!
Перешутила шутка —
О мелочах лишь скажет.
Перемудрила мудрость —
Запутала себя же.
Хотите «нет» сказать —
И вам по нраву лгать.
Хвастливо врачеванье,
А мастерство мешает.
Презренно состраданье,
Закон лишь ссорить знает.
Вы рветесь отрицать —
И вы привыкли лгать.
Удача, ты не видишь!
Природа, ты увянешь!
Товарищ, ты покинешь!
Ты, суд, все время тянешь!
Хотите отрицать —
Вам, значит, сладко лгать.
Нет истины в искусствах —
Решает все ценитель.
Нет истины в науках —
В сомнениях учитель.
А если не согласны —
Вы также лжи подвластны.
Нам вера — в поле ветер,
Страна дошла до края,
Кто храбр, немилосерден,
Честь — чушь для нас такая…
Возьмутся отрицать —
Ведь всем приятно лгать.
Душа, как скажешь ты,
Ждать ярости недолго:
Кто враг неправоты —
На смерть тому дорога.
Пусть тело убивают —
Душа вреда не знает!
Перевод 09.03.2016
On the Life of Man
What is our life? a play of passion,
Our mirth the musicke of division,
Our mothers wombes the tyring houses be,
When we are drest for this short Comedy,
Heaven the Judicious sharpe spector is,
That sits and markes still who doth act amisse,
Our graves that hide us from the searching Sun,
Are like drawne curtaynes when the play is done,
Thus march we playing to our latest rest,
Onely we dye in earnest, that’s no Jest.
Життя людське
Що є життя? Комедія чуттів.
Дитячий лепет — то вступний мотив,
Домівка наша перша, лоно нені, —
Вбиральня, де вдягають нас для сцени.
Небесний цар — вибагливий глядач,
Акторам не прощає він невдач.
А за завісу нам сира земля,
Яка сховає нас від світла дня.
Усе життя ми безупинно граєм,
Та стаємо правдиві, як вмираєм.
Переклад 10.10.2013.
Жизнь человека
Что жизнь? страстей потешный балаган.
Смех счастья — музыка меж действий там;
Утроба, где к рожденью созреваем —
Уборная, где маски надеваем;
Суровый зритель в небесах сидит
И зорко, не собьемся ли, следит;
А завершивших роль от света дня
Укроет занавес — сыра земля.
Живущий человек играть привыкнет,
Как умирать — так искренность настигнет.
Перевод 27.05.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717020
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2017
Sir Thomas Wyat (also spelled Wyatt, 1503-1542)
AN EARNEST SUIT TO HIS UNKIND MIS-
TRESS NOT TO FORSAKE HIM.
AND wilt thou leave me thus ?
Say nay ! say nay ! for shame
To save thee from the blame
Of all my grief and grame.
And wilt thou leave me thus ?
Say nay ! Say nay !
And wilt thou leave me thus ?
That hath lov’d thee so long ?
In wealth and woe among :
And is thy heart so strong
As for to leave me thus ?
Say nay ! Say nay !
And wilt thou leave me thus ?
That hath given thee my heart
Never for to depart ;
Neither for pain nor smart :
And wilt thou leave me thus ?
Say nay ! Say nay !
And wilt thou leave me thus ?
And have no more pity,
Of him that loveth thee ?
Alas ! thy cruelty !
And wilt thou leave me thus ?
Say nay ! Say nay !
Сер Томас Вайєт (Вайєтт, 1503-1542 рр.)
Благання закоханого
Ти йдеш, і легко так?
Скажи: це жарт! Собі
Не шкодь цим, бо в ганьбі
За біль мій жить тобі!
Ти йдеш, і легко так?
Скажи: це жарт!
Ти йдеш, і легко так?
Від мене, хто любив,
В добрі й біді служив?
Без жалю до чуттів
Ти підеш легко так?
Скажи: це жарт!
Ти йдеш, і легко так?
А я, як серце дав,
Назад не вимагав,
Як гірко б не страждав.
Ти йдеш, і легко так?
Скажи: це жарт!
Ти йдеш, і легко так?
Погубиш ти мою
Любов, що не зборю?
Безсердну я люблю!
Ти йдеш, і легко так?
Скажи: це жарт!
Переклад 21.01.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2017
Два переклади творів двох значних англійських поетів першої половини XVI ст. Обидва вірші дуже відомі і неодноразово перекладені.
Кожен вірш я спробувала перекласти і українською, і російською мовами.
Sir Thomas Wyat (also spelled Wyatt, 1503-1542)
THE LOVER DESPAIRING TO ATTAIN UNTO
HIS LADY’S GRACE RELINQUISHETH THE PURSUIT.
WHOSO list to hunt ? I know where is an hind !
But as for me, alas ! I may no more,
The vain travail hath wearied me so sore ;
I am of them that furthest come behind.
Yet may I by no means my wearied mind
Draw from the deer ; but as she fleeth afore
Fainting I follow ; I leave off therefore,
Since in a net I seek to hold the wind.
Who list her hunt, I put him out of doubt
As well as I, may spend his time in vain !
And graven with diamonds in letters plain,
There is written her fair neck round about ;
‘ Noli me tangere ; for Cæsar’s I am,
And wild for to hold, though I seem tame.
Сер Томас Уайєт (або Уайєтт) (1503-1542 рр.)
Закоханий у відчаї відмовляється добиватись коханої
Гей, хто на лови? Оленицю знаю.
Було, хотів її я домогтись…
Дарма! І мрії навіть мав зректись:
Вперед мисливих почет пропускаю.
Хоч не далася, міцно все ж тримає:
Куди летить, туди й мені тягтись,
Я ледь при тямі…Годі, відступивсь:
Облишу, сіть-бо вітру не спиняє.
Хто ще женеться — відчай жде і їх.
На шийці в олениці гра намисто,
Там напис з діамантів променистих,
Щоб всяк дізнатись про загрозу міг:
«Мене не руш! Лиш Цісарева буду.
Хоч ніжна я, та муки вам здобуду.»
Переклад 06.11.2015
Сэр Томас Уайет (или Уайетт) (1503-1542 гг.)
Влюбленный, отчаявшись, отказывается добиваться возлюбленной
Измеришь силы? Есть соблазн немалый.
Есть лань — пусть хороша, не для меня.
Преследую, но не надеюсь я,
В конце охоты следую устало.
Не дастся лань, но словно привязала,
Измучив, и куда летит — терпя,
Влекусь…но стал. Не обойти себя;
Нет сети, чтобы ветер удержала.
Гонись, упорствуй, коли ты смельчак!
И ты отступишь, даже нет сомненья.
Алмазное у лани ожерелье
На чудной шейке; возвещает так:
«Не прикасайся! Цезарь лишь возьмет.
Мой нежен вид, но долгий бег вас ждет».
Перевод 1.11. — 9.11.2015
Наступний вірш - це переспів твору так само відомого давньоримського сатирика Марціала, зроблений Генрі Говардом, графом Серреєм (1517 — 1547).
Henry Howard, Earl of Surrey (1517 — 1547)
THE MEANS TO ATTAIN A HAPPY LIFE.
MARTIAL, the things that do attain
The happy life, be these, I find :
The riches left, not got with pain ;
The fruitful ground, the quiet mind :
The equal friend, no grudge, no strife ;
No charge of rule, nor governance ;
Without disease, the healthful life ;
The household of continuance :
The mean diet, no delicate fare ;
True wisdom join’d with simpleness ;
The night discharged of all care,
Where wine the wit may not oppress :
The faithful wife, without debate ;
Such sleeps as may beguile the night.
Contented with thine own estate ;
Ne wish for Death, ne fear his might.
Генрі Говард, граф Серрей, з Марціала
Де шукати щастя
Де, Марціале, щастя б мав…
Я б там шукав його, повір,
Де б не робив, а спадкував,
Де родить ґрунт, дух має мир.
Де б друг поміг, а не зборов,
В плечах від влади не свербить,
Життя не в’яне від хвороб,
І довго дім міцний стоїть.
Де гарний смак – без страв рясних,
Цінує простоту мудрець,
Де без тривог спочити б міг,
Й вино не споїть ум вкінець.
Де пара вірная (авжеж!),
Де плинуть ночі в гарних снах,
Де змін на краще вже не ждеш,
А смерть – не мрія і не страх.
Переклад 04.05.2015
Примітка перекладачки: наявність подвійного наголосу «на плечАх і на плЕчах» була перевірена за словником М.І. Погрібного, так само як і наявність слова «ум» (синоніма слова «розум») – за «Словником української мови» НАН України, 1970 р.
Генри Говард, граф Серрей (из Марциала)
Где искать счастья
Где, Марциал, нам счастья взять…
Я думаю, что там живет,
Где, не горбатясь, сытым стать
Дадут, и ум тревог не ждет,
Где в помощь, не в помеху – друг,
Нет власти, чтоб над ней дрожать,
Где можно жить, забыв недуг,
Спокойно прочный дом держать.
Где вкус без изысков хорош,
Где мудрый и простак – одно,
Где в мире ночку проведешь,
И не вредит уму вино.
Где верная – не спорь! – жена,
Где ночи в сладких снах бегут,
Где участь лучше не нужна,
Где смерть ни кличут, ни клянут.
Перевод 03.03. 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715575
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2017
Переказ відомого вірша Марини Іванівни Цвєтаєвої:
Як добре, що не я для вас зоря,
І добре те, що теж не ви - мій місяць,
Що під ногами в двох тверда земля,
Без опертя не пустить нас лишитись.
Як добре, що не дбати можу я
Як треба говорити чи дивитись,
Що нас нам не шукати навмання,
Зіткнувшись раптом, не зачервонітись.
Те добре теж, що можна при мені
Вам зовсім вільно іншу обіймати,
І за цілунки іншому мої
Мене в огонь не станете ви слати.
Моє ім'я в любові, любий, ні,
Не будете занадто поминати.
Не буде, щоб у храму тишині
Над нами многоліттю пролунати.
І друг, і милий, дяка вам моя
За те, що, хоч серцям і не відкритись,
Ми любимо: не збурене спання,
Між зір ми не шукаємо зустрітись,
Не наша пара в світлі їх гуля,
Не нам пекучим сонцем опалитись...
І жаль, і любо: вам не я - зоря,
І жаль, і любо: і не ви - мій місяць!
Переклад 01.01.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712391
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.01.2017
Два перші вірші перекладено українською, третій - українською та російською.
Sir Walter Scott
NORA’S VOW
(From the Gaelic)
Hear what Highland Nora said, —
‘The Earlie’s son I will not wed,
Should all the race of nature die,
And none be left but he and I.
For all the gold, for all the gear,
And all the lands both far and near
That ever valour lost or won,
I would not wed the Earlie’s son’.
‘A maiden’s vows,’ old Callum spoke,
‘Are lightly made and lightly broke;
The heather on the mountain’s height
Begins to bloom in purple light;
The frost-wind soon shall sweep away
That lustre deep from glen and brae;
Yet Nora, ere its bloom be gone,
May blithely wed the Earlie’s son.’
‘The swan,’ she said, ‘the lake’s clear breast
May barter for the eagle’s nest;
The Awe’s fierce stream may backward turn,
Ben-Cruaichan fall, and crush Kilchurn;
Our kilted clans, when blood is high,
Before their foes may turn and fly;
But I, were all these marvels done,
Would never wed the Earlie’s son. ‘
Still in the water-lily’s shade
Her wonted nest the wild-swan made;
Ben-Cruaichan stands as fast as ever,
Still downward foams the Awe’s fierce river;
To shun the clash of foeman’s steel
No Highland brogue has turn’d the heel;
But Nora’s heart is lost and won,
— She’s wedded to the Earlie’s son!
First published in 1820.
Дівочі присяги
(з сера Вальтера Скотта)
Ой хвалилась панночка цнотлива:
«Я за сина княжого не вийду, —
хоч би навіть цілий світ здригнувся,
людський рід, крім нас обох, минувся;
хоч убори пишні обіцяв би,
хоч великі землі звоював би,
дарував би діамантів скриньку, —
він мене не матиме за жінку!»
Дід старий із панночки кепкує:
«Як завжди, дівчисько вередує.
Ліловіють вересові квіти —
нам недовго з їх краси радіти.
Скоро вітер з Півночі повіє —
вересову розкіш з гір розвіє.
Може, будуть квіти ще пишатись,
як поїде з княжим сином братись!»
«Ні! Хіба що лебідь з вод озерних
до гнізда шуліки літ поверне;
бистрі ріки рушать в бік зворотній,
гори тріснуть і впадуть в безодню;
лицарі, що остраху не знають,
з сутички п’ятами накивають!
Як усі дива ці справді будуть,
і тоді не стану з ним до шлюбу».
Лебідь тихих вод ще не покинув,
із домівки інде не полинув;
ріки так біжать, як прямували,
гори так стоять, як і стояли;
ворог наших лицарів боїться —
жоден з них у битві не зганьбиться, —
та присягу панночка зламала:
княжичеві за дружину стала.
Переклад 29.12.2013.
Sir Walter Scott
An Hour with Thee
An hour with thee! When earliest day
Dapples with gold the eastern grey,
Oh, what can frame my mind to bear
The toil and turmoil, cark and care,
New griefs, which coming hours unfold,
And sad remembrance of the old?
One hour with thee.
One hour with thee! When burning June
Waves his red flag at pitch of noon;
What shall repay the faithful swain,
His labour on the sultry plain;
And, more than cave or sheltering bough,
Cool feverish blood and throbbing brow?
One hour with thee.
One hour with thee! When sun is set,
Oh, what can teach me to forget
The thankless labours of the day;
The hopes, the wishes, flung away;
The increasing wants, and lessening gains,
The master’s pride, who scorns my gains?
One hour with thee.
Сер Вальтер Скотт
Година вдвох
З тобою вдвох! Як ранній світ
Плямує злотом сірий схід,
Що загартує розум мій
У праці і журбі тяжкій,
Щоб зносив і нову печаль,
I за минулим давній жаль?
Година вдвох.
З тобою вдвох! Як червня шал
Шле, мов червоний прапор, пал,
То де ж заплата трударя
За здобутки палкого дня?
Що краще, ніж гайок чи грот,
Дасть тінь і захист від турбот?
Година вдвох.
З тобою вдвох! Зоря мине —
Забути що навчить мене
Про труд невдячний денний мій,
Про гибель прагнень і надій,
Про те, що здобутки втрачав:
Їх пан пихатий зневажав?
Година вдвох.
Переклад 15.12. 2014
Sir Walter Scott
Christmas
The glowing censers, and their rich perfume;
The splendid vestments, and the sounding choir;
The gentle sigh of soul-subduing piety;
The alms which open-hearted charity
Bestows, with kindly glance; and those
Which e’en stern avarice.
Though with unwilling hand,
Seems forced to tender; an offering sweet
To the bright throne of mercy; mark
This day a festival.
And well our Christian sires of old
Loved when the year its course had roll’d,
And brought blithe Christmas back again,
With all its hospitable train.
Domestic and religious rite
Gave honour to the holy night.
On Christmas eve the bells were rung,
On Christmas-eve the mass was sung;
That only night in all the year
Saw the stoled priest the chalice rear.
The damsel donn’d her Kirtle sheen;
The hall was dress’d with holly green;
Then open’d wide the baron’s hall,
To vassal — tenant — serf and all:
Power laid his rod of rule aside,
And ceremony doff’d his pride.
All hail’d with uncontroll’d delight,
And general voice, the happy night,
That to the cottage, as the crown,
Brought tidings of salvation down.
Сер Вальтер Скотт
Різдво
Вогонь кадила і духмяний запах,
Спів урочистий, люди в гарних шатах;
Душа пред милістю тепер схилилась,
Охоче щедрість з бідним поділилась,
Привітно дивлячись, і той скупий,
У інший час — лихий,
Хоч наче й не бажає,
Все ж дар свій простягає. Дар ласкавий
До трону милосердя, свідчить ладний:
Святий цей день.
Так радо наші предки святкували,
І рік, що сплинув, славно проводжали,
Як знову повертав Різдво він їм
У спілці із веселим почтом всім.
І шанували вдома, як і в храмі,
Як слід, Святої ночі наставання.
Святвечір — і дзвонили дзвони дружно,
Святвечір — і була святкова служба.
У ніч оцю, на цілий рік найкращу,
Священик підіймав священну чашу.
На свято панночки вбирались пишно,
Будинки хвоя прикрашала втішно.
В маєтку панськім відчинялась брама:
Cлужник і перехожий — гість жаданий.
І влада від наказів відмовлялась,
Пишнота більш собою не пишалась.
І спільний галас вихваляв щосили,
Як спільний голос — добру ніч щасливу.
Ту ніч, що сeлюку і королю,
Спасіння явить лагідну зорю.
Переклад 06. 01. 2015
Примітки перекладачки.
That only night in all the year Saw the stoled priest the chalice rear — буквально «У цю ніч, єдину на цілий рік, священик у єпітрахилі піднімав потир (чашу для причащання)».
хвоя — в оригиналі: holly green, тобто падуб.
Серед вільностей, перекладачка вставила риму в одному місці, де її нема в оригіналі: an offering sweet
To the bright throne of mercy; mark
This day a festival.
Сэр Вальтер Скотт
Рождество
Кадила сеют сладость и сиянье;
Нарядные одежды, величанье;
Cмиряет в душах доброта гордыню,
Одарит искренняя милость ныне
С улыбкой друга всех, и даже тот,
Кто злой скупец,
Смягчившись, наконец,
Быть щедрым принужден. И приношенье
К престолу милосердья, — подтвержденье:
Cвят этот день.
Вот так же наши предки-христиане
Год уходящий провожали в славе,
Когда он Рождество им возвращал,
И воз веселий зимних обещал.
Обычай дома, храма — непреложный:
Приветствовать Святую ночь, как должно.
В Cочельник звоны радостно звонили,
В Сочельник службу радости служили.
В ту ночь, что всех ночей для мира краше,
Священник поднимал святую чашу.
Девицы в лучшее все наряжались,
Жилища хвоею все украшались.
Слуга, и данник, и любой прохожий
В господский замок становился вхожим.
И власть тогда приказывать стыдилась,
Собою пышность боле не гордилась.
И всяк, как мог, — хоть пел он, хоть кричал, —
Святую ночь хвалил и прославлял:
Для пастухов и для царей равна,
Спасенья радость нам возвещена.
Перевод 06. 01. 2015.
Примечания переводчицы:
That only night in all the year Saw the stoled priest the chalice rear — буквально «В эту единственную ночь во всем году священник в епитрахили поднимал потир (чашу для причащения)».
хвоя — в оригинале: holly green, то есть падуб.
Cреди вольностей, переводчица вставила рифму в одном месте, где ее нет в оригинале: an offering sweet
To the bright throne of mercy; mark
This day a festival.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711749
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2017
(обрані вірші з циклу «Астрофіл і Стелла» (‘Astrophel and Stella’ by sir Philip Sidney. Selected verses in my Ukrainian translation :-)))
Сюжет циклу: при дворі англійської королеви Єлизавети I молодий, блискучий та ще не одружений кавалер закоханий у молоду, вродливу та розумну заміжню даму. Колись вона планувалась у його наречені, але цей план розстроївся, і згодом її було видано за нелюба. Натхненний своїм почуттям, кавалер складає вірші про любов до дами. Він називає її Стелла (лат. — «зірка»), а себе — Астрофіл (з грецької «той, що любить зірку», у нашому перекладі «Зорелюб»). Зірка нещаслива у шлюбі, проте, хоча вона відповідає взаємністю на почуття Зорелюба, погоджується бути тільки дамою його серця, але не коханкою. Крім цього, Зорелюб страждає від власної нереалізованості: він хотів би брати участь у великих та корисних державних справах, але поки що не має такої можливості.
Прототипи цих персонажів: автор, Філіп Сідні, син сестри Роберта Дадлі, графа Лестера, коханого королеви Єлизавети I, та Пенелопа Річ, у дівоцтві Девере, дочка графа Ессекса. Вона стала пасербицею графа Лестера, бо після смерті графа Ессекса той таємно одружився з його удовою. Брат Пенелопи Роберт Девере, 2-й граф Ессекс, згодом був останнім фаворитом королеви (і був страчений за організацію невдалого заколоту). Прізвище «Річ» англійською означає «багатий, багатій», і Сідні обіграє це значення у віршах.
Зорелюб і Зірка врешті розлучаються, бо він одержує бажане призначення і вирушає на війну.
[url="http://www.luminarium.org/renascence-editions/stella.html"]Основне джерело текстів оригіналу[/url]
[url="http://www.luminarium.org/renlit/sidbib.htm"]Збірка творів сера Філіпа[/url] (десь він є в "Клубі поезії" також)
1.
Lоuing in trueth, and fayne in verse my loue to show,
That she, deare Shee, might take som pleasure of my paine,
Pleasure might cause her reade, reading might make her know,
Knowledge might pittie winne, and pity grace obtaine,
I sought fit wordes to paint the blackest face of woe;
Studying inuentions fine, her wits to entertaine,
Oft turning others leaues, to see if thence would flow
Some fresh and fruitfull showers vpon my sun-burnd brain.
But words came halting forth, wanting Inuentions stay;
Inuention, Natures childe, fledde step-dame Studies blowes;
And others feet still seemde but strangers in my way.
Thus, great with childe to speak, and helplesse in my throwes,
Biting my trewand pen, beating myselfe for spite,
Fool, said my Muse to me, looke in thy heart, and write.
1.
Закоханий, співатиму кохання:
Нехай кохану розпач мій розважить;
Читаючи, пізнає співчування,
А знаючи, до мене милість явить.
Слова для найчорнішого страждання
Шукав я: примха хай рядок прикрасить;
Звертався до думок чужих надбання:
Уяві зсохлій за дощі хай править.
Слова не йшли, а вигадки здрібніли.
Їх мачуха-Навчання відшмагало,
Дітей Природи. І рядки змертвіли.
Казати прагнув, та снаги не стало.
Відчаявся — та Муза допоможе:
«Глянь в серце та й пиши собі, небоже».
Переклад 30.09. 2014
(Оскільки тут Сідні проголошує свій творчий принцип «Глянь в серце та й пиши», цей вірш називають «сонетом про сонет»).
4.
Vertue, alas, now let me take some rest;
Thou setst a bate betweene my will and wit;
If vaine Loue haue my simple soule opprest,
Leaue what thou lik’st not, deale thou not with it.
Thy scepter vse in some old Catoes brest,
Churches or Schooles are for thy seat more fit;
I do confesse (pardon a fault confest)
My mouth too tender is for thy hard bit.
But if that needes thou wilt vsurping be
The little reason that is left in me,
And still th’effect of thy perswasions prooue,
I sweare, my heart such one shall show to thee,
That shrines in flesh so true a deitie,
That, Virtue, thou thyself shalt be in loue.
4.
Прошу, Чесното, спокій врешті дай!
Мій розум не свари з моїм бажанням.
Як що не до вподоби, не чіпай,
Бо скорений я суєтним коханням.
Старих героїв римських прославляй,
У церкві й школі тішся пануванням,
А я зізнаюсь (гріх мій вибачай):
Не здужаю з твоїм тяжким навчанням.
Як розум, що лишився ще в мені,
Ти будиш, довести щоб в боротьбі,
Як переконують твої слова —
Я серця відчиню скарби ясні,
Таку богиню покажу тобі —
Чесното, закохаєшся сама!
Переклад 30.09.2014
5.
It is most true that eyes are form’d to serue
The inward light, and that the heauenly part
Ought to be King, from whose rules who do swerue,
Rebels to nature, striue for their owne smart.
It is most true, what we call Cupids dart
An image is, which for ourselues we carue,
And, foolse, adore in temple of our hart,
Till that good god make church and churchmen starue.
True, that true beautie virtue is indeed,
Whereof this beautie can be but a shade,
Which, elements with mortal mixture breed.
True, that on earth we are but pilgrims made,
And should in soule up to our countrey moue:
True, and yet true that I must Stella loue.
5.
То правда: очі створені служити
Вогню душі; небесне царювати
Призначене; інакше якось жити —
Себе й Природи проти повставати.
То правда: ми Коханням називати
Той стали образ, що в собі створити
Могли; мару цю раді шанувати,
Хоча примушує у сумі скніти.
То правда, що краса — лише в чесноті,
Бо що звемо красою — то лиш тіні,
Стихіями утворені марноти;
То правда: на землі ми — пілігрими,
Чия душа до неба повертає…
І правда — що Зорю кохати маю.
Переклад 01.10.2014
13.
Phoebus was iudge betweene Ioue, Mars, and Loue,
Of those three gods, whose armes the fairest were.
Ioues golden shield did sable eagles beare,
Whose talons held young Ganimed aboue:
But in vert field Mars bare a golden speare,
Which through a bleeding heart his point did shoue:
Each had his creast; Mars carried Venus gloue,
Ioue on his helmet the thunderbolt did reare.
Cupid then smiles, for on his crest there lies
Stellas faire haire; her face he makes his shield,
Where roses gules are borne in siluer field.
Phoebus drew wide the curtaines of the skies,
To blaze these last, and sware deuoutly then,
The first, thus matcht, were scantly gentlemen.
13.
Хто найгарніший обладунок має,
Богів раз троє сперечатись стали.
Щит золотий із чорними орлами
В Юпітера: там Ганімед злітає.
Марс гордий щит зелений простягає:
Спис золотий стирчить із серця рани.
Його султан — то шарф Венери-дами.
Юпітер блискавку на шлем чіпляє.
Амур сміявся, бо йому султаном
Дала своє волосся Зірка мила.
А щит — лице її: троянди й срібло.
То Феб-суддя відкрив небесну браму —
Їх озорив, і мусив він зізнатись:
Не гідні інші лицарями зватись.
Переклад 1.10.2014
(Ганімед — вродливий хлопець, виночерпій і фаворит Юпітера, якого вкрав та здійняв на Олімп Юпітерів орел).
18.
With what sharp checkes I in myself am shent
When into Reasons audite I do goe,
And by iust counts my selfe a bankrout know
Of all those goods which heauen to me hath lent;
Vnable quite to pay euen Natures rent,
Which vnto it by birthright I do ow;
And, which is worse, no good excuse can showe,
But that my wealth I haue most idly spent!
My youth doth waste, my knowledge brings forth toyes,
My wit doth striue those passions to defende,
Which, for reward, spoil it with vain annoyes.
I see, my course to lose myself doth bend;
I see: and yet no greater sorrow take
Than that I lose no more for Stellas sake.
18.
Як Розум підрахує статок мій
Великий я з рахунку сором маю.
Себе банкрутом справжнім відчуваю:
Я просадив небесний спадок свій.
За місце, що у світі посідаю,
Я завинив Природі борг тяжкий.
Але чому став марнотрат такий,
Причини я належної не знаю.
Літа біжать, дрібниці розум родить,
Мій дотеп жваво пристрасть захищає,
Яка йому же у віддяку шкодить.
Я — той, хто мимохіть себе втрачає.
Але найтяжче горе в мене інше:
Заради Зірки я не втрачу більше.
Переклад 1.10. 2014
24.
Rich fooles there be whose base and filthy heart
Lies hatching still the goods wherein they flow,
And damning their own selues to Tantals smart,
Wealth breeding want; more rich, more wretched growe:
Yet to those fooles Heau’n doth such wit impart
As what their hands do hold, their heads do know,
And knowing loue, and louing lay apart
As sacred things, far from all dangers show.
But that rich foole, who by blind Fortunes lot
The richest gemme of loue and life enioys,
And can with foule abuse such beauties blot;
Let him, depriu’d of sweet but vnfelt ioys,
Exild for ay from those high treasures which
He knowes not, grow in only folly rich!
24.
Багаті дурні підлі душі мають:
Висиджувати скарб, мов яйця, прагнуть,
Себе ж самих на пекло прирікають —
Багатшають, проте бідніші стануть.
Та з ласки неба ті принаймні знають
Ціну того майна, що здобувають,
Та ще й любов до нього виявляють —
Як щось святе, від лих його ховають.
Цей багатій дурний, що з Долі жарту
Дістав найкращий скарб краси й любові,
Нехай би втратив те, чого не вартий:
Вона з ним зазнає зневаги злої.
Геть з розкоші, що цінувать не вміє —
Нехай дурницями лиш багатіє!
Переклад 02. 10. 2014
(Цей вірш присвячується чоловікові коханої поета.🙂 «Річ» англійською — «багатій»).
27.
Because I oft in darke abstracted guise
Seeme most alone in greatest company,
With dearth of words, or answers quite awrie,
To them that would make speech of speech arise;
They deeme, and of their doome the runour flies,
That poison foul of bubbling pride doth lie
So in my swelling breast, that only I
Fawne on my selfe, and others do despise.
Yet pride I thinke doth not my soule possesse
(Which looks too oft in his vnflatt’ring glasse):
But one worse fault, ambition, I confesse,
That makes me oft my best friends ouerpasse,
Vnseene, vnheard, while thought to highest place
Bends all his powers, euen vnto Stellaes grace.
27.
Тому, що відсторонений буваю
В великім зборі, де самотність — дивна,
Відказую чи зрідка, чи невірно
Тим, хто за слово зливи слів чекає,
Є голоси — і поголос літає,
Що маю згубної пихи пухлину
У грудях, і зростає беззупинно:
Себе ціную, інших зневажаю.
Не думаю, що я з пихою знаюсь
(Для себе я суддя нелицемірний),
Та в гіршому — у прагненні — зізнаюсь:
Тут перевершу навіть друзів вірних.
Мій помисел таємний та зухвалий —
Щоб люба Зірка милість дарувала.
Переклад 09.10. 2014
31.
With how sad steps, O Moon, thou climb’st the skies!
How silently, and with how wan a face!
What! may it be that even in heavenly place
That busy archer his sharp arrows tries?
Sure, if that long-with-love acquainted eyes
Can judge of love, thou feel’st a lover’s case:
I read it in thy looks; thy languish’d grace
To me, that feel the like, thy state descries.
Then, even of fellowship, O Moon, tell me,
Is constant love deem’d there but wanr of wit?
Are beauties there as proud as here they be?
Do they above love to be loved, and yet
Those lovers scorn whom that love doth possess?
Do they call ‘virtue’ there — ungratefulness?
31.
Як сумно, Місяцю, на небо сходиш!
Як тихо йдеш, похмуро позираєш!
Невже стріли Амура дотик знаєш,
У вишині небес кохати можеш?
Як з пристрастю знайомство довго водиш,
То з досвіду коханця розпізнаєш;
Любові ти ознаки виявляєш,
Бо вигляд твій змарнів: як я, ти ходиш.
Скажи, товаришу, як в небі люблять?
Чи в вас також постійність — то безумство?
Чи в вас також красуні вередують,
Кохані бути раді, та сміються
із тих, кому вони — єдина радість?
Чи в вас також «чеснота» — то невдячність?
Переклад 03. 10. 2014
(Цей сонет, можливо, написаний раніше циклу про кохання до Зірки, і присвячується іншій).
33.
I might (vnhappy word!) O me, I might,
And then I would not, or could not, see my blisse,
Till now wrapt in a most infernall night,
I find how heau’nly day, wretch! I did misse.
Hart, rend thyself, thou dost thyself but right;
No louely Paris made thy Hellen his;
No force, no fraud robd thee of thy delight,
Nor Fortune of thy fortune author is,
But to my selfe my selfe did giue the blow,
While too much wit, forsooth, so troubled me
That I respects for both our sakes must show:
And yet could not, by rysing morne fore-see
How fair a day was near: O punisht eyes,
That I had bene more foolish, or more wise!
33.
Була б…о, так — вона була б моя,
Але я щастя не впізнав, не бачив;
Вже серед ночі пекла знаю я,
Який яскравий райський ранок втратив.
Так, чоловіче, вся вина — твоя.
То не Паріс мою Єлену звабив,
Не успіх силача чи крутія,
Не Долі рух мені недолю справив.
Сам по собі удар я скерував;
Розумно надто я хотів вчиняти
Та з ясного світанку не вгадав,
Що день прекрасний далі міг настати.
Тепер мій зір покараний найгірше…
О, був би я дурніший чи мудріший!
Переклад 02. 10.2014
34.
Come, let me write. And to what end? To ease
A burthen’d heart. How can words ease, which are
The glasses of thy dayly-vexing care?
Oft cruel fights well pictur’d-forth do please.
Art not asham’d to publish thy disease?
Nay, that may breed my fame, it is so rare.
But will not wise men thinke thy words fond ware?
Then be they close, and so none shall displease.
What idler thing then speake and not be hard?
What harder thing then smart and not to speake?
Peace, foolish wit! with wit my wit is mard.
Thus write I, while I doubt to write, and wreake
My harmes in inks poor losse. Perhaps some find
Stellas great pow’rs, that so confuse my mind.
34.
Писатиму іще… Але чого?
Тягар любові хочу з серця зняти?
Як зцілить вірш? Лиш може виражати.
Як гарний плач, всі слухають його.
Не сором — болю не ховать свого?
Так твори здатні слави додавати.
А як знавці їх візьмуться картати?
Сховаю їх — не чутиму цього.
Чи не безглуздя — мовить, щоб не чули?
Чуттю не мука — мовчки потерпати?
Помовч, благаю, розуме мій мудрий!
За мудрування маєш загибати.
Крізь сумніви виплакуюсь — чорнилом…
Хтось скаже: Зірка зчарувати вміла.
Переклад 03.10.2014
38.
This night, while sleepe begins with heauy wings
To hatch mine eyes, and that vnbitted thought
Doth fall to stray, and my chief powres are brought
To leaue the scepter of all subiect things;
The first that straight my fancys errour brings
Vnto my mind is Stellas image, wrought
By Loues own selfe, but with so curious drought
That she, methinks, not onley shines but sings.
I start, look, hearke: but in what closde-vp sence
Was held, in opend sense it flies away,
Leauing me nought but wayling eloquence.
I, seeing better sights in sights decay,
Cald it anew, and wooed Sleepe again;
But him, her host, that vnkind guest had slain.
38.
Вночі, сон щойно крилами важкими
На очі ліг, і думка невгамовна
Пішла на волю — бродить, як завгодно, —
Чуття від дійсності як відступили,
То перше, що в уяві відтворили,
Був Зірчин образ. Бо Любов коштовна
Її представила, ще й так чудовно:
Не тільки сяє, а й співає мило.
Прокинувсь я, дивився, прислухався,
Проте чуття у нечуття украло,
І лиш благанням марним намагався
Я повернуть видіння, що пропало.
Даремно Сон я знов прийти просив —
Господаря невдячний гість той вбив.
Переклад 07.10.2014
39.
Come, Sleepe! O Sleepe, the certaine knot of peace,
The baiting-place of wit, the balme of woe,
The poor mans wealth, the prisoners release,
Th’ indifferent iudge betweene the high and low!
With shield of proofe shield me from out the prease
Of those fierce darts Despaire at me doth throw.
O make in me those ciuil wars to cease;
I will good tribute pay, if thou do so.
Take thou of me smooth pillowes, sweetest bed,
A chamber deafe of noise and blind of light,
A rosie garland and a weary hed:
And if these things, as being thine in right,
Moue not thy heauy grace, thou shalt in me,
Liuelier then else-where, Stellaes image see.
39.
Приходь-но, Сне! Ти міцно мир зав’яжеш,
І муці, й міркуванню край кладеш,
Дохід — для бідного, для в’язня — волю маєш,
Між сильним й слабшим правий суд ведеш.
Звели моїй в’язниці відчинитись,
Спис Відчаю від мене відхили,
Усобицю дурну змусь припинитись,
Як хочеш викуп гарний — то візьми:
Ось подушки найм’якші, пишне ложе,
Покій, від галасу і світла вільний,
Вінок троянд і розум мій тривожний.
Візьми: за правом ти господар їхній.
Як ще не зрушений моїм проханням —
Ось Зірки найяснішої сіяння.
Переклад 06.10.2014
(У перекладі цього сонету форма змінена у порівнянні з оригіналом).
47.
What, haue I thus betray’d my libertie?
Can those blacke beames such burning markes engraue
In my free side, or am I borne a slaue,
Whose necke becomes such yoke of tyrannie?
Or want I sense to feel my misery,
Or sprite, disdaine of such disdaine to haue,
Who for long faith, tho’ daily helpe I craue,
May get no almes, but scorne of beggarie.
Vertue, awake! Beautie but beautie is;
I may, I must, I can, I will, I do
Leaue following that which it is gain to misse.
Let her goe! Soft, but here she comes! Goe to,
Vnkind, I loue you not! O me, that eye
Doth make my heart to giue my tongue the lie!
47.
Навіщо раптом я свободи зрікся?
Чи чорні промені тавра бридоту
Наклали вільному, чи, може, зроду
Я раб, якому вічний гніт судився?
Чи я не розумів, куди скотивися?
Принизлива відплата за турботу:
Жебракував, хотів збудить щедроту,
Натомість на презирство напросився!
Прокиньсь, Чесното! Врода — врода тільки.
Я можу — мушу — зможу — я здолаю
Від себе відігнати зайві примхи.
Хай геть іде! — Але сюди вертає.
Не хочу більш невдячну я кохати!
Та гляне — й серце зве язик брехати!
Переклад 09. 10. 2014
(Чорні промені — з чорних очей коханої).
49.
I on my horse, and Loue on me, doth trie
Our horsemanships, while by strange worke I proue
A horsman to my horse, a horse to Loue,
And now mans wrongs in me, poor beast! descrie.
The raines wherewith my rider doth me tie
Are humbled thoughts, which bit of reuerence moue,
Curb’d-in with feare, but with gilt bosse aboue
Of hope, which makes it seem fair to the eye:
The wand is will; thou, Fancie, saddle art,
Girt fast by Memorie; and while I spurre
My horse, he spurres with sharpe desire my hart.
He sits me fast, howeuer I do sturre,
And now hath made me to his hand so right,
That in the manage my selfe take delight.
49.
Я — вершник, і Кохання — вершник мій:
Як я — свого коня, так об’їжджає
Мене, і тренування виявляє
В мені набір хиб людських чималий.
За віжки — стан приниження смутний,
Поштивість їх лиш трохи послабляє,
Вузду страху надія прикрашає,
Тому мій вигляд зовні показний.
Нагайка — пристрасть, вигадки — сідельце,
Попруга — пам’ять; і коли остроги
Даю коневі, б’є бажання в серце.
Керує вершник, хоч пручаюсь трохи.
Умів мене приборкати чудово —
Наука стала навіть до вподоби.
Переклад 05. 10. 2014
(При дворі Сідні був відомий як учасник турнирів).
52.
A strife is growne between Vertue and Loue,
While each pretends that Stella must be his:
Her eyes, her lips, her all, saith Loue, do this,
Since they do weare his badge, most firmly proue.
But Virtue thus that title doth disproue,
That Stella (O dear name!) that Stella is
That vertuous soule, sure heire of heau’nly blisse.
Not this faire outside, which our heart doth moue.
And therefore, though her beautie and her grace
Be Loues indeed, in Stellas selfe he may
By no pretence claime any manner place.
Well, Loue, since this demurre our sute doth stay,
Let Vertue haue that Stellaes selfe, yet thus,
That Vertue but that body graunt to vs.
52.
Чесноти із Коханням спір триває,
Хто має з них Зорею володіти.
Права Кохання вміло пред’явити:
Краса Зорі значок його тримає.
Та ці права Чеснота відкидає,
Бо Зірка (ймення миле!) , Зірка жити
Цнотливо прагне, благ святих зажити;
А цнота більше за красу вражає.
Тому, хоч визнає права Кохання
На ніжність Зірки, а красу — тим паче,
Її єство привласнить без вагання.
Коли, Кохання, нам така невдача,
Єством нехай Чеснота б володіла,
Та нам з тобою хай залишить тіло.
Переклад 09. 10. 2014
53.
In martiall sports I had my cunning tride,
And yet to breake more staues did mee addresse,
While, with the peoples shouts, I must confesse,
Youth, lucke, and praise euen fil’d my veines with pride;
When Cupid, hauing me, his slaue, descride
In Marses livery prauncing in the presse,
What now, Sir Foole! said he, (I would no lesse:)
Looke here, I say! I look’d, and Stella spide,
Who, hard by, made a window send forth light.
My heart then quak’d, then dazled were mine eyes,
One hand forgat to rule, th’other to fight,
Nor trumpets sound I heard, nor friendly cries:
My foe came on, and beate the air for me,
Till that her blush taught me my shame to see.
53.
В мистецтві бою став я досить вправний,
Але про навіть більшу спритність мріяв,
І, як до мене галас схвальний линув,
Зробивсь до гордування надто здатний.
Амур побачив: раб його нахабний
В лівреї Марсовій до бою вийшов,
«Гей, сере Блазню!» він до мене крикнув,
«Сюди дивись!» — і Зірчин образ гарний
З’явився: крізь віконце світло слала.
Тут стислось серце, очі — ті осліпли,
Повіддя впало, і рука ослабла.
І сурми, й вигуки для мене стихли.
Мій ворог з мене душу ледь не вибив;
Почервоніла — зрозумів, як схибив.
Переклад 12.10. 2014
54.
Because I breathe not loue to euery one,
Nor doe not vse sette colours for to weare,
Nor nourish speciall locks of vowed haire,
Nor giue each speech a full point of a grone,
The Courtly Nymphes, acquainted with the mone
Of them wich in their lips Loues Standard beare:
What, he! (say they of me): now I dare sweare
He cannot loue; no,no, let him alone.
And thinke so still, so Stella know my minde;
Profess in deede I do not Cupids art;
But you, fair maides, at length this true shall find,
That his right badge is but worne in the hart:
Dumbe Swans, not chattering Pyes, do louers proue;
They loue indeed who quake to say they loue.
54.
Не присягаюсь кожній у коханні,
Сім кольорів одразу не вдягаю,
Навмисно кучері не завиваю,
І йде моя розмова без стогнання.
Тому досвідчені придворні пані,
Що знають, як коханець виглядає,
Чи, радше, як він виглядати має,
«Любить не вміє» — пліткувати ладні.
Так і вважайте; Зірка має знати:
Я — не митець в Амуровім мистецтві,
Але із часом станете вважати,
Що справжній знак кохання носять в серці.
Сороці — Лебедю тут поступатись:
Хто любить — той соромиться зізнатись.
Переклад 12.10.2014
62.
Late tyr’d with wo, euen ready for to pine
With rage of loue, I cald my Loue vnkind;
She in whose eyes loue, though vnfelt, doth shine,
Sweet said, that I true loue in her should find.
I ioyed; but straight thus watred was my wine;
That loue she did, but lou’d a loue not blind;
Which would not let me, whom shee lou’d, decline
From nobler course, fit for my birth and mind:
And therefore, by her loues Authority,
Wild me these tempests of vaine loue to flie,
And anchor fast my selfe on Vertues shore.
Alas, if this the only mettall be
Of loue new-coin’d to help my beggary,
Deere, loue me not, that you may loue me more.
62.
Мене жага взаємності взяла:
Нечулою назвав мою кохану.
З промінням ніжності відповіла,
Що в ній знайду любов я бездоганну.
Зрадів, — проте зарано я зрадів:
Її любов — це не сліпе створіння,
Яке б дозволило, щоб я лишив
Шлях стриманості й ввічливе терпіння.
І ось велить її любові сила
Мені бурхливу пристрасть відкидати,
Щоб до Чесноти знов на берег вийшов. ..
Якщо монета в тебе ця — єдина,
Щоб жебракові милостиню дати,
Так не люби — але люби сильніше!
Переклад 06. 10. 2014
63.
O grammer-rules, O now your vertues show;
So children still reade you with awfull eyes,
As my young doue may, in your precepts wise,
Her graunt to me by her owne vertue know:
For late, with heart most hie, with eyes most lowe,
I crau’d the thing which euer she denies;
Shee, lightning loue, displaying Venus skies,
Least once should not be heard, twise said, No, no.
Sing then, my Muse, now Io Pæn sing;
Heau’ns enuy not at my high triumphing,
But grammers force with sweete successe confirme:
For grammer says, (O this, deare Stella , say,)
For grammer sayes, (to grammer who sayes nay?)
That in one speech two negatiues affirme!
63.
Граматико, природну користь мала:
Тебе звуть діти вченням страхітливим,
Але, мабуть, з природи в згоді з чином
Голубонька, що ласку показала!
Того просив, в чім завжди відмовляла
Зі сподіванням та несмілим видом,
І, сяючи Венериним привітом,
Щоб краще чув, вона «Ні, ні» сказала.
Співай-но, Музо: горе йде невдовзі;
Моїй не заздри, небо, перемозі,
Але підтвердь, що правильний мій шлях:
В граматиці (ти, Зоренько, сказала)
В граматиці (і правило це — стале)
Як в реченні два «ні», це значить «так».
Переклад 04. 10. 2014
(Як відомо, у правилах англійської граматики не прийняте подвійне заперечення).
66.
And do I see some cause a hope to feede,
Or doth the tedious burden of long wo
In weaken’d minds quick apprehending breed
Of euerie image which may comfort shew?
I cannot brag of word, much lesse of deed,
Fortune wheeles still with me in one sort slow;
My wealth no more, and no whit lesse my need;
Desier still on stilts of Feare doth go.
And yet amid all feares a hope there is,
Stolne to my hart since last faire night, nay day,
Stellas eyes sent to me the beames of blisse,
Looking on me while I lookt other way:
But when mine eyes backe to their heau’n did moue,
They fled with blush which guiltie seem’d of loue.
66.
Чи справді — час надії народитись,
Чи горя довгого тягар обридлий
Слабкому розуму, що встиг стомитись,
Послав привиддя втішної картини?
Ні словом, ані ділом похвалитись
Не можу: все ще Долі крок повільний,
Нужденний, не встигаю збагатитись,
І пристрасть ще від страху невіддільна.
Але надію, крізь страхи прониклу, —
Це промені Зорі благословення, —
Схопило серце в ніч — не в день! — в ніч світлу:
Я вбік дивився, а вона — на мене.
Як я поглянув — відвернулась гідно
І зашарілась, мов в любові винна.
Переклад 14.10.2014
68.
Stella, the onely planet of my light,
Light of my life, and life of my desire,
Chiefe good whereto my hope doth only aspire,
World of my wealth, and heau’n of my delight;
Why dost thou spend the treasures of thy sprite
With voice more fit to wed Amphions lyre,
Seeking to quench in me the noble fire
Fed by thy worth, and kindled by thy sight?
And all in vaine: for while thy breath most sweet
With choisest words, thy words with reasons rare,
Thy reasons firmly set on Vertues feet,
Labour to kill in me this killing care:
O thinke I then, what paradise of ioy
It is, so faire a vertue to enioy!
68.
Ти, Зіронько, — зоря в бутті моїм,
Огонь життя, життя мого бажання,
Завжди — моя мета і сподівання,
Добро й добробут, що служу я їм.
Навіщо милим голосом своїм,
Що гідний і небесного співання,
Згасити просиш полум’я кохання,
Що любим дивом живиться твоїм?
Дарма, кохана: хоч прегарно мовиш,
Слова премудрі мудро добираєш,
Убивче почуття убити хочеш,
Чесноти стежки хоч не полишаєш —
Подумай: це ж правдивий рай у світі —
Чеснотою такою володіти!
Переклад 05.10.2014
72.
Desire, though thou my old companion art,
And oft so clings to my pure loue that I
One from the other scarcely can discrie,
While each doth blowe the fier of my hart;
Now from thy fellowship I needs must part;
Venus is taught with Dians wings to flie;
I must no more in thy sweet passions lie;
Vertues gold must now head my Cupids dart.
Seruice and honour, wonder with delight,
Feare to offend, will worthie to appeare,
Care shining in mine eyes, faith in my sprite;
These things are left me by my onely Deare:
But thou, Desire, because thou wouldst haue all,
Now banisht art; but yet, alas, how shall?
72.
Хоч, Пристрасте, ти давній спільник мій,
Що міцно вмів з моїм коханням злитись —
Не знаю, чи змогли б ви розрізнитись:
Удвох ви — паливо душі палкій, —
Від тебе вирушаю я мерщій:
Коханка до Цнотливиці йде вчитись,
І у змаганні має поступитись
Амурів спис — Чесноті золотій.
Із честю служба, раде здивування,
Образить страх, прихильність неганьблива,
Любов в очах і вірне вшанування —
Ось, чим мене кохана наділила.
Ти, Пристрасте, хотіла все забрати —
Тому йди геть! Та як тебе прогнати?
Переклад 14. 10. 2014
73.
Loue, still a Boy, and oft a wanton is,
School’d onely by his mothers tender eye;
What wonder then if he his lesson misse,
When for so soft a rodde deare play he trye?
And yet my Starre, because a sugred kisse
In sport I suckt while she asleepe did lye,
Doth lowre, nay chide, nay threat for only this.
Sweet, it was saucie Loue, not humble I.
But no scuse serues; she makes her wrath appeare
In beauties throne: see now, who dares come neare
Those scarlet Iudges, thretning bloudie paine.
O heau’nly foole, thy most kisse-worthy face
Anger inuests with such a louely grace,
That Angers selfe I needs must kisse againe.
73.
Любов — дитя, до витівок удатне;
Люб’язна мати лагідно карає,
Тому не диво, що бешкетувати
Не кидає — легку покару має.
Цілунок нещодавно встиг зірвати,
Як бачив, що кохана спочиває, —
Зоря зайшлася палко докоряти.
Ні, люба, це не я — любов так грає!
Дарма благаю; милувать не буде,
Та лють прикрасить: губоньки, мов судді
В червоному, кричать, що пошкодую…
Дурненька, для цілунків ти принадна,
А в гніві ти така до того ж гарна, —
Розгнівану іще раз поцілую.
Переклад 10.10. 2014
74.
I neuer dranke of Aganippe well,
Nor euer did in shade of Tempe sit,
And Muses scorne with vulgar brains to dwell;
Poore Layman I, for sacred rites vnfit.
Some doe I heare of Poets fury tell,
But, God wot, wot not what they meane by it;
And this I sweare by blackest brooke of hell,
I am no pick-purse of anothers wit.
How falles it then, that with so smooth an ease
My thoughts I speake; and what I speake doth flow
In verse, and that my verse best wits doth please?
Ghesse we the cause? What, is it this? Fie, no.
Or so? Much lesse. How then? Sure thus it is,
My lips are sweet, inspir’d with Stellas kisse.
74.
Із чарівного я струмка не пив,
Не навістив Темпейської долини,
Простий мій розум Музам не вгодив —
Аматор я, не вхожий до святині.
Буває, чую про поетів гнів,
Але навіщо мають бути гнівні?
Скоріш потік у пеклі б обмілів —
Крадіжки у думок мені огидні.
Чому ж тоді невимушено так
Слова мої поезією стали,
І задоволені знавці, ще й як…
Вгадаєте причину? Не вгадали.
Ще спробуєте? Ні. Віршую струнко,
Бо я натхненний Зірчиним цілунком.
Переклад 12.10. 2014
(В оригіналі згадується Аганіппське джерело біля гори Гелікон у Греції. Вважалося, що той, хто нап’ється звідси, одержить поетичне натхнення. Темпейська долина — також в Греції між горами Пеліон і Осса; її красу прослаяляли поети.
Про всяк випадок: струнко віршує сер Філіп, а не перекладачка:-)).
89.
Now that of absence the most irksom night
With darkest shade doth ouercome my day;
Since Stellaes eyes, wont to giue me my day,
Leauing my hemisphere, leaue me in night;
Each day seemes long, and longs for long-staid night;
The night, as tedious, wooes th’ approch of day:
Tired with the dusty toiles of busie day,
Languisht with horrors of the silent night,
Suff’ring the euils both of day and night,
While no night is more darke then is my day,
Nor no day hath lesse quiet then my night:
With such bad-mixture of my night and day,
That liuing thus in blackest Winter night,
I feele the flames of hottest Sommer day.
89.
Зійшла ненависна розлуки ніч,
І темрява затьмарила мій день,
Бо Зірки зір озорював мій день,
Тепер пішла — мені лишила ніч;
Задовгий день все кличе довгу ніч,
Занудно ніч прийти благає день,
Сумної праці сповнений мій день,
Страхами мовчазна лякає ніч;
Ось так мене терзають день і ніч,
За ночі всі темніший маю день,
За дні усі тривожніша є ніч;
Мені перемішались ніч і день:
І зношу я зимову чорну ніч,
Чекаю на яскравий літній день.
Переклад 14. 10. 2014.
90.
Stella, thinke not that I by verse seeke fame,
Who seeke, who hope, who loue, who liue but thee;
Thine eyes my pride, thy lips mine history:
If thou praise not, all other praise is shame.
Nor so ambitious am I, as to frame
A nest for my young praise in lawrell tree:
In truth, I sweare I wish not there should be
Grau’d in my epitaph a Poets name.
Ne, if I would, could I iust title make,
That any laud thereof to me should growe,
Without my plumes from others wings I take:
For nothing from my wit or will doth flow,
Since all my words thy beauty doth endite,
And Loue doth hold my hand, and makes me write.
90.
Неправда, Зоре, що поета слави
Шукаю: я живу лише тобою,
Не знаю інших гордості й розвою:
Не хвалиш ти — ганебні всі ухвали.
А правда, що пишатись не бажав би
Увінчаною лавром головою;
Не тішусь зовсім мрією такою,
Щоб як поета згодом поминали.
Якби хотів, то титул справедливий
Здобув би, славу істинну від нього,
Для пір’я не тріпав би інших крила;
Бо нині сам не створюю нічого,
Що я пишу — твоя краса римує,
Любов рукою водить, як віршую.
Переклад 08. 10. 2014
91.
Stella, while now, by Honours cruell might,
I am from you, light of my life, misled,
And whiles, faire you, my sunne, thus ouerspred
With Absence vaile, I liue in Sorrowes night;
If this darke place yet shewe like candle-light,
Some beauties peece, as amber-colour’d hed,
Milke hands, rose cheeks, or lips more sweet, more red;
Or seeing jets blacke but in blacknesse bright;
They please, I do confesse they please mine eyes.
But why? because of you they models be;
Models, such be wood-globes of glist’ring skies.
Deere therefore be not iaelous ouer me,
If you heare that they seeme my heart to moue;
Not them, O no, but you in them I loue.
91.
Розлучений я, Зоренько, з тобою:
Свою важку правицю Честь наклала,
Тебе Відсутність, мов вуаль, сховала,
І взятий я Самотністю сумною.
Свічки прямують стежкою нічною:
Рожеві щічки, білі ручки мали,
Червоні губки посміх надсилали,
А очі в них сіяли — чорнотою.
Зізнаюсь: їх краса мені приємна.
Але чому? Вони з тобою схожі,
Так, як із небом — дерев’яна сфера.
Тут зради зовсім статися не може.
Не вір, що хтось до серця промовляє:
Не їх — тебе одну я в них кохаю.
Переклад 10. 10. 2014
101
Stella is sicke, and in that sicke-bed lies
Sweetnesse, which breathes and pants as oft as she:
And Grace, sicke too, such fine conclusion tries,
That Sickenesse brags it selfe best grac’d to be.
Beauty is sicke, but sicke in so faire guise,
That in that palenesse Beauties white we see;
And Ioy, which is inseparate from those eyes,
Stella now learnes (strange case) to weepe in me.
Loue mones thy paine, and like a faithfull page,
As thy lookes sturre, runs vp and downe, to make
All folkes prest at thy will thy paine to swage;
Nature with care sweates for hir darlings sake,
Knowing worlds passe, ere she enough can finde,
Of such heauen-stuffe to cloath so heau’nly minde.
101
Нездужає Зоря, і, так, як хвора,
Зітхають Солодощі важко й часто,
Нездужає Люб’язність — отже, скоро
Недуг хвалився: cтав люб’язний надто.
Нездужає Краса — ясна й прозора,
Хвороби блідість любування варта,
І Усміх — він її оздоба зору —
На сльози в мене обернувся раптом.
Любов пильнує, мов служник твій вірний,
На рух очей біжить, турботу має,
Шукає, чим поменшити біль сильний,
Природа піт за тебе проливає,
Бо знає: знов віки би будувала
Душі довершеній плоть досконалу.
Переклад 13.10. 2014
107.
Stella, since thou so right a princess art
Of all the powers which life bestows on me,
There ere by them aught undertaken be
They first resort unto that sovereign part;
Sweet, for a while give respite to my heart,
Which pants as though it still should leap to thee,
And on my thoughts give thy lieutenancy
To this great cause, which needs both use and art,
And as a queen, who from her presence sends
Whom she employs, dismiss from thee my wit,
Till it have wrought what thy own will attends.
On servants’ shame oft master’s blame doth sit.
Oh let not fools in me thy works reprove,
And scorning say, “See what it is to love.”
107
Як, Зоре, ти — володарка усіх
Чуттів і сил, що від життя я маю,
То перш, ніж їх до справи докладаю,
Вони указів слухають твоїх.
То хай надійде дозвіл йти до них,
Бо серце все до тебе пориває.
На подвиг, що до мужності волає,
Пошли підданців, люба, ти своїх.
Як королева лицарів відпустить,
Щоб за її велінням їй служили,
Так відпусти мій розум: в бій він мусить,
За сором мій тебе щоб не судили.
Нехай не будуть дурні двох ганьбити,
Сміятись з нас: «Ось як воно — любити!»
Переклад 13.10.2014
(Наступні два сонети за змістом не належать до циклу «Зорелюб і Зірка» і були відсутні в його ранніх виданнях, але включаються до деяких видань циклу наприкінці його. Можливо, вони підходять для того, щоб символізувати кінець життя Філіпа Сідні, який одружився з іншою і загинув на війні в Нідерландах — точніше, помер від одержаної в бою рани. Його смерть спричинила в Англії загальну жалобу, і він одержав славу найбільшого англійського лицаря всіх часів (чи, може, найулюбленішого). За грою долі, вдова Філіпа Сідні стала після його смерті дружиною Роберта Девере, 2-го графа Ессекса, брата Зірки-Пенелопи: Сідні перед смертю доручив Ессексові піклуватися про його родину).
109.
Thou blind mans marke, thou fooles selfe-chosen snare,
Fond fancies scum, and dregs of scatter’d thought:
Band of all euils, cradle of causelesse care;
Thou web of will, whose end is neuer wrought:
Desire! Desire! I haue too dearly bought,
With prise of mangled mind, thy worthlesse ware;
Too long, too long, asleepe thou hast me brought,
Who shouldst my mind to higher things prepare.
But yet in vaine thou hast my ruine sought;
In vaine thou madest me to vaine things aspire;
In vaine thou kindlest all thy smokie fire;
For Vertue hath this better lesson taught,—
Within my selfe to seeke my onelie hire,
Desiring nought but how to kill Desire.
109.
Сліпця ознако, пастко для дурних,
Уяви піно, марних дум начиння,
Вінку всіх зол, зерно тривог пустих,
Бажання нескінченне павутиння,
Задорого твій зайвий крам, Хотіння,
Купив — і розуму ледь не згубив.
Навіяло ти довге сновидіння,
Тому, хто вартий зовсім інших снів!
Облиш своє убивче мерехтіння —
Дарма знов кличеш суєтою жити;
Вогню курного вже не запалити,
Бо від Чесноти маю я спасіння:
Своїй лиш доброчесності служити,
Хотіти одного — Хотіння вбити.
Переклад 13.10. 2014
110.
Leaue, me, O loue which reachest but to dust,
And thou, my mind, aspire to higher things.
Grow rich in that which neuer taketh rust;
Whateuer fades, but fading pleasure brings.
Draw in thy beames, and humble all thy might
To that sweet yoke where lasting freedomes be;
Which breakes the clowdes, and opens forth the light,
That doth both shine and giue us sight to see.
O take fast hold; let that light be thy guide
In this small course which birth drawes out to death,
And thinke how euill becommeth him to slide,
Who seeketh heau’n, and comes of heau’nly breath.
Then farewell world; thy vttermost I see:
Eternall Loue, maintaine thy life in me.
110.
Підвладне тліну, прощавай, Кохання!
Хай блага вищого мій розум прагне —
Багатства, що не знає зіпсування:
Бо в’яне й щастя, дане тим, що в’яне.
Хай розум зменшить сяйво, хай скорюся
Неволі, звідки справжню волю маєм,
Розтануть хмари, брами відімкнуться
Для світла, що нас бачити навчає.
Нехай це світло водить за собою
Завжди мій розум на шляху життєвім;
Нехай повстане проти зла до бою,
Хто прагне неба і створився небом.
Буденний світе, покінчив з тобою;
Живи в мені ти, Вічная Любове!
Переклад 10.10. 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2016
Декілька власних аматорських перекладів віршів Мікеланджело Буонарроті. Переклади не порівнювались із тими, що існують, українськими. Форми, як ви бачите, вповні не додержано - з причини аматорського характеру всієї праці, яка, втім, надала задоволення. Якщо вона не настільки вдала, як мені б хотілося, нехай підкреслює досконалість кращих перекладів.
Відомості про те, до кого саме звернений той чи інший вірш, наводяться за виданням: Michelangelo. Life, Letters, and Poetry (G.Bull, P.Porter)// Oxford World’s Classics. — Oxford University Press, 2008. (Книга включає поетичні переклади віршів Мікеланджело англійською мовою).
До Томмазо Кавальєрі
59
S’un casto amor, s’una pietà superna,
s’una fortuna infra dua amanti equale,
s’un’aspra sorte all’un dell’altro cale,
s’un spirto, s’un voler duo cor governa;
s’un’anima in duo corpi è fatta etterna,
ambo levando al cielo e con pari ale;
s’amor d’un colpo e d’un dorato strale
le viscer di duo petti arda e discerna;
s’amar l’un l’altro e nessun se medesmo,
d’un gusto e d’un diletto, a tal mercede
c’a un fin voglia l’uno e l’altro porre:
se mille e mille, non sarien centesmo
a tal nodo d’amore, e tanta fede;
e sol l’isdegno il può rompere e sciorre.
59
Як чистая любов і милосердя,
і спільне щастя світові відомі,
і дружній жаль з гіркої друга долі,
і спільний дух, що з’єднує два серця;
як душі двох одне безсмертя знайдуть,
і небеса дадуть їм спільні крила,
якщо любові золотії стріли
у грудях двох один вогонь запалять;
якщо когось любити понад себе
такої варто в світі нагороди,
щоб двом життям одну мету судити,
це — як одна з піщинок незліченних
до наших вірних приязні та згоди,
і тільки злоба може їх чорнити.
Переклад 05.01.2014
62
Sol pur col foco il fabbro il ferro stende
al concetto suo caro e bel lavoro,
né senza foco alcuno artista l’oro
al sommo grado suo raffina e rende;
né l’unica fenice sé riprende
se non prim’arsa; ond’io, s’ardendo moro,
spero più chiar resurger tra coloro
che morte accresce e ‘l tempo non offende.
Del foco, di ch’i’ parlo, ho gran ventura
c’ancor per rinnovarmi abbi in me loco,
sendo già quasi nel numer de’ morti.
O ver, s’al cielo ascende per natura,
al suo elemento, e ch’io converso in foco
sie, come fie che seco non mi porti?
62
Завжди вогонь потрібен ковалеві,
щоб вийшов із заліза твір прекрасний;
щоб золото явило вроду ясну,
вогонь завжди до користі митцеві;
і фенікс, диво-птах, не воскресає,
як не згорить, і маю я згоріти,
щоб міг життя в тій формі відновити,
яку підносить смерть, час не займає.
Мені щастить із цим вогнем чудесним,
бо вже в мені живе і розпікає
так, що вітаюсь з мертвих чередою.
Якщо вогонь полине в дім небесний,
я ж — перейти в вогонь по смерті маю,
як можна, щоб не взяв мене з собою?
Переклад 05.01.2014
084
Sì come nella penna e nell’inchiostro
è l’alto e ‘l basso e ‘l medïocre stile,
e ne’ marmi l’immagin ricca e vile,
secondo che ‘l sa trar l’ingegno nostro;
così, signor mie car, nel petto vostro,
quante l’orgoglio è forse ogni atto umile;
ma io sol quel c’a me propio è e simile
ne traggo, come fuor nel viso mostro.
Chi semina sospir, lacrime e doglie,
(l’umor dal ciel terreste, schietto e solo,
a vari semi vario si converte),
però pianto e dolor ne miete e coglie;
chi mira alta beltà con sì gran duolo,
ne ritra’ doglie e pene acerbe e certe.
084
Один папір, одні перо й чорнила,
а твір — гидкий, шедевр чи посередній,
і з мармуру — змістовне чи мізерне
виносить нашої уяви сила.
Так лагідність із гордістю єднає
одна душа у Вас, мій пане добрий,
а я беру з них те, що до вподоби,
як це моє обличчя виражає.
Хто плач і біль посіє на сім світі,
збиратиме лише врожай скорботи
(з насіння різного плід різний родять
дощі, для всіх однакові і чисті);
хто не радіє з істинної вроди
напевно тільки сум в житті знаходить.
Переклад 05.01.2014
089
Veggio co’ be’ vostr’occhi un dolce lume
che co’ mie ciechi già veder non posso;
porto co’ vostri piedi un pondo addosso,
che de’ mie zoppi non è già costume.
Volo con le vostr’ale senza piume;
col vostro ingegno al ciel sempre son mosso;
dal vostro arbitrio son pallido e rosso,
freddo al sol, caldo alle più fredde brume.
Nel voler vostro è sol la voglia mia,
i miei pensier nel vostro cor si fanno,
nel vostro fiato son le mie parole.
Come luna da sé sol par ch’io sia,
ché gli occhi nostri in ciel veder non sanno
se non quel tanto che n’accende il sole.
089
Ви — очі ті, якими світло бачу:
мої старі слугують вже погано;
Ви — ноги, що тягар мій носять справно,
бо сам кульгаю вже, і сил нестача.
Ви — крила, на яких лечу до неба,
Ви — розум, із яким дістанусь раю,
Ви — той, хто з мене зробить, що бажає:
Жар в холод, лід - у спеку, як Вам треба.
Крім волі Вашої, не маю волі,
до серця Вашого думки звертаю,
весь мій талан — у Вашому привіті.
Живу, як Місяць у небеснім колі:
допоки його Сонце не осяє,
ніхто й не знає, що він є у світі.
Переклад 05.01.2014
До Вітторії Колонна
151
Non ha l’ottimo artista alcun concetto
c’un marmo solo in sé non circonscriva
col suo superchio, e solo a quello arriva
la man che ubbidisce all’intelletto.
Il mal ch’io fuggo, e ‘l ben ch’io mi prometto,
in te, donna leggiadra, altera e diva,
tal si nasconde; e perch’io più non viva,
contraria ho l’arte al disïato effetto.
Amor dunque non ha, né tua beltate
o durezza o fortuna o gran disdegno,
del mio mal colpa, o mio destino o sorte;
se dentro del tuo cor morte e pietate
porti in un tempo, e che ‘l mio basso ingegno
non sappia, ardendo, trarne altro che morte.
151
Вже замкнутий у мармурі той задум,
який митець бажатиме звільнити,
і тільки план цей має відтворити
рука, що розуму слугує радо.
А ти ховаєш горе і відраду,
ти вмієш чарувати й підкорити,
божественна; затяжко мені жити,
щоб обійшло мистецтво цю заваду.
Тут ні до чого ні краса, ні гордість,
ні долі невблаганної погрози,
ні загартованість, що дух твій має, —
а справа в тім, що милість і суворість
єднаєш в серці, і слабкий мій розум
крім смерті засобу від них не знає.
Переклад 31.12.13.
156
A l’alta tuo lucente dïadema
per la strada erta e lunga,
non è, donna, chi giunga,
s’umiltà non v’aggiungi e cortesia:
il montar cresce, e ‘l mie valore scema,
e la lena mi manca a mezza via.
Che tuo beltà pur sia
superna, al cor par che diletto renda,
che d’ogni rara altezza è ghiotto e vago:
po’ per gioir della tuo leggiadria
bramo pur che discenda
là dov’aggiungo. E ‘n tal pensier m’appago,
se ‘l tuo sdegno presago,
per basso amare e alto odiar tuo stato,
a te stessa perdona il mie peccato.
156
О, пані! Високо вінець твій сяє!
Довгий шлях та крутий; його не здолати,
як зухвалому не схочеш сама додати
ґречності лицарської та покори.
Вгору йду, та відвагу вже втрачаю,
і на півшляху відбира мені подих.
Та втішаюся з твоєї вроди
надвисокої, і в тому мені радість,
бо до всього високого пристрасть маю;
щоб радіти я мав іще нагоду,
я прошу тебе явити милість:
спустись до мене! Тим себе вдовольняю,
як твоє обурення передчуваю,
що любов глибока, і висока до розлуки відраза,
тому гріх мій проститься і мені, і тобі разом.
Переклад 01 — 02.01.2014.
239
Com’esser, donna, può quel c’alcun vede
per lunga sperïenza, che più dura
l’immagin viva in pietra alpestra e dura
che ‘l suo fattor, che gli anni in cener riede?
La causa a l’effetto inclina e cede,
onde dall’arte è vinta la natura.
I’ ‘l so, che ‘l pruovo in la bella scultura,
c’all’opra il tempo e morte non tien fede.
Dunche, posso ambo noi dar lunga vita
in qual sie modo, o di colore o sasso,
di noi sembrando l’uno e l’altro volto;
sì che mill’anni dopo la partita,
quante voi bella fusti e quant’io lasso
si veggia, e com’amarvi i’ non fu’ stolto.
239
Чи це не дивно, пані, — як відомо,
бо людство вчить цьому тривалий досвід, —
що образ в камені живе і досі,
а майстр давно вже перейшов у порох?
Дають причини поштовх та зникають,
мистецтвом переможена натура.
Тому порукою моя скульптура:
ні смерть, ні час мистецтво не здолають!
То нас обох увічнити я можу
у камені чи, може, у картині,
так схоже, щоб їх будь-який впізнав, —
мої жалі і Вашу вроду гожу, —
щоб по століттях думалось людині:
«Він не дурний був, що її кохав!»
Переклад 01 — 02.01.2014.
Інші поезії
102
O notte, o dolce tempo, benché nero,
con pace ogn’ opra sempr’ al fin assalta;
ben vede e ben intende chi t’esalta,
e chi t’onor’ ha l’intelletto intero.
Tu mozzi e tronchi ogni stanco pensiero;
ché l’umid’ ombra ogni quiet’ appalta,
e dall’infima parte alla più alta
in sogno spesso porti, ov’ire spero.
O ombra del morir, per cui si ferma
ogni miseria a l’alma, al cor nemica,
ultimo delli afflitti e buon rimedio;
tu rendi sana nostra carn’ inferma,
rasciughi i pianti e posi ogni fatica,
e furi a chi ben vive ogn’ira e tedio.
102
О, люба ноче, мила ти, хоч чорна,
сприяєш працю в мирі докінчити;
любити тебе гарно і хвалити,
завжди тебе шанує розум добрий.
Потік думок буденних зупиняєш,
нам прохолоду надаєш і спокій,
і від низького до світів високих,
куди потрапить прагну, в снах здіймаєш.
Ти смерті тінь, тому тебе минає
душевна ницість, серцеві ворожа,
скорботам ти — кінець і ліки добрі;
від тебе плоть слабка знов сили має,
втішати плач, спочинок дати можеш,
гнів, як і смуток, усуваєш вповні.
Переклад 03.01.14.
248
Dal ciel discese, e col mortal suo, poi
che visto ebbe l’inferno giusto e ‘l pio
ritornò vivo a contemplare Dio,
per dar di tutto il vero lume a noi.
Lucente stella, che co’ raggi suoi
fe’ chiaro a torto el nido ove nacq’io,
né sare’ ‘l premio tutto ‘l mondo rio;
tu sol, che la creasti, esser quel puoi.
Di Dante dico, che mal conosciute
fur l’opre suo da quel popolo ingrato
che solo a’ iusti manca di salute.
Fuss’io pur lui! c’a tal fortuna nato,
per l’aspro esilio suo, co’ la virtute,
dare’ del mondo il più felice stato.
248
З небес зійшов у смертній він подобі,
побачив вищу кару й вищу милість,
нам розповів, щоб люди просвітились,
і знов у славі він живе Господній.
Осяйна зоре! Як ти одарила
невдячну нашу спільну батьківщину!
Злий світ скупиться на пошану гідну,
тобі віддячить сам Творець правдивий.
Це Данте був. Його пісні чудові
ганебно зневажа невіглас гордий,
що хвалить всіх, але не справедливих.
Якби ж то і мені такої долі!
За страдництва його вінець терновий
не шкодував би я корон щасливих…
Переклад 03.01.2014
087
Vorrei voler, Signor, quel ch’io non voglio:
tra ‘l foco e ‘l cor di ghiaccia un vel s’asconde
che ‘l foco ammorza, onde non corrisponde
la penna all’opre, e fa bugiardo ‘l foglio.
I’ t’amo con la lingua, e poi mi doglio
c’amor non giunge al cor; né so ben onde
apra l’uscio alla grazia che s’infonde
nel cor, che scacci ogni spietato orgoglio.
Squarcia ‘l vel tu, Signor, rompi quel muro
che con la suo durezza ne ritarda
il sol della tuo luce, al mondo spenta!
Manda ‘l preditto lume a noi venturo,
alla tuo bella sposa, acciò ch’io arda
il cor senz’alcun dubbio, e te sol senta.
087
Того б я, Боже, хтів, що ще не хочу:
мов крижаний заслін на серці в мене, —
він не пускає Твій вогонь священний,
тому перо моє брехню торочить.
Тебе люблю — та на словах, назовні,
і це болить мені: хотів би вміти
для благодаті отвір відчинити,
позбутися гордині злої вповні.
О, Господи, розбий той мур зухвалий,
що бачить не дає проміння чисте,
яке Ти щедро розсилаєш світу!
Як наречений до своєї пари
прийди і сумнівів зніми завісу,
щоб я Тебе відчув і міг хвалити.
Переклад 06.01.2014.
237
Molto diletta al gusto intero e sano
l’opra della prim’arte, che n’assembra
i volti e gli atti, e con più vive membra,
di cera o terra o pietra un corp’ umano.
Se po’ ‘l tempo ingiurioso, aspro e villano
la rompe o storce o del tutto dismembra,
la beltà che prim’era si rimembra,
e serba a miglior loco il piacer vano.
237
Для доброго смаку — розрада дивна
мистецтво перше, що відображає
обличчя й дії та увічнить має
у воску, ґрунті, камені людину.
Як посягне на нього час брутальний —
псуватиме, ламатиме чи знищить, —
краса, яка була, все ж пам’ять лишить
і ліпше місце дасть утіхам марним.
(перше мистецтво — мається на увазі скульптура)
Переклад 06.01.2014.
278
Chi non vuol delle foglie
non ci venga di maggio.
278
Не злюбив гілок зелених — в травні не приходь до мене.
Переклад 06.01.2014.
(Щось на зразок прислів’я, яке вигадав Мікеланджело).
103
Ogni van chiuso, ogni coperto loco,
quantunche ogni materia circumscrive,
serba la notte, quando il giorno vive,
contro al solar suo luminoso gioco.
E s’ella è vinta pur da fiamma o foco,
da lei dal sol son discacciate e prive
con più vil cosa ancor sue specie dive,
tal c’ogni verme assai ne rompe o poco.
Quel che resta scoperto al sol, che ferve
per mille vari semi e mille piante,
il fier bifolco con l’aratro assale;
ma l’ombra sol a piantar l’uomo serve.
Dunche, le notti più ch’e’ dì son sante,
quanto l’uom più d’ogni altro frutto vale.
103
Все, що заховано, все, що закрито,
всі речі, що матерія обмежить, —
все ніч собі збира, все їй належить,
як день гра променями розмаїто.
І хоч її вогонь перемагає,
її дива втрат зазнають найбільших
від шкідників, за Сонце значно нижчих, —
таких, як комашня, що трохи сяє.
День надає життя живій дрібноті,
що густо розростається на ґрунті,
та потім плугатар їх плугом нищить,
а щоб зачать людину, треба ночі;
як від усіх плодів цінніші — люди,
то, поряд з днями, ночі важливіші.
Переклад 06.01.2014.
247
Caro m’è ‘l sonno, e più l’esser di sasso,
mentre che ‘l danno e la vergogna dura;
non veder, non sentir m’è gran ventura;
però non mi destar, deh, parla basso.
247
Мені до серця сон! Як поміркуєш,
в часи такої скрути і страждання,
щаслива я, що я — нечулий камінь.
Тихіше говори: даремно збудиш!
Переклад 06.01.2014.
(Відома віршована відповідь Мікеланджело від імені його статуї Ночі у Капелі Медичі (Новій Ризниці) церкви Сан-Лоренцо у Флоренції на захоплений віршований заклик Джованні ді Карло Строцці збудити статую, щоб переконатися, що вона жива: «Збуди її, як не віриш, і говоритиме до тебе». Слова Ночі, яка не бажає прокидатися, — мабуть, найбільш популярні поетичні рядки Мікеланджело).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704123
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2016